бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьСпособи забезпечення кредитів

Способи забезпечення кредитів

Міністерство освіти України

Київський національний економічний університет

Кафедра банківської справи

Курсова робота з курсу “Банківські операції”

Способи забезпечення кредитів

Виконав:

Науковий керівник:

Київ 2000

План.

Вступ. 3

Частина 1. Роль та місце забезпечення в процесі кредитування 4

Частина 2. Матеріальне забезпечення кредитів 9

Частина 3. Юридичне забезпечення кредитів 21

Заключення 29

Список використаної літератури. 31

Додаток №1 32

Додаток №2 35

Додаток №3 36

Вступ.

Як і будь-який процес, що відбувається в економіці, процес

кредитування підпорядкований визначеним принципам, що лежать в основі

організації економічних відносин з приводу надання позики та визначають

правила поведінки суб’єктів цих відносин, а саме банку та позичальника, в

процесі здійснення кредитних операцій. Серед цих принципів виділяють

принцип строковості, що вимагає повернення позички в строки, передбачені

кредитною угодою, принцип цільового використання позики (вкладання

запозичених коштів в конкретні економічні господарчі процеси), принцип

платності, а саме той, що за користування позиченою вартістю позичальником

має бути сплачено кредитору, крім основної суми позики, додаткову суму у

вигляді проценту.

Наведення вище принципів кредитування може здатися тривіальним, але

тільки на перший погляд, оскільки дотримання останнього принципу, а саме

принципу забезпечення кредитів, що полягає у відповідності між вартістю

забезпечення та заборгованістю по позичці, є основною передумовою для

вдалого здійснення кредитної операції для кредитора, особи, що несе ризик

по цій операції, але лише в єдності з іншими вищезазначеними принципами.

Банально, як на мій погляд, ще на початку казати про важливість

даного принципу, особливо беручи до уваги стан справ у сфері банківського

кредитування в Україні, дивлячись на велику кількість неповернутих кредитів

в недалекому минулому становлення ринкової економіки в нашій країні та стан

справ на сьогоднішній день. Важливість дотримання зазначеного принципу ні в

кого з фахівців, вітчизняних чи зарубіжних, не викликає на сьогоднішній

день сумнівів.

У зв’язку з цим виникає питання стосовно природи забезпечення кредиту

та вибору найкращого способу здійснення цього самого забезпечення, який би

задовольнив вимоги та потреби як кредитора, так і позичальника, відповідав

би в повній мірі своєму призначенню захисту інтересів кредитора, та не

завдавав би шкоди фінансовому та майновому стану й діловій репутації

позичальника.

Застава товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, гарантія,

порука, переуступка (цесія) на користь банку вимог та рахунків позичальника

до третьої особи, страхування відповідальності позичальника та фінансового

ризику кредитора, - як бачимо, в банківській практиці використовується

досить багато різноманітних форм та способів забезпечення кредитів, а отже

не будемо відразу вдаватися до полеміки стосовно переваг окремих форм

(способів) забезпечення кредитів; з’ясуємо спочатку, яке ж саме місце

посідає поняття забезпечення кредитів в банківській теорії та практиці, а

вже потім спробуємо визначити головні особливості окремих форм (способів)

забезпечення кредитів, яких досить багато існує як у вітчизняній, так і в

зарубіжній практиці банківського кредитування.

Частина 1. Роль та місце забезпечення в процесі кредитування

Проблема непогашення кредитів є однією з найбільш серйозних, з якими

стикаються комерційні банки в процесі своєї діяльності. Зрозуміло, що банки

намагаються мінімізувати наслідки цієї проблеми, тобто власне кредитний

ризик, за допомогою різноманітних способів забезпечення повернення позичок.

Слід ще на початку зазначити, що під забезпеченням можна розуміти види

та форми гарантованих зобов’язань позичальника перед кредитором по

поверненню кредиту у випадку можливого його неповернення позичальником.

Забезпечення в процесі надання позики відіграє роль страхування від

непередбачених обставин, адже всі позики, навіть ті, які надаються під

проекти, що здаються дуже надійними, пов’язані з відомим ризиком, і хоча

ризик, звісно можна мінімізувати шляхом ретельного аналізу кредитної

заявки, зовсім позбутися його не можливо.

Якщо звернутися до практики банкірів англо-американської школи, то, як

відмічає Ольшанський А.І.[1], на думку останніх в процесі кредитування будь-

якого позичальника необхідно мати два, а краще три “пояси безпеки”, що

захищають кредитора від невиконання позичальником умов кредитної угоди

стосовно повернення суми позики. “Перший пояс” – це вхідні грошові потоки,

адже дохід – головне джерело погашення кредиту позичальником. “Другий пояс”

– це активи, що пропонуються позичальником в якості забезпечення погашення

кредиту. “Третій пояс” пов’язаний з гарантіями, які надаються юридичними (а

в багатьох країнах і фізичними) особами в якості забезпечення кредиту.

Спробуємо, перш ніж перейти власне до розгляду конкретних способів

забезпечення кредитів, з’ясувати яке ж місце посідає забезпечення в процесі

кредитування та дати більш повне визначення способам цього забезпечення,

для чого звернемося до теорії банківської справи та з’ясуємо основні

особливості кредитних відносин, пов’язані з існуванням в них власне поняття

забезпечення.

Відомий московський фахівець, професор Лаврушин О.І., в своєму

хрестоматійному підручнику "Банківська справа"[2] виділяє забезпечення

кредитів як одного з "китів" системи кредитування серед інших, зокрема

суб'єктів кредитування та об'єктів кредитування.

Слід сказати, що як і будь-яка система, система кредитування, може

функціонувати лише за умови наявності всіх її елементів, а отже, можна

цілком погодитись з шановним Лаврушиним О.І., що базові елементи системи

кредитування, які було зазначено дещо вище, не можна відокремити один від

одного. Успіх в діяльності комерційного банку по здійсненню операцій

кредитування приходить лише в тому випадку, якщо кожен з них (базових

елементів системи) доповнює один одного, посилює надійність кредитної

угоди. З іншого боку, спроба розірвати їх єдність неминуче порушує всю

систему, підриває її, може призвести до порушення поверненості банківських

позичок.

Поверненість кредиту, в теорії, представляє собою основну властивість

кредитних відносин, що відрізняє їх від інших видів економічних відносин, і

на практиці знаходить своє відображення в окремому механізмі. Цей механізм

базується, з одного боку, на економічних процесах, що лежать в основі

зворотного руху кредиту, а з другого – на правових відносинах кредитора та

позичальника, що витикають з їх місця в кредитній угоді. Економічну основу

повернення кредиту представляє кругообіг та обіг фондів учасників процесу

відтворення, а також закони функціонування кредиту. Однак, наявність

об’єктивної економічної основи повернення кредиту не означає автоматизм

цього процесу. Лише цілеспрямоване управління рухом позиченої вартості

дозволяє забезпечити її збереження, еквівалентність позиченої та поверненої

вартості.

Оскільки в кредитній угоді приймають участь два суб’єкти – кредитор та

позичальник, зазначений вище механізм враховує місце кожного з них.

Кредитор, надаючи кредит, виступає організатором кредитного процесу,

захищаючи свої інтереси. Виходячи з об’єктивної економічної основи,

кредитор вибирає такі форми вкладення залучених коштів, кількісні параметри

позички, методи її погашення, умови кредитної угоди, при яких би

створювалися передумови для своєчасного та повного повернення вартості, що

було надано в позику. Однак зворотній рух зазначеної вартості залежить від

кредитоспроможності позичальника, що використовує її в своєму обігу, від

загальної економічної кон’юнктури ринку.

Кредитна угода передбачає виникнення зобов’язань позичальника

повернути відповідний борг. Практика показує, що наявність зобов’язань (в

різних формах) ще не означає гарантії та своєчасного повернення. Виникнення

інфляційних процесів в економіці може призвести до знецінення суми, що було

надано в позику, а погіршення фінансового стану позичальника – порушення

строків повернення кредиту. Тому світовий досвід банківської діяльності

виробив механізм організації повернення кредиту, що включає в себе,

зокрема, порядок погашення конкретної позики за рахунок виручки (доходу),

юридичне закріплення її порядку погашення в кредитній угоді, і, нарешті,

використання різноманітних форм забезпечення повноти та своєчасності

зворотного руху вартості, що було надано в позику.

Отже, загалом в теорії банківської діяльності під поняттям форми

(способу) забезпечення кредиту слід розуміти конкретні джерела погашення

наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на їх використання,

організацію контролю банку за достатністю та прийнятністю даних джерел.

Іншими словами, якщо механізм погашення позики за рахунок доходу і його

закріплення в кредитних угодах виступає основною передумовою повернення

кредиту, то визначення способів забезпечення представляє гарантію цього

повернення.

Якщо все ж звернутися до практики банківської діяльності, то можна

відзначити той факт, що мета прийняття забезпечення по позиці полягає в

тому, щоб отримати окремі права понад основних прав по угоді у відношенні

порушення вимог проти клієнта, якщо умови повернення позики останнім було

не виконано. Отже, забезпечення приймається, у випадку, коли банківські

фахівці вважають, що особисті зобов’язання клієнта недостатні для її

повного погашення. Слід сказати, що в принципі, кредитування, не будучи

захищеним надійним забезпеченням, становиться дуже спекулятивним видом

діяльності і може здійснюватися (якщо це можливо) тільки шляхом стягування

відсотків, що було б неприйнятним для нормальних комерційних та особистих

інтересів.

Спробуємо коротко сформулювати основні причини виникнення самого

терміну забезпечення в теорії та практиці кредитування, звернувшись знову ж

до практики банкірів англійської школи, позиція яких з цього приводу є дуже

цікавою[3]. Отже, на їх думку, першою причиною є те, що у випадку

неплатоспроможності позичальника банк може уникнути всіх наслідків його

банкрутства (якщо позичальник – приватна особа або товариство) або

ліквідації (якщо позичальник – акціонерна компанія). Якщо було б отримане

адекватне забезпечення, то вся сума боргу повинна бути відшкодована за

рахунок його продажу, причому додатково отримані кошти можуть бути

віднесені до активів, що мають бути розподілені серед інших кредиторів.

Якщо ж позичка була незабезпечена, банк зможе відстоювати свої інтереси на

суму позики, що йому належить у змаганні з іншими кредиторами і, можливо,

отримає лише незначну частину боргу тільки після того, як сумарні активи

компанії, що належать до розподілу, будуть співставлені з її сумарними

зобов’язаннями.

Інша причина стосується не стільки здатності позичальника погасити

позику, скільки його “бажання” це зробити, тобто сумлінності у відносинах

між банком та позичальником, яку зарубіжні банкіри ставлять далеко не на

останнє місце, що, мабуть, слід робити й вітчизняним. Дозволити

позичальнику представляти банк в якості джерела легкодоступних коштів, які

можна повернути, коли заманеться, не можна вважати ні вдалою банківською

практикою, ні проявленням “доброти” до клієнта. Більше того, для банка

життєво необхідно, що б його позики постійно знаходились в обігу; банк – це

головним чином джерело короткострокового кредиту. Таким чином, затримка у

виплаті великої позики може негативно позначитись на потоку грошових коштів

банку. Прийняття забезпечення дозволяє уникнути цієї проблеми.

Отже, забезпеченість виступає важливим елементом кредитування, з чим

не можна не погодитись. В цьому зв'язку позики можуть мати пряме та непряме

забезпечення, або взагалі не мати його. В міжнародній практиці кредити

часто класифікують на забезпечені, незабезпечені та ті, що мають часткове

забезпечення. Якщо, для прикладу, кредит виданий під запаси готової

продукції, на яку, як виявилось, відсутній попит, то такий кредит, хоча і

забезпечений товарно-матеріальними цінностями, навряд чи можна назвати

надійним. Навпаки, повернення позики в даному випадку досить проблематичне,

у зв'язку з чим її слід віднести до розряду ненадійних позичок.

В якості відступу зазначимо, що у вітчизняній банківській практиці, як

в зарубіжній, забезпечення теж виступає одним з критеріїв класифікації

кредитів. Так згідно Положення Національного банку України “Про

кредитування”[4] з точки зору забезпечення виділяють наступні види

кредитів: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними

паперами), гарантовані (фінансами чи майном третьої особи), з іншим

забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації),

незабезпечені (бланкові).

Отже, повертаючись, відзначимо, що вся справа, мабуть, в якості

забезпечення. Якщо воно є, якщо воно ліквідне і достатнє, то це не так

погано для кредиту, і навряд чи таке забезпечення слід ігнорувати. З іншого

боку, було б невірним не приймати до уваги позитивні якості незабезпечених

(бланкових) кредитів, особливо тоді, коли вони надаються першокласним

позичальникам і гарантом (і в цьому змісті забезпеченням поверненості

кредиту) є все майно позичальника.

В західній практиці незабезпечені позики надаються як юридичним, так і

фізичним, приватним особам. При видачі незабезпеченого (бланкового) кредиту

підприємствам враховується репутація позичальника, його фінансовий стан,

майбутній дохід, а також колишнє дотримання правил кредитування (кредитна

історія). Незабезпечені позики можуть надаватися у значних сумах великим

підприємствам, торгівельним компаніям, що є першокласними позичальниками,

мають кваліфіковане керівництво і добру кредитну історію.

В більшості своїй це відноситься й до приватних осіб. Банки, надаючи

бланкові кредити окремим особам, оцінюють при цьому їх майно, враховують

наявність власного нерухомого майна, постійного місця праці протягом

кількох років, своєчасність погашення позичок в минулому.

Але все ж забезпечення залишається фундаментальним елементом системи

банківського кредитування. Його прийнято вважати "останньою лінією оборони"

при вирішенні питання щодо фінансування того чи іншого проекту.

Згідно згадуваного вище Положення НБУ “Про кредитування”[5] принцип

забезпеченості кредитів, як вже відмічалось, є однією з умов надання

банківської позики. Зміст його, згідно статті 9 зазначеного Положення,

полягає в наявності у банка права для захисту своїх інтересів, недопущення

збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Неустойка (штрафи, пені), застава майна, поручительство, гарантія,

страхування, - це далеко не повний перелік форм (способів) забезпечення

кредитів, що існують та широко використовуються у світовій банківській

практиці, а лише той скорочений перелік способів, що зазначаються

Положенням НБУ “Про кредитування”.

В подальшому для зручності згрупуємо способи забезпечення кредитів за

їх природою у дві групи, а саме матеріальне забезпечення (застава майна,

майнових прав, цінних паперів тощо), яке полягає на передачі кредитору

взамін за отриманий кредит еквівалентної або домовленої суми грошей чи

інших матеріальних цінностей, та юридичне забезпечення (штрафи та пені,

цесія, гарантія, страхування тощо), суть якого в можливості отримання

кредитором належних йому сум від третіх осіб або в створенні кредитору

привілейованого правового становища (примату) в поверненні кредиту у

порівнянні з іншими кредиторами боржника, та перейдемо власне до розгляду

окремих способів забезпечення кредитів.

Частина 2. Матеріальне забезпечення кредитів

Довівши необхідність забезпечення кредитів та важливість тієї ролі, що

її виконує це саме забезпечення в процесі кредитування, перейдемо до

розгляду власне окремих способів (форм) забезпечення, але спочатку має сенс

навести загальні вимоги до забезпечення кредитів, або, як розглядають їх

окремі автори, принципи прийняття забезпечення, які в цілому відносяться як

до класичного способу забезпечення – застави майна, так і в основній мірі

до інших, юридичних, форм забезпечення (цесії, гарантії, страхування тощо),

про які річ, власне, під дещо нижче.

Отже, на що в першу чергу має звертатися увага банківських фахівців

при вирішення питання стосовно використання того чи іншого способу

забезпечення при здійсненні окремої кредитної операції? Д. Полфреман та

Ф.Форд[6], як на мене, підійшли до цього аспекту питання стосовно

забезпечення кредитів найбільш оригінально, на відміну від багатьох

вітчизняних авторів. Отже, звернемося до цих авторів та спробуємо визначити

основні принципи прийняття кредитного забезпечення.

Перше, на що має звертатися увага, це власне грошова вартість

забезпечення, яка повинна бути, як мінімум, не менше суми самої позички. Це

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.