бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьПроцентна політика комерційного банку

резидентів такі прогресивні ставки процента по депозитах до запитання в

залежності від розміру внеску: до 10 млн. марок - 6,6%, від 10 до 100 млн.

марок -9,9%, і понад 100 млн. марки - 12,1%. По строковим і ощадним

депозитам процентні ставки встановлювалися незалежно від обсягу - 4,95% і

4,15% відповідно.

З іншого боку, в українських банків виникають обгрунтовані претензії до

Національного банку України з приводу витрат коштів, залучених на рахунки

обов'язкових резервів. Відповідно до чинного законодавства, НБУ

використовує ці кошти з метою підтримки стабільності банківської системи.

Водночас, жодне гучне банкрутство значних комерційних банків країни не

супроводжувалося підтримкою з боку НБУ у виді видачі коштів із

вищезгаданого фонду. Нам здається важливим юридично визначити основи

витрачання коштів із фонду резервування, що зніме напруженість у

відношеннях центрального і комерційних банків і дозволить більш

обгрунтовано, аргуметувано підходити до оцінки складної ситуації, що

склалася, по підтримці стабільності кожного окремого комерційного банку і

банківської системи в цілому. То ж, як бачимо Національний банк України

впливає на процентну політику комерційних банків по кредитним та депозитним

операціям шляхом непрямих засобів керування. Та кредитні й депозитні

операції не є єдиними об’єктами управління процентної політики комерційних

банків.

Так важливу роль процентна політика відіграє й в операціях з цінними

паперами. Операції НБУ на відкритому ринку - також один із важливих методів

грошово-кредитного регулювання, що визначає процентну політику банку.

Проводячи кредитну експансію ( при купівлі цінних паперів або валюти), НБУ

зараховує відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи тим самим залишки

коштів на їхніх рахунках і, таким чином, сприяє підвищенню кредитної

активності банків, що в остаточному підсумку призводить до зниження рівня

процентних ставок. Проводячи політику кредитної рестрикції ( при продажу

цінних паперів або валюти), він списує кошти з цих рахунків, стримуючи

кредитну активність. Банки в цьому випадку проводять політику "дорогих

грошей", підвищуючи процентні ставки. Проте даний метод все в більшій мірі

отримує риси адміністративного державного встановлення (а не регулювання на

ринку) рівня валютного курсу або прибутковості цінних паперів в умовах дії

валютного коридора і фактичної монополії держави на фондовому ринку.

Інтервенції НБУ на ринку повинні бути методом непрямого впливу на ціновий

рівень на ринку, але аж ніяк не директивного встановлення валютного курсу

або прибутковості цінних паперів. Співвідношення попиту і пропозиції на

ринку банківських послуг повинно впливати на процентні ставки так само, як

і на ціни товарів (якщо пропозиція перевищує попит - ставки знижуються,

якщо попит перевищує пропозицію - ростуть). Практика свідчить, що попит на

міжбанківські кредити в Україні в 1992 р. у 50 разів перевищував його

пропозицію. Це пояснювалося скороченням надходжень коштів у банки, тому що

нестабільна політична й економічна ситуації в країні, інфляція спонукали

підприємства і населення шукати більш вигідні форми розміщення своїх

коштів, наприклад, вкладаючи їх у рухоме і нерухоме майно , валюту, а також

в акції й інші цінні папери. Ці та інші чинники вплинули на різке зростання

банківських процентних ставок на початку 1990-х. У останні роки ситуація

почала змінюватися в напрямку вирівнювання попиту і пропозиції на

кредитному ринку, що позначилося на рівні процентних ставок. Вони почали

плавне зниження.

Між терміном надання (залучення) ресурсів і рівнем процентних ставок, а

також між розміром надання (залучення) ресурсів банком існує пряма

залежність: чим більше термін (розмір) ресурсів (як по активним, так і по

пасивних операціях), тим вище встановлювана процентна ставка. Проте така

залежність чітко просліджується лише по пасивних операціях. Це пояснюється

тим, що банки, намагаючись залучити клієнтів, створюють для них вигідні

умови вкладення коштів. По активним же операціям розмір позички, як

правило, не відбивається на рівні процентної ставки, але сума коштів,

виплачуваних банком по встановленій ставці буде рости зі збільшенням

розміру коштів, наданих у позичку. Що ж стосується терміна позички, то в

умовах інфляції клієнти віддають перевагу користуватися короткостроковими

позичками і рівень процентних ставок по ним значно перевищує рівень ставок

по довгострокових позичках. Це пояснюється в першу чергу причинами

загального характеру: соціально-економічною і політичною нестабільністю,

інфляційними процесами, що орієнтує клієнтів на інвестиції в торгівлю,

посередницьку діяльність і інші проекти і сфери діяльності, що гарантують

швидкий оборот капіталу і високі норми прибутку.

Ступінь надійності клієнта, його платоспроможність також відбиваються

на розмірі процентних ставок по позичках, проте залежність при цьому існує

обернена: чим менша надійність клієнта, тим вище процентна ставка. По

пасивних операціях також здійснюється диференціація процентних ставок у

тому числі і по групах вкладників із метою підвищення соціально-економічної

захищеності малозабезпечених прошарків населення.

На рівні процентних ставок відбивається ступінь ризику (чим вона вище,

тим вище встановлювана процентна ставка). Вид наданої позички (забезпечена

або незабезпечена, довгострокова або короткострокова і т.д. .); тип і

розмір банку, його місце розташування й інші чинники також впливають на

рівень процентної ставки банку.

Таким чином, слід зазначити, що в банківській практиці розрізняють

загальні і приватні чинники, що впливають на вибір визначеної процентної

ставки і її рівень. загальні чинники визначають рівні для всіх банків

умови, носять об'єктивний характер і не залежать від діяльності конкретного

банку. загальні чинники в свою чергу можна підрозділити на

загальноекономічні, дія яких обумовлена економічною ситуацією в країні,

процесами, що відбуваються в різноманітних її сферах, і чинники, обумовлені

безпосередньо станом фінансово-кредитного сектора економіки. Приватні

чинники визначаються умовами функціонування конкретного банку і впливають

на його рівень ставки банківського процента: вид і розмір банку, його місце

розташування, склад клієнтів і інші обставини, що мають дійсно

індивідуальну природу. Крім того, на рівень процентних ставок на

національному ринку можуть впливати історично сформовані навички і

традиції в цій країні, оцінка банками і їхніми клієнтами перспектив

розвитку й інші.

При розгляді питання встановлення процентних ставок по депозитах

населенню варто враховувати, що він є лише частиною глобальної проблеми

формування процентної політики банку, оскільки заощадження населення - це

частина залучених кредитних ресурсів, а отже, будь-яка зміна процентних

ставок по депозитах призведе до зміни вартості кредиту.

З огляду на вплив вищезгаданих чинників, банк самостійно визначає

рівень процентних ставок із тим, щоб він забезпечував рентабельність його

роботи і конкурентноздатність на ринку банківських операцій і послуг.

Під впливом вищезгаданих чинників формувалася процентна політика

українських банків останніх років. Процес підвищення рівня процентних

ставок ( що особливо посилився після скасування їхньої верхньої межі на

початку 1990-х) був обумовлений у головному негативними причинами в

економіці (прогресуюча інфляція, економічна криза, падіння виробництва,

зниження купівельної спроможності грошової одиниці, неплатежі, перевищення

попиту над пропозицією на ринку ссудних капіталів, рестрикційна політика

НБУ та ін.). Дещо змінилася ситуація на согоднішній день. У порівнянні з

початком 90-х років процентні ставки дуже знизились, що викликано

насамперед діями НБУ у сфері стабілізації грошової одиниці, та, на жаль, не

зростанням обсягів виробництва українських підприємств.

2. Управління процентною політикою

У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами

(УАП) прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку,

який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної

мети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.

Сутність управління активами і пасивами полягає у формуванні стратегій

та проведенні операцій, які приводять структуру балансу банку у

відповідність до обраної політики. За даного підходу банки розглядають свої

портфелі активів, зобов'язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупний

портфель, спрямований на досягнення спільної мети. Такий спосіб управління

цілком обгрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі

тісно взаємопов'язані і значною мірою впливають один на одного.

Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість

управляти ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуванням

рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних

умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості

діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як

найефективніший підхід до управління комерційним банком.

Головною особливістю міжнародних фінансових ринків у 80-ті роки стала

мінливість відсоткових ставок, а отже, збільшення відсоткового ризику

банків. Якщо раніше головним ризиком банків був кредитний, то починаючи з

80-х років ризиком номер один у банківській сфері став ризик зміни

відсоткової ставки. Це зумовило розвиток збалансованого підходу до

одночасного управління активами і пасивами, який і переважає нині у

світовій банківській практиці.

Сутність збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки

розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль

сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня

ризику. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для

формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків,

спричинених значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання менеджменту — координувати рішення щодо активів і

пасивів усередині кожного окремого банку, аби досягти найвищих результатів,

максимально контролюючи обсяги, структуру, доходи та витрати як за

активними, так і за пасивними операціями банку. Контроль керівництва банку

над активами має координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише в

такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності й завдяки цьому

максимізувати різницю між доходами та витратами.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і

доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому

ціна кожної операції чи послуги має перекрити витрати банку з її надання.

Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами, так само допомагає

досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій.

Отже, традиційний погляд, згідно з яким увесь дохід банку генерують активи

— кредити та інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого

управління активами і пасивами.

Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного

рівня відсоткового ризику, а також можливість більш зваженого підходу до

проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в

ліквідних засобах. Така стратегія потребує застосування багатьох складних

методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів,

що часто перешкоджає її впровадженню у практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою

одержання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати та

прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху відсоткових ставок.

У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною

ситуацією прогнозувати відсоткові ставки майже неможливо, а через це й

використання деяких методів управління активами і пасивами стає

проблематичним.

Впровадження методики управління активами і пасивами в банку

починається зі створення спеціального комітету при раді директорів, який

називається Комітет з управління активами і пасивами (КУАП або АLКО).

Комітети з управління активами та пасивами — це нова організаційна

форма управління, яка швидко розвивається. До складу такого Комітету

входять представники управління фінансовими операціями банку, кредитного та

інвестиційного підрозділів, підрозділів економічного аналізу та

прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих

філій. Комітет діє не на постійній основі, а збирається із визначеною

періодичністю для координації процесу управління в усіх сферах діяльності

банку. Така практика дозволяє створити робочий орган, повноважень якого

доcтатньо для реалізації покладених на нього функцій.

Основні функції КУАП:

1) визначення рівня та меж допустимого ризику;

2) визначення потреб у ліквідних засобах;

3) оцінювання розмірів та достатності капіталу;

4) прогнозування та аналіз коливань відсоткових ставок;

5) прийняття рішень про хеджування ризиків;

6) оцінювання змін у доходах і витратах;

7) визначення прийнятної структури та якості кредитного й інвестиційного

портфелів;

8) калькулювання цін на банківські послуги;

9) додаткові питання з управління активами та пасивами.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками

казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямків

діяльності.

Управління активами і пасивами, насамперед, зорієнтоване на

короткострокову перспективу і пов'язане зі щоденним управлінням банківським

балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування

УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію.

Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими

ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок та ризиком незбалансованої

ліквідності.

Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні

системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи

прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Тому, крім

оперативного компонента, процес управління активами і пасивами містить і

плановий компонент, який призначений рухати банк в напрямку досягнення

довгострокових цілей. З погляду стратегічного планування довгострокове

управління активами і пасивами оцінюється конкурентноздатним рівнем

прибутку на активи (RОА) та прибутку на капітал (R.ОЕ).

Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізується на

практиці застосуванням спеціальних підходів структурного балансування та

методів управління ризиками. Найпоширеніші серед них метод управління

розривом (геп-менеджмент), метод середньозваженого строку погашення

(дюрація) та операції з похідними фінансовими інструментами, які

проводяться на строковому ринку з метою хеджування ризиків.

В умовах, коли на банківському ринку йде жорстка боротьба за "пасиви",

залучення клієнтів, від будь-якого банку, а від того, що розвивається

особливо, потрібує максимум винахідливості і розмаїтності в запропонованих

послугах.

Водночас, варто підкреслити, що зростання ставок не може бути

безмежним, тому що існує визначена межа - так звана верхня межа ссудного

процента. З позицій банка-позичальника її визначають реальні фінансові

можливості комерційного банку. З погляду клієнтів-позичальників її

визначає середня рентабельність підприємств, екстрена потреба в коштах і

рівень прибутків (або заощадження) індивідуальні клієнти. Позичальник,

скориставшись кредитом, повинен не тільки повернути позичку і заплатити

проценти по ній, але й одержати прибуток. При цьому норма прибутку

підприємства повинна бути не менше загального середнього рівня. Тому

процентна ставка, як правило, установлюється з таким наміром, щоб дати

позичальнику можливість одержати такий прибуток ( за умови його ефективної

роботи). Якщо ж ставка процента настільки висока, що його виплата поглинає

увесь прибуток, то використання кредиту стає недоцільним для позичальника.

Підтвердженням цієї думки служить практика роботи українських банків у 1993-

1994 р., коли в умовах гіперінфляції спостерігався надмірне зростання

ссудного процента. У результаті багато позичальників були змушені

відмовитися від одержання "дорогих" кредитів, що позначилося на стані

ринку. Сформувалася стійка тенденція зниження попиту на ринку кредитних

ресурсів, що вплинуло на зниження рівня процентних ставок. НБУ почав

знижувати облікову ставку. Процентні ставки комерційних банків, що

формуються з урахуванням динаміки базисної ставки, також знизилися.

Ефективність роботи комерційного банку багато в чому залежить

від того, наскільки ефективна його процентна політика.

Процентну політику банку на практиці звичайно розглядають із погляду

максимизації його прибутків. Це може бути досягнуто різноманітними

способами, у тому числі:

1) шляхом подальшого розвитку й удосконалювання існуючих форм і методів

отримування процента, щоб установлювана ставка процента, по-перше,

враховувала ситуацію на ринку банківських послуг, по-друге, найбільш повно

Страницы: 1, 2, 3, 4


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.