бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьКурсовая работа: Використання психомалюнку в процесі психокорекції

Курсовая работа: Використання психомалюнку в процесі психокорекції

Зміст

Вступ

Розділ 1. Символ як засіб презентації змісту несвідомого

1.1 Символічні представлення психіки та їх значення

1.2 Архетипна символіка та її представленість в малюнках

1.3 Психомалюнок та його застосування в психологічні практиці

Розділ 2. Метод комплексу психомалюнків як метод активного соціально-психологічного навчання (Аспн)

2.1 Метод аналізу комплексу психомалюнків та особливості його використання

2.2 Психодіагностична та психокорекційна спроможність малюнка

Висновки

список використаних джерел


ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблема пошуку оптимального використання методів при роботі з клієнтами і групами займає не останнє місце серед великої кількості питань які стоять перед сучасними психологами.

Сьогодні в психотерапевтичній практиці використовується велика кількість технік і методів. Сучасний психолог має змогу обирати серед різноманіття методів і технік саме ті, які потрібні при роботі з клієнтом і відповідає певній ситуації процесу терапії. В деяких випадках і справді застосування того чи іншого методу допомагає вирішити проблему, що виникла, та це відбувається далеко не завжди. В більшості випадків проблеми залишаються не вирішеними, чи то через некомпетентність терапевта, чи то через недосконалість методів. Тож однією з основних проблем які постають перед сучасною психологією є проблема розробки нових методів, які б відповідали потребам сучасної психології. Вирішенню цієї проблеми може зарадити не тільки поява нових методів, а й гармонійне компонування вже існуючих.

Необхідною умовою виконання цих завдань є підготовка кваліфікаційних кадрів здатних працювати з великою кількістю методів і технік, а також спроможних на творчий підхід у розробці і компонуванні нових методів і технік.

Тому актуальність цієї роботи, як дослідження з метою визначення особливостей використання кількох методів, має чимале значення, оскільки відкриває нові можливості для використання методу, який спроможний значно допомогти при роботі психотерапевтів всіх рівнів, покращуючи показники результативності як при роботі в групі, так і при роботі з окремими клієнтами.

Об'єктом дослідження є психокорекційний процес.

Предмет дослідження – особливості використання психомалюнку в процесі психокорекції.

Мета роботи – з’ясувати особливості використання психомалюнку в процесі психокорекції

Для досягнення мети дослідження ставляться такі завдання:

1.         Провести теоретико-методологічний аналіз наукової літератури з проблеми використання психомалюнку;

2.         Дослідити представленість архетипної символіки у психомалюнках;

3.         Проаналізувати основні характеристики використання психомалюнку в психокорекційному процесі.


Розділ 1. Символ як засіб перезентації змісту несвідомого

1.1 Символічні представлення психіки та їх значення

У психології та філософії відсутнє однозначне трактування категорії "символ". Проте спільним для різних дослідників є виділення в структурі символу двох елементів, між якими відсутній безпосередній зв'язок: того, що символізує (предметний образ) і того, що символізується (глибинний зміст), - а також висновок про те, що символ відрізняється багатозначністю .

У символі поєднуються та одночасно виражаються свідомий і несвідомий психологічний зміст. На це вказують дослідження таких символічних форм вираження змісту психіки: сновидіння, міф, ЛСД-стан, невроз, кататимне переживання. У зазначених дослідженнях порушується проблема полівалентності психологічного змісту символіки. Так, в теорії сновидінь З.Фрейда констатується наявність у сновидінні експліцитного та імпліцитного змісту, алогічність першого та логічна впорядкованість другого, багатогранність змісту, вираженого в тому чи іншому образі сновидіння, і одночасно – репрезентація певного аспекту змісту в багатьох образах. К. Юнг наголошує на багатозначності психологічного змісту символіки колективного несвідомого, а також на тому, що ця символіка слугує вираженню індивідуально-неповторного змісту психіки суб'єкта [15].

Так, в сновидіннях чи в малюнках різних людей одні й ті ж архетипні образи виражають різний психологічний зміст.

Автор символ - драми Х. Льойнер показав, що символічні елементи "сновидінь наяву", подібно елементам нічних сновидінь, є багатозначними, а також вказав на необхідність багаторівневої рефлексії психологічного змісту "сновидінь наяву" [6]. Своєрідним символом суперечливих психічних процесів є невротичний симптом, його психологічний зміст поєднує в собі несвідомі, передсвідомі та свідомі елементи. Згідно з С. Грофом, психологічний зміст символічних образів, які виникають в особливому стані психіки при вживанні хімічної речовини ЛСД, включає в себе елементи відразу декількох рівнів несвідомого (психодинамічного, перинатального, трансперсонального), при цьому наголошується конденсованість вираження зазначеного змісту в символах [3].

Слово “символ” походить з латинської мови (“symbolum”), хоча його корені тягнуться ще з древньогрецької мови. Саме ж грецьке слово походить від “symballein”, що означає “з’єднання”. Спочатку воно означало умовний знак, який символізував зв’язок між родичами чи друзями. В словнику це поняття визначається як “образ, що має певний зміст”. Символ – це також скорочене означення, знак для математичних операцій [20].

Поняття “символ” включає в себе багато значень: це і “алегорія”, і “знак” таке інше. Таким чином, поняття символу набагато ширше, ніж вважалося раніше. Символи є частиною загальнолюдської культури та зберігають значний заряд своєї первісної значимості. У деяких людей вони викликають значну емоційну реакцію, яка зазвичай визначається як забобонність. Хоча символьні представлення психіки і сприймаються людством як забобонність, вони все ж таки мають досить великий вплив як на життя окремого суб’єкта, так і на все людство. Витіснення символьних проявів спричиняє лише утворення специфічної енергії, яка зазвичай має деструктивний характер. Сучасна людина не розуміє, наскільки раціоналізм сучасного життя негативно впливає на духовний розвиток особистості, оскільки втрачається той сакральний зв’язок з минулим, який повинен забезпечити духовний розвиток як окремої особистості, так і людства в цілому. Антропологи не раз описували, що відбувається з племенами аборигенів при зіткненні їхніх духовних цінностей з цивілізацією. У них втрачається інтерес до життя, порушуються принципи їхньої життєдіяльності, настає моральне виснаження [22].

В давні часи, коли інстинктивним представленням психіки був відкритий доступ до свідомості, розум людини міг легко знайти їм місце в раціональному внутрішньому світі. Сучасна людина не в змозі цього досягти. Оскільки її свідомість нівелювала будь-яку можливість засвоєння імпульсів інстинктивного та несвідомого. Але все ж таки, символічна епоха охоплює біля десятка тисяч років до нашої ери та плюс півтора тисячоліття нашої ери. Таким чином вона ввійшла не просто в підсвідомість людини, а й в менталітет усього людства, в його генофонд. Отже, ми і до цього часу залишаємося “символічними людьми” [18].

На сьогодні, проблема вивчення символьних представлень психіки є актуальною, оскільки з плином часу витіснення архаїчних утворень стає все помітнішим. Дослідження символьних проявів дасть змогу визначити не лише зміни в особистісному несвідомому, а й в колективному. Оскільки історичний розвиток прояву символьних утворень психіки ми можемо дослідити лише аналізуючи теоретичні джерела, то прояв символьних утворень у сучасної людини ми можемо дослідити практично. Досить важливо розуміти, що психічні утворення сучасної людини завуальовані. Тому необхідно детально аналізувати отриманий матеріал та вивчати його, користуючись найновішими досягненнями в галузі психології, психіатрії, медицини.

Досить важко дізнатися у митця, що саме спонукало його створити той чи інший шедевр. Тобто мотиви, процеси творення залишаються незрозумілими. Саме це і створює навколо полотен визначних митців ажіотаж з боку критиків та глядачів. Для того, щоб вияснити, що саме спонукало автора зобразити той чи інший образ, детально вивчається його біографія, щоденники, аналізуються роботи. Важливим є також той факт, що ми не можемо точно відповісти, чим саме нам сподобалася та чи інша робота. Оскільки враження від споглядання картини має досить значне емоційне забарвлення і тому досить важко передати його словами.

Психологу зрозуміло, що причини так званого художнього ефекту приховані в несвідомому. Тому лише у разі проникнення в цю ділянку та детального аналізу стає зрозумілим причина створення того чи іншого полотна [13].

Будь-яке свідоме тлумачення, яке дає художник чи письменник своєму творінню слід розглядати як раціоналізацію, тобто як певний самообман, як пояснення, вигадане постфактум. Таким чином, вся історія тлумачення та критики, як історія того явного змісту, котрий глядач вносив до того чи іншого твору мистецтва, є не що інше, як історія раціоналізації, котра змінювалася від епохи до епохи, керуючись свідомими зауваженнями критиків. Але лише з розвитком психології, зокрема психоаналізу, з моменту відкриття Фрейдом несвідомого, ми маємо змогу точно і детально проаналізувати на основі біографічних фактів те, що спонукало митців творити саме такі мистецькі шедеври. Лише аналізуючи несвідоме, ми маємо змогу репрезентувати імпліцитні символьні представлення психіки, які детермінують діяльність суб’єкта [13].

Досить вірно говорили Ранк і Закс, що основні естетичні питання залишаються невирішеними до тих пір, поки ми при нашому аналізі обмежуємося лише тими процесами, які відбуваються у нашій свідомості. Оскільки переживання, які виникають у глядача при перегляді певного твору є афективними. А афект виносить назовні саме ті імпліцитні, іноді архаїчні переживання, які є недоступними при звичайних життєвих ситуаціях. Отже, зрозуміти афективну природу почуттів, які виникають при перегляді творів мистецтва можливо лише при детальному аналізі несвідомих змістів психіки [10].

Як відомо при афективному переживанні відбувається вивільнення великої кількості психічної енергії, яка іноді має деструктивний характер для особистості при її капсуляції. Афективне вивільнення енергії характерне не лише для глядачів, а й для самих митців. Оскільки, зображуючи на полотні свої переживання, які сприймаються перш за все як витвір мистецтва, художник звільнюється від емоцій, які стали результатом витіснених переживань. Вірно стверджують психоаналітики, що Шекспір і Достоєвський не стали злочинцями, тому що зображували вбивць у своїх творах і таким чином позбавляли свої деструктивні схильності емоційного забарвлення. При цьому мистецтво є чимось на зразок терапевтичного лікування.

Отже, психологічний аналіз творів мистецтва дає змогу виявити не лише імпліцитний зміст особистості митця, а й деструктивні переживання особистості.

1.2 Архетипна символіка та її представленість в малюнках

К.Г. Юнг зазначав, що існує індивідуальне і колективне несвідоме. Дослідник використовував термін “несвідоме” з метою позначення тих психічних процесів, що є недоступними для Я, а також для окреслення психічної системи, яка має свої закони, характер, функції. Цей пласт несвідомого він назвав “індивідуальним несвідомим”, яке закінчується дитячими згадками, що витіснялися, його образи є наповненими і пережитими. Водночас він зауважував те, що є психічна активність, яка виходить за межі індивідуального досвіду та співвідноситься з інстинктивною основою людства, і назвав її колективне несвідоме, яке є загальним, універсальним для всіх, “охоплює період, що передує дитинству, тобто те, що залишилося від життя предків” [16 с.112]. Основою колективного несвідомого є архетипи.

 “Архетип” походить від грецького слова archetypon, що означає “первинний”. Архетип визначає способи отримування досвіду, в той час як інстинкти визначають способи дії. Дякуючи архетипам сформувалися наші основні поняття. На цих поняттях, як стверджував К. Юнг [17], ми засновуємо релігію, мистецтво і науку. Архетипи як такі самі по собі не є чимось конкретним, що легко визначаються. Важливо підкреслити їх двох полюсність (амбівалентність). Цю біполярність можна знайти, наприклад, в існуючому у всіх культурах архетипі матері. Ми маємо тут як позитивний аспект – наділення життям, так і негативний – образ жорстокої породілі, яка ковтає власних дітей (позбавлення їх життя) [18].

Архетипна символіка виражає зміст колективного несвідомого, що має спільні риси для всіх людей, але набуває індивідуального значення в конкретних виявах активності суб’єкта. Архетипи тісно пов’язані з несвідомим. Можна говорити, що вони походять з архаїчних форм функціонування психіки.

Через поняття архетипу К. Юнг показав, що деякі символи мають універсальний характер. Важливо підкреслити, що символ можна інтерпретувати по-різному в залежності від контексту, в якому він з’являється і в залежності від конкретної людини [18].

У свій час К. Юнг показав, що існує індивідуальне і колективне несвідоме, позначаючи терміном “несвідоме” психічні процеси людини, що недоступні для “Я”, окреслюючи його психічну систему, що має власні закони, функції. Це, за К. Юнгом, індивідуальне несвідоме, яке об’єктивується в дитячих казках, що витіснилися. В той же час, підкреслювалось, що існує психічна активність, яка виходить за межі індивідуального досвіду і пов’язується з інстинктивною основою людства, що відноситься до колективного несвідомого, яке є загальним і універсальним для всіх. Основою колективного несвідомого є архетипи – початкові, загальнолюдські образи та мотиви, це інстинкти, що виражені та представлені у свідомості через образи [19].

З функційного погляду те, що „може зробити” й „чим володіє” архетип, пізнати важко. Психолог може бачити лише результат і висловлювати певні припущення. Таким чином, можна стверджувати, що колективне несвідоме зберігає свою автономію й абсолютну пізнавальну недоторканність, що знову виявляє суперечність: з одного боку, колективне несвідоме має надіндивідуальний характер, а з іншого – не існує без індивіда.

Отже, архетип без індивіда функційно (а не теоретично) існувати не може, а провідні інстинкти, такі, як продовження роду („лібідо”) та смерті („танатос”) є в архетипній символіці провідними. Колективне несвідоме, з одного боку, автономне, з іншого – максимально пов’язане з психікою конкретної особи, оскільки за допомогою архетипу допомагає вираженню змісту несвідомої сфери суб’єкта. Можна стверджувати, що у процесі психокорекції залишається непізнаною процесуальна сутність функцій архетипу, якому зобов’язана презентативність сфери несвідомого, що може бути пізнана за умов цілісного аналізу символічного матеріалу за участю фахівця.

Природа архетипічного, підкреслює Р. Гордон, представляється двома протилежними поглядами: одні науковці вбачають у них елементарну архаїчну силу, яку людині треба перерости і стримувати в собі, а інші − суперечливий і надособистісний керівний початок всередині нас, якому ми підкорені. Перша точка зору може заперечувати або навіть стримувати ріст людської чутливості і потреби у поезії, мистецтві і осмисленні оточуючого світу, життя взагалі і їх власного життя. Друга точка зору навантажена ідеалізацією „архетипічного”, що може заважати становленню людини [18].

Під архетипами розуміють форми поведінки, режими функціонування душевних сил, схожі на інстинкти, смисл і значення яких виражаються в реальних образах і діях. Їх метою є привнесення у свідомість підсвідомого матеріалу з подальшою його трансформацією. Цей процес розвитку і трансформації К. Юнг назвав індивідуацією, як процес оновлення і розширення Его-свідомості [19]. При цьому ним було наголошено, що свідомість вже виділилась з матриці несвідомого, колективного несвідомого, символізованого матір’ю. В результаті такого виділення Его-свідомість набуває необхідної дистанційності від несвідомого і досить жорстких меж. Але в цьому процесі Его-свідомість все більше втрачає контакт зі своєю несвідомою основою. Наступає стан дисоціації, незбалансованості між свідомим і несвідомим. Внаслідок цього з’являються симптоми, невротичні розлади. Відокремлена від свого питомого середовища Его-свідомість ризикує тим, що стане ригідною і стерильною, втратить зміст. Тому Его повинне повернутися до несвідомого джерела, колективного матриксу для того, щоб оновити себе, отримавши доступ до нових архетипічних енергій і образів. Це представлено в казках описами історій про мандри героя, про знаходження нових помічників, про смерть і воскресіння, про перемогу і возз’єднання. В результаті розширюється область свідомого, що вже саме по собі дає цілющий ефект [19].

Е. Нойман [7] вважає: для того, щоб з’ясувати, як дане архетипічне явище розуміється в аналітичній психології, необхідно визначити його емоційно-динамічні складові, його символізм, його матеріальний носій (з яким його можуть порівнювати) і його структуру. Робота з казками значною мірою ґрунтується на розумінні символів, які походять від архаїчних форм функціонування психіки.

Архетипи не мають форми і змісту, поки особистий досвід суб’єкта не зробить їх видимими, представленими у свідомості. К. Юнг підкреслював, що коли архетипічні змісти (тобто архетипічні образи і афекти) вилучаються з несвідомої матриці, вони переживаються, перш за все, через проекцію. Отже, вони сприймаються немов би належні зовнішнім образам, чомусь чи комусь у зовнішньому світі. Інакше вони могли б бути ідентифіковані Его і таким чином поглинуті, інкорпоровані ілюзорним способом. К. Юнг зробив великий внесок щодо розуміння природи і цінності символу і символічної або трансцендентної функції. Він припустив, що її сутнісною характеристикою є позиція “якщо б” і що вона майже завжди опосередкує відкриття чогось нового, а також тісно пов’язаною з (людськими) сильними і глибокими потребами відкрити порядок і смисл – у космосі, який населяє, у світі всього, що живе навколо людини, у власному внутрішньому досвіді – тілесному і психічному.

К. Юнг описує архетипи як психосоматичні цілісності, чий фізичний вираз – це інстинктивні дії, реакція чи поведінка, тоді як їхній психічний образ існує у формі образів: “архетип на відміну від образу не сприймається, осягнутий свідомістю” [17, с. 12].

Архетипні уявлення виникають також під час роботи психолога чи психотерапевта з клієнтом та можуть виникати і спонтанно (сновидіння, малюнки, фантазії). “Ці образи виникли з життя, страждань, радощів предків і знову прагнуть повернутися до життя і як переживання, і як дії. і внутрішнього життя відображають надособистісні сили [17].

Архетипи – це такі образи, які поєднуються з життям людини, і їх можна зрозуміти лише тоді, коли вони наповнюються індивідуальним досвідом, тому спогади дитинства і відтворення архетипних образів розширює свідомість лише в тому випадку, коли вдається виявити зміст первісної психіки, що шляхом символізації прагне поєднати і примирити протилежності, які в ній містяться. У несвідомому виникають символи, які компенсують втрачений зі свідомістю зв’язок. Для того щоб зрозуміти зміст несвідомого, потрібно асимілювати й інтегрувати символи. Людина відчуває потребу в тому, щоб відновити зв’язок із глибинними прошарками психіки з метою зменшення внутрішньої напруженості суб’єкта, адже саме в первісному суспільстві людина існувала в гармонії з природою, з її енергією, а для цього потрібно навчитися сприймати первісні образи, оскільки архетипи мають великий енергетичний потенціал на психічному рівні, включити їх у свідомість, не відторгуючи і “не порушуючи наші свідомі наукові уявлення про час, простір і причинність” . Для індивіда, який жив у давні часи, всі події були наповнені психологічним змістом, оскільки світ був невіддільним від нього самого. Чим більше він прагнув до пізнання та встановленням зв’язку з “глибинами” психічного, то тим більше наближається до установки, що ситуації зовнішнього і внутрішнього життя відображають надособистісні сили.

Страницы: 1, 2


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.