бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьГлава держави і уряду ФРН

Глава держави і уряду ФРН

25

Глава держави і уряду ФРН.

2007 р. ПЛАН

  • Вступ 3
  • Розділ 1. Конституційний статус федерального канцлера та федерального президента Німеччини 5
    • 1.1 Федеральний канцлер і уряд 5
    • 1.2 Федеральний президент Німеччини 9
    • 1.3 Уряд місцевого рівня 11
  • Розділ 2. Конституційний статус Парламенту ФРН 14
    • 2.1 Парламент ФРН та його функції 14
    • 2.2 Вплив парламенту на формування уряду 18
  • Розділ 3. Парламентський контроль та політична відповідальність уряду 19
    • 3.1 Парламентський контроль 19
    • 3.2 Політична відповідальність уряду 22
  • Висновок 23
  • Список використаної літератури 26
Вступ

Одним із важливих питань державотворення в Україні є питання ефективності розподілу повноважень у трикутнику «президент-парламент-уряд». Зміни до Конституції України, внесені 8 грудня 2004 року, що набули чинності 1 січня 2006 року, спрямовані на підсилення ролі законодавчої гілки влади в цьому трикутнику. У контексті цього інформація про різні моделі взаємовідносин між законодавчою і виконавчою гілками, їх ефективність і життєздатність є сьогодні актуальною.

Не вдаючись до аналізу змін до Основного Закону України, відзначимо, що досвід держав із парламентською формою правління, зокрема - у сфері правового регулювання взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади є надзвичайно цінним.

На ефективність взаємодії парламенту та уряду істотний вплив справляє і ступінь розвитку партійної системи. Цілком очевидно, що за умови політичної неструктурованості суспільства, представництва значної кількості партій у парламенті, умови для стабільної підтримки уряду відсутні взагалі, що суттєво впливає на ефективність його взаємодії з парламентом. При цьому дія зазначеного чинника певною мірою може бути компенсована закріпленням за урядом важелів впливу на парламент (наприклад - право розпуску парламенту). Саме з урахуванням цих застережень слід розглядати ефективність взаємодії парламенту та уряду в державах із парламентською формою правління. Один лише аналіз положень конституцій та законодавства, без урахування політичної ситуації у тій чи іншій країні дає неповну картину характеру стосунків між законодавчою та виконавчою владою.

Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей конституційного статусу глави держави та уряду ФРН.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· розглянути конституційний статус федерального канцлера та федерального президента Німеччини;

· дослідити конституційний статус парламенту ФРН;

· вивчити особливості парламентського контролю за діяльністю уряду в Німеччині.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

Розділ 1. Конституційний статус федерального канцлера та федерального президента Німеччини

1.1 Федеральний канцлер і уряд

Федеральний канцлер - єдиний обираний член федерального уряду. Конституція надає йому право самостійно вибирати міністрів як керівників найважливіших політичних органів влади. Крім того, канцлер визначає число міністерств і закріплює за ними сфери відповідальності. Він володіє директивною компетенцією, яка дає канцлеру право наказувати основні напрями урядової діяльності, яких слід дотримуватися в обов'язковому порядку. Завдяки цим повноваженням федеральний канцлер володіє арсеналом керівних засобів, який можна порівняти з владою президента в демократичній державі з президентською формою правління.

Парламентська рада, що прийняла в 1949 р. Основний закон, узяла за зразок для поста федерального канцлера пост британського прем'єр-міністра. Останній володіє такими ж владними повноваженнями, як і канцлер, проте насправді у канцлера значно менше влади, ніж у прем'єр-міністра. В рамках парламентської системи Великобританії завжди править тільки одна партія, оскільки британська мажоритарна виборча система створює сприятливі умови для найсильнішої партії. В бундестагу, як правило, жодна партія не має абсолютної більшості голосів. Тому для обрання канцлера звичайно необхідна коаліція, тобто союз різних партій.

Обранню канцлера передують детальні консультації між партіями, які бажають правити разом. В ході них, зокрема, йдеться про те, як будуть розподілені міністерства між партіями, які міністерства слід зберегти і які створити наново. Найсильнішій партії в рамках урядової коаліції надається право висунути кандидатуру федерального канцлера. Далі партії домовляються про проекти, які вони в найближчі роки мають намір здійснити. Результати коаліційних переговорів знаходять своє віддзеркалення в коаліційному договорі. Лише після цього обирається федеральний канцлер. Переговори між правлячими партіями готують рішення федерального уряду, партії стежать також за їх виконанням. Якщо запаси політичних точок зіткнення вичерпуються до чергових виборів до бундестага, стає актуальним звільнення федерального канцлера з посади. Разом із звільненням діючого канцлера з посади в результаті - конструктивного - вотуму недовір'я необхідно одночасно вибрати нового канцлера. Такий наступальний характер вотуму недовір'я примушує представлені в бундестагу партії формувати дієздатну урядову більшість ще до скидання канцлера. Спроба повалити канцлера робилася двічі, лише один раз, в 1982 р., вона вдалася: тодішньому канцлеру Гельмуту Шмідту (СДПГ) був винесений вотум недовір'я, замість нього був вибраний Гельмут Коль (ХДС).

Федеральний канцлер, проте, у будь-який час може поставити в бундестагу питання про довір'я, щоб перевірити, чи користується він ще беззастережною підтримкою правлячих партій. Якщо він терпить поразку при голосуванні з цього питання, тобто якщо частина урядової більшості відвертається від канцлера, тоді рішення про те, чи розпустити бундестаг і чи призначити нові парламентські вибори, ухвалює федеральний президент. Федеральний президент може також призвати представлені в бундестагу партії спробувати сформувати новий уряд.

Дійсної поразки при голосуванні з питання про довір'я в історії Федеральної Республіки ще ніколи не було. Проте тричі мала місце наперед обговорена поразка. Депутати від правлячих партій або міністри стримувалися при голосуванні, щоб таким чином повалити уряд (1972 р., 1982 р., 2005 р.). Такий шлях вибирався для того, щоб добитися дострокових нових виборів до бундестага, які інакше - згідно конституції - би були неможливі. Такий шлях можливий лише з схвалення федерального президента і не є безперечним. Ще в 1983 р. Федеральний конституційний суд підкреслив, що тут йдеться про сумнівну, небажану в конституційному плані процедуру. В 2005 р. також було звернення у вищу судову інстанцію, проте конституційні судді відхилювали скаргу двох депутатів з цього питання.

Федеральний Уряд ФРН складається з Федерального канцлера і Федеральних міністрів. Він діє на основі статті 62 - 69 Конституції ФРН. Федеральний канцлер визначає основні напрями політики.

В даний час Федеральний Уряд ФРН складається з членів ХДС, ХСС і СДПГ, не всі міністри є членами бундестага.

Склад уряду ФРН:

· Ангела Меркель (Angela Merkel) (ХДС) -- канцлер

· Томас де Мезьер (Thomas de Maiziere) (ХДС) -- міністр по особливих справах і керівник канцелярії

· Франц Мюнтеферінг (Franz Muntefering) (СДПГ) -- заступник канцлера і міністр праці і соціальних питань

· Франк-Вальтер Штайнмайер (Frank-Walter Steinmeier) (СДПГ) -- міністр закордонних справ

· Вольфганг Шойбле (Wolfgang Schauble) (ХДС) -- міністр внутрішніх справ

· Франц Йозеф Юнг (Franz Josef Jung) (ХДС) -- міністр оборони

· Бригіті Ципріс (Brigitte Zypries) (СДПГ) -- міністр юстиції

· Пєєр Штайнбрюк (Рееr Steinbruck) (СДПГ) -- міністр фінансів

· Міхаель Глос (Michael Glos) (ХСС) -- міністр економіки і технології

· Хорст Зєєхофер (Horst Seehofer) (ХСС) -- міністр захисту споживачів, продовольства і сільського господарства

· Урсула Шмідт (Ursula Schmidt) (СДПГ) -- міністр охорони здоров'я

· Вольфганг Тіфензєє (Wolfgang Tiefensee) (СДПГ) -- міністр транспорту, будівництва, міського розвитку і розвитку Східної Німеччини

· Урсула фон дер Лайен (Ursula von der Leyen) (ХДС) -- міністр у справах сім'ї, немолодих громадян, жінок і молоді

· Аннетте Шаван (Annette Schavan) (ХДС) -- міністр досліджень і освіти

· Зігмар Габрієль (Sigmar Gabriel) (СДПГ) -- міністр навколишнього середовища

· Хайдемарі Вечорек-Цойль (Heidemarie Wieczorek-Zeul) (СДПГ) -- міністр економічного співробітництва і розвитку

Таблиця 1

Статистичні результати роботи Бундестагу 12, 13, 14 скликань

 

Категорія

12 скликання,

1990-1994 рр.

13 скликання,

1994 - 1998 рр.

14 скликання,

1998 - 2002 рр.

Пленарні засідання

243

248

253

Постійні комітети

25

22

23

Слідчі комітети

3

2

1

Засідання слідчих комітетів

287

195

125

Робочі комісії

4

5

5

Засідання робочих комісій

273

243

208

Законопроекти ініційовані:

774

923

864

- Федеральним урядом

402

443

443

- Бундестагом

294

329

328

- Бундесратом

78

151

93

Прийняті законопроекти

463

565

560

Звернення (не включаючи групові)

81,000

76,000

69,421

Головні запити

98

156

101

Другорядні запити

1,346

2,071

1,813

Усні запитання

4,241

3,537

3,229

Письмові запитання

16,501

14,906

11,842

Дебати щодо актуальних питань

103

103

141

Положення політики уряду

35

46

60

Засідання з питань, адресованих Федеральному уряду на щотижневих урядових засіданнях

44

41

61

Політичні партії ФРН, які на сьогодні представлені в бундестазі:

· Союз 90/Зелені

· Ліва партія

· Вільна демократична партія Німеччини

· Соціал-демократична партія Німеччини

· Християнсько-демократичний союз

· Християнсько-соціальний союз

В деяких землях представлені Республіканці, Німецький народний союз, Націонал-демократична партія Німеччини, ФАКТ

і Союз південношлезвігських виборців.

1.2 Федеральний президент Німеччини

Федеральний президент Німеччини (нім. Bundesprдsident) -- глава держави у ФРН. На пост президента ФРН може бути обраний громадянин ФРН, що володіє правом обрання в бундестаг і досяг віку 40 років.

Його обирають Федеральні збори -- конституційний орган, скликаний спеціально для цієї мети. В його склад входять депутати бундестага і таке ж число делегатів, обираних земельними парламентами згідно принципам пропорційності. Федеральний президент обирається більшістю голосів строком на п'ять років. Переобрання допускається один раз.

Правом висунення кандидатури на пост президента володіє кожний член Федеральних зборів. Відповідальність президента полягає в позбавленні його даної посади. Це можливо у разі звинувачення його в умисному порушенні Конституції або закону. Таке звинувачення можуть висунути тільки бундестаг або бундесрат. Пропозиція може бути внесена 1/4 складу будь-якого з цих органів, ухвалення рішення вимагає більшості в 2/3. Звинувачення вноситься у Федеральний конституційний суд, який і ухвалює остаточне рішення.

Таблиця 2

Федеральні президенти з 1949 року

Прізвище

Партія

від

до

Вибори

1

Теодор Хойс

СвДП

13 вересня 1949

12 вересня 1959

1949/1954

2

Генріх Любці

ХДС

13 вересня 1959

30 червня 1969

1959/1964

3

Густав Хайнеманн

СДПГ

1 липня 1969

30 червня 1974

1969

4

Вальтер Шєєль

СвДП

1 липня 1974

30 червня 1979

1974

5

Карл Карстенс

ХДС

1 липня 1979

30 червня 1984

1979

6

Ріхард фон Вайцзеккер

ХДС

1 липня 1984

30 червня 1994

1984/1989

7

Роман Герцог

ХДС

1 липня 1994

30 червня 1999

1994

8

Йоханнес Рау

СДПГ

1 липня 1999

30 червня 2004

1999

9

Хорст Келер

ХДС

1 липня 2004

2004

Резиденції федерального президента -- замок Bellevue (Берлін) і вілла Hammerschmidt (Бонн). Замок Bellevue в даний момент знаходиться на реставрації, тому для представницької мети використовуються і інші будівлі.

Перш за все, федеральний президент виконує представницькі функції -- він представляє ФРН на міжнародній арені і акредитує дипломатичних представників. Крім того, він володіє правом помилування ув'язнених.

В його офіційні функції входить:

· підписання і оголошення федеральних законів (при цьому він має право здійснювати конституційний нагляд за законотворчою діяльністю).

· висунення кандидатури федерального канцлера на розгляд парламенту, затвердження федерального канцлера в посаді і звільнення його з посади.

· затвердження в посаді і звільнення з посади федеральних міністрів за представленням федерального канцлера.

· затвердження в посаді і звільнення з посади федеральних суддів, федеральних службовців, офіцерів і унтер-офіцерів.

У вищеназваних випадках він є лише виконавцем рішень, що приймаються іншими органами влади.

1.3 Уряд місцевого рівня

Як ми вже зазначили, одинадцять з шістнадцяти земель Федеративної Республіки знаходяться в Західній Німеччині, а п'ять - в колишній Східній Німеччині (НДР).

У порівнянні з слабо розвиненим місцевим урядом Великої Британії та Франції, землі Федеративної Республіки мають порівняну автономію та значну незалежну владу. Кожен штат має регіональний законодавчий орган (Landtag), який працює за таким же принципом, що і Бундестаг на федеральному рівні. Губернатор (міністр-президент) кожної землі являється лідером найбільшої партії (чи коаліції партій) в законодавчій асамблеї (Landtag), та формує уряд за майже таким же принципом, що й канцлер формує Бундестаг. Кожні з шістнадцяти земель проводять заплановані державні вибори, які проходять незалежно, кожні чотири роки, та за звичай не співпадають з федеральними виборами, та можуть лише випадково співпасти з виборами в іншій землі. Місцевий уряд Німеччини має значну владу та є відповідальним за проведення більшої частини національної політики.

Важливою характеристикою федералізму, що пересікається, в Німеччині є те, що та політика, яку розробляє Бундестаг, часто дуже послідовно впроваджується урядами земель. Як вже було зазначено в цій главі щодо апарату, тільки 10% всіх службовців працюють на федеральному рівні, усі інші працюють у місцевих урядах. Добрим зразком для демонстрації того, як працює федералізм в Німеччині, може бути наведення прикладу з промислової політики.

Регіональний уряд є більш активним, ніж національний щодо планування та дотримування економічної політики, через що вони мають більшу автономію в урегулюванні промислової політики. Землі є складовими держави, які мають право встановлювати свої власні регіональні моделі промислової політики (Ordnungspolitik). Вони також мають право вживати необхідних засобів так, як федеральний уряд не може цього робити на національному рівні через те, що національний уряд не має право на проведення централізації економіки. Уряди земель отримали таке право завдяки регіональній автономії, а не завдяки централізованому економічному плануванню. Більше того, через те, що різні регіони мають різні економічні потреби та промислові об'єкти, така влада була визнана законною та необхідною більшою частиною виборців. Уряди земель заохотили банки до надання прямого інвестування та кредитів для зміцнення промислового розвитку в землях.

Страницы: 1, 2


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.