бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьГрошово-кредитна система

формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції.

К.б. самостійно встановлюють процентні ставки по своїх кредитах і комісійну

винагороду за послуги.

Стосунки між банками і клієнтами носять договірний характер. Клієнти

самостійно обирають банки для кредитне-розрахункового і касовго

обслуговування, можуть обслуговуватись по всіх видах банківських операцій в

одному чи кількох банках.

Банкам забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для

досягнення згод, які напрвлені на монополізацію ринку банківських операцій

в питаннях встановлення процентних ставок та розмірів комісійних винагород,

на обмеження конкуренції у банківській справі.

К.б. публікують річний баланс та рахунок прибутків і збитків після

підтвердження поданих в них відомостей аудиторською організацією.

Оперативне керівництво роботою банку здійснює правління разом з центральним

апаратом.

К.б. та їх установи працюють на принципах комерційного розрахунку. В

основі комерційної діяльності банків знаходиться прибуток, як спільний

показник ефективності праці і головний виток їх розвитку.

Прибутковість банку залежить від ефективності керівництва його власними

та позичковими коштами. Рівень доходів можна підняти шляхом зміни структури

активних операцій, змінюючи співвідношення між позичковими та

інвестиційними операціями на користь більш вигідних. Для підвищення

прибутковості комерційний банк має можливість звернутися до регулювання

своєї короткострокової заборгованості та депозитних рахунків. Ефективним

засобом керівництва власними коштами е така політика в галузі дивідендів,

яка надає можливість підвищити ринкову вартість акцій банку та реалізувати

додаткові акції по більш вільних цінах. Ця політика надає більший ефект,

ніж утримання частини прибутку для поповнення власного капіталу, за

винятком тих випадків, коли швидке збільшення суми депозитів та позик

спонукає продавати додаткові акції за будь-яку ціну.

Кооперативні банки — спеціальні кредитно-фінансові інститути, що

утворюються товаровиробниками на часткових засадах для задовільнення

взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. Кооперативні

банки — це фінансово-організаційні центри кооперативних кредитних установ,

що поєднуються, як правило, за галузевими або територіальними ознаками. За

своїми функціями кооперативні банки в розвинутих країнах наближаються до

комерційних банків. Загальні риси кооперативних банків: приватна власність

має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами,

прибуток не ділиться між пайовиками або вкладниками, а йде на сплачення

процентів за вкладами та на збільшення резервів.

Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому цим Законом

України “Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000 року .

Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині,

що не суперечить цьому Закону.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і

поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області)

кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення

кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного

року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості

діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-

правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві

кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку, крім

передбачених Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів,

акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення

контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори

учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку.

Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю

кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження

відповідно до цього Закону.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень

мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку

встановлюється Національним банком України відповідно до Закону.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї

участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами

фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Обмеження, встановлені Законом для операцій банку з пов'язаними

особами, не поширюються на операції кооперативного банку.

3. Межі кредиту

В умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та

сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та

структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та

банківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним

відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в

розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати

на впроваджувані нові механізми господарювання.

В той же час однією з проблем здійсненні реформування та становлення

фінансово – кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в

цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Зазначимо, що

першопричинами є : теоретична недосконалість питання захисту інтересів

кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан

суб’єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників

банківської системи тощо.

Проведений об’ємний аналіз ситуації, яка склалася в банківській сфері,

свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно

ризикованою кредитною політикою.

Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих

кредитів. За наявними даними більше половини виданих сум неповністю чи

невчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо повернення

кредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Тому

застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних

ризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через це

доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його

використання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит,

а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою

особою. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні,

найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки при

виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є

реалізація заставленого майна. Використання кожної окремої форми

забезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед яких

можна виділити такі проблемні для банку як : перевірка платоспроможності

гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна,

звернення стягнення на заставу, можливість погашення боргу страховою

компанією з огляду на нерозвиненість страхового бізнесу в Україні та його

слабку економічну базу тощо.

І все ж необхідність забезпечення повернення наданих кредитів змушує

кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом

саме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов’язань, але

через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушують

ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки те майно

позичальника, яке відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібно

також враховувати те, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому

етапі важливо якомога точніше визначити його вартість в майбутньому.

Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до

відповідного класу надійності , а отже і формування банком резерву

покриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляху

здійснення кредитних операцій.

Цим пояснюється потреба у всебічному вивченні вітчизняного та

частково іноземного досвіду щодо надання кредитів, застосування

ефективних форм забезпечення, повернення управління кредитним портфелем

банку, дослідження сучасного стану по даній темі, висвітлення нових

методів, концептуальних підходів, науково-методичних рекомендацій з питання

проблем оцінки заставленого майна, страхування ризиків неповернення кредиту

та удосконалення законодавства в області кредитування.

Між тим ,до теперішнього часу в Україні комплексного визначення видів

кредитних ризиків, джерел їх виникнення, аналізу впливу на прибутковість –

збитковість кредитних операцій в умовах переходу до ринку не проводилося.

Таке становище пояснюється передусім обмеженим використанням товарно-

грошових відносин протягом тривалого часу, а також характерними в минулому

адміністративними методами управління. Це виключало необхідність

забезпечення гарантії повернення виданих позик, оцінки

кредитоспроможності позичальника та відповідно і страхування кредитів.

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище

випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровироб-никами –

коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб

його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з

відстрочкою платежу, тобто – у кредит.

Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини між

юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу

вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка.

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони : позичальник і

кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові

чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода

позички, є об’єктами кредиту.

Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку.

Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання

позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки.

Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну

частину доходів у багатьох банків. Позички банків – важливе джерело

грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесі

проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком,

тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банком

позички та процентів, належних кредитору.

Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для

банків – ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і

здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та

перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури і повинна бути

спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів

повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів

належать :

- перевірка здатності позичальника повернути позичку;

- перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою

особою (банком, страховою компанією);

- створювання резервного фонду, тощо.

Нижче наведена таблиця 3.1 класифікації кредитів.

Таблиця 3.1. Класифікація кредитів.

|Параметри |Види кредиту |

|за видами кредиту |національний; |

| |міжнародний; |

| |банківський; |

| |державний; |

| |комерційний; |

| |споживчий; |

| |лізинговий; |

| |консорціумний. |

|за сферами спрямування |спрямований у сферу обігу; |

| |спрямований у сферу виробництва. |

|за призначенням і характером |позички торгово-промисловим |

|використання позичкових коштів |підприємствам; |

| |кредити під нерухомість; |

| |споживчі та сільськогосподарські |

| |позички; |

| |кредит під цінні папери та кредити, |

| |пов’язані з вексельним обігом; |

| |контокорентний кредит та |

| |міжбанківські позички; |

| |позички небанківським фінан-совим |

| |установам та позички органам влади. |

|за характером забезпечення |забезпечені (ломбардні) |

| |гарантовані (банками, третьою |

| |особою) |

| |незабезпечені (бланкові) |

|за строками використання |строкові; |

| |безстрокові; |

| |прострочені; |

| |відстрочені; |

|за кількістю кредиторів |надання кредитів одним бан-ком; |

| |синдиковані, консорціальні; |

| |паралельні. |

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити

класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така

класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами

гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит – це складна економічна

категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі

своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання

кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банки

співпрацюють лише з фінансово-сталими підприємствами, які мають постійні

надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами та

організаціями, які в цей нелегкий час, долаючи труднощі, мають в

майбутньому перспективи свого розвитку. Найбільш поширеними видами кредиту,

що застосовується українськими банками, є кредитування по системі

овердрафт, кредитування по відкритій кредитній лінії та кредитування

фізичних осіб під заклад дорогоцінних металів.

Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків

кредитування. Укладенню договору повинно передувати вивчення працівниками

банку платоспроможності позичальника, його надходження на розрахунковий

рахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні обігові кошти на

розрахунковому рахунку позичальника, крім того в забезпечення кредиту

приймається додаткове забезпечення у вигляді застави, що оформлюється

договором.

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України

“Про банки і банківську діяльність “, нормативними документами НБУ та

іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити

платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським

структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти. [1].

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника

індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути

мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна,

нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних

коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в

кредитних коштах.

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування.

Принципи кредитування – це правила поведінки банку і позичальника в процесі

здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється

на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і

ефективного використання позичок на основі кредитної угоди. Дотримання

принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більш

зважене рішення про можливість та обгрунтованість надання позик, служить

до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип строковості – уявляє собою необхідну форму досягнення повернення

кредиту. Принцип означає, що позичка повинна бути повернена в строго

визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на :

- короткострокові – термін видачі до 1 року;

- довгострокові – більше одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на

цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного

капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше

12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за

допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення

діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення

основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками

будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці строки, як правило,

перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу

підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових

кредитів.

Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання

матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище

нормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту

залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел

кредитування є повернуті позички.

З принципом строковості (терміновості) щільно пов’язані такі принципи

кредитування, як диференціювання та забезпеченості.

Диференційність – означає, що кредит повинен надаватися тільки тим

суб’єктам, які в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюється

на основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарства

власними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і в

перспективі. Це дає змогу підстрахувати себе від ризику несвоєчасного

повернення кредиту і пов’язаних з цим для банків збитків.

Своєчасність повернення кредиту знаходиться в щільній залежності не

тільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпечення

кредиту.

Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та не

допускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності

позичальника. В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає майно

позичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майном

кредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскільки

пов’язані з великим ризиком для банку та надається під високий відсоток.

Лімітування – це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по

позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення

лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну

суму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонерні

комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна

лінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформлене

зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного

угодою строку кредити при тривалому співробітництві банку з позичальником і

має ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує

можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності,

зменшити накладні витрати та втрати часу, пов’язані з веденням переговорів

та укладенням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди і

може детально ознайомитися з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну

лінію банк незалежно від ситуації на грошовому ринку, зобов’язується надати

кредит.

Дивесифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє

собою розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами. Чим більше

позичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншим

ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох

позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципу

комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одного

позичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.

Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди,

тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються

фактори, що можуть вплинути на цей процес. Оцінюючи персональні якості

позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація,

чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.

Аналіз фінансового стану позичальника грунтується на основі розгляду

кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою

коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація,

виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні

показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх

використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники,

як :

- показники платоспроможності;

- показники фінансової стійкості;

- показники “солідності” підприємства.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно

встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з

врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну

виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.

Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить

стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно

аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних

кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної

політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного

портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що

потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними позичками

може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової

звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При контрольній

перевірці знову ж таки розглядається питання про відповідність даної позики

кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан

позичальника.

Досить активно при наданні позик застосовується застава товарів в

обігу. Вартість заставленого майна в цьому випадку може в кілька разів

перевищувати суму позики і вимагає постійного контролю з боку банку. Тому

найкраще застосовувати заставу товарів в обігу для клієнтів, що

зарекомендували себе, як добросовісні позичальники і є першокласними

клієнтами банку.

Резервування на випадок неповернення кредиту.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи,

захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до статті

24 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк

України встановлює порядок формування та використання резерву для

відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. [1]

Формування такого резерву відбувається в обов’язковому порядку за всіма

наданих кредитів у національній та іноземній валютах, установам,

підприємствам, організаціям та фізичним особам, а також за міжбанківськими

кредитами здійснюється тільки у період до повного формування комерційним

банком суми резерву.

Резерв використовується тільки для покриття непогашеної кредитної

заборгованості за основним боргом. Не здійснюється нарахування за

бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в

системі одного банку. З метою нарахування резерву комерційні банки

здійснють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з

урахуванням таких критеріїв

- оцінки фінансового стану позичальника;

- погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та

відсотків за нею.

Відповідно до критеріїв кредитний портфель банку класифікується за такими

групами :

- Стандартні кредити – кредити, незалежно від виду забезпечення, строк

погашення яких не настав, за якими своєчасно і в повному обсязі

погашується основний борг, включаючи кредити пролонговані у

встановленому порядку але не більше двох разів із загальним строком

пролонгації не більше 180 днів.

- Кредити під контролем – пролонговані більше ніж 2 рази, або з

загальним строком пролонгації більше 180 днів; прострочені до 60 днів

забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо

забезпечені кредити.

- Субстандартні – прострочені до 30 днів незабезпечені кредити;

прострочені від 60 до 60 дів недостатньо забезпечені кредити, а також

прострочені кредити від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

- Сумнівні – прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені; прострочені

від 60 до 180 недостатньо забезпечені; а також прострочені понад 180

днів забезпечені кредити.

- Безнадійні – прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і

недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо

кожної групи кредитів. Визначивши загальну суму заборгованості за кожною

групою та відповідну суму зменшення, тобто різницю множать на процент

ризику за кожною групою кредитів. Цей процент встановлюється НБУ. (таблиця

3.2).

Таблиця 3.2.

|Групи кредитів |Рівень резерву (ступінь ризику) |

|Стандартні кредити |2% |

|Кредити під контролем |5% |

|Субстандартні |20% |

|Сумнівні |50% |

|Безнадійні |100% |

З огляду на вище перераховані труднощі визначення ризиків неповернення

кредитів для комерційних банків, набувають першочерговості гарантії

забезпечення повернення наданих кредитів. Ознайомлення із законодавчою

базою України та практичними формами забезпечення дозволило проаналізувати

стан справ в даній сфері і зробити певні застереження щодо законодавчої

нормативної нерозробленості гарантування повернення позик, у зв’язку з чим

значно підвищується ризикованість кредитування малих та середніх

підприємств. Основними напрямками забезпечення серед вітчизняних банків

залишається застава чи її різновид – заклад та страхування. Але кожен з цих

видів має свої суб’єктивні недоліки, які в сукупності можуть повністю

зашкодити роботі комерційних банків.

Наприклад, нерозвиненість страхового бізнесу в Україні, недостатній

капітал страховиків, стримує використання страхування кредитних ризиків.

Аналіз методів захисту від кредитних ризиків показує їх спрямованість на

попередження імовірності настання випадку неповернення кредиту до його

фактичного надання. Принципу забезпеченості надається дуже велике значення,

тому що найкращим показником оцінки ризикованості надання кредиту є розмір

забезпечення кредиту, оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним

джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставного майна.

Недостатньо кваліфікована оцінка реальної вартості заставного майна ,

як в теперішньому так і в майбутньому , теж негативно впливає на діяльність

банків. Через це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався

випадок неповернення кредиту, або в кращому випадку реалізувати його за

ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати крім

застави паралельно і додаткові гарантії, які при інших умовах дають

можливість зменшити кредитний ризик

До таких форм належать - гарантія і поручительство. Але і вони мають

свої недоліки, тому що потрібно постійно перевіряти використання кредиту, а

також фінансовий стан гарантів та поручителів. Банківську гарантію

приймають в якості забезпечення кредиту значно охотніше, ніж страхові

поліси першокласних страхових компаній.

Використання комерційними банками системи резервування втрат від

наданих позик сприяє стабілізації фінансового стану банків та попереджає

настання загальної банківської кризи в результаті банкрутства одного чи

кількох банків пов’язаних між собою.

Література:

1. ЗУ «Про банки та банківську діяльність» - м. Київ, 7 грудня 2000 р.;

2. Закон України «Про заставу», ВР України від 2.10.92р. зі змінами і

доповненнями ;

3. Банковское дело /Под ред. Лаврушина О.И. – М. : Финансы и статистика,

1999. – 576с.;

4. Галасюк В., Галасюк В. Незалежна експертна оцінка, як засіб забезпечення

необхідного рівня ліквідності об’єктів застави // Вісник НБУ. – 1999. – 2.

– с.51-54.;

5. Колодізєв О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий

досвід, проблеми реформування. // Банківська справа. К. 2000. №2, с.28-29.;

6. Аджевітін С. У переддень десятирічного ювілею: штрихи до історії

розвитку вітчизняної банківської системи. // Вісник НБУ. К. 2000, №2, с. 41-

45.;

7. Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і організацій в

сучасних умовах // Фінанси України. – 1998. – 10. – с.27 – 30.

Страницы: 1, 2


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.