бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьРеферат: Екологічний рух: світовий досвід та українські реалії

Реферат: Екологічний рух: світовий досвід та українські реалії

Реферат

на тему:

«Екологічний рух: світовий досвід та українські реалії»


План

Вступ

1. Теоретичні принципи політологічного аналізу екологічних проблем

1.1 Аналіз соціально-екологічної політики

1.2 Історіографія еколого-політологічних проблем у контексті аналізу суспільних відносин

2. Екологічний рух

2.1 Етапи розвитку екологічного руху в Україні

2.2 Міжнародна екологічна безпека: сучасні виміри та принципи реалізації

3. Екологічна політика України

3.1 Міжнародна співпраця України у галузі охорони навколишнього природного середовища

3.2 Національна екологічна політика України за роки незалежності і шляхи подальшого її розвитку

Висновок

Список використаної літератури


Вступ

Актуальність теми дослідження проблем екологічної політики України на сучасному етапі зумовлена об’єктивними потребами національного розвитку, імперативами сучасної світової глобалізації та вимогами колективної екологічної безпеки, необхідністю інтеграції України в європейське співтовариство та її функціонування в системах європейської економічної безпеки тощо. Національне відродження України як розвинутої демократії з ринковою економікою також важко уявити без чітко виваженої державної екологічної політики.

У сучасних умовах об’єктивно актуалізувалося творення механізмів прийняття політичних рішень в екологічній сфері через досягнення політичного консенсусу та стабільності інтересів різних інститутів та суб’єктів політичної влади в українському суспільстві. Піднесення значимості формування та вдосконалення екологічної політики в українській державі відповідає запитам кожного її пересічного громадянина, передбачає зміцнення засад екологічної ідеології в контексті легальної економіки та публічної політики, подальше глибинне демократичне реформування суспільно-політичного устрою. Сучасне національно-державне відродження в Україні неможливе при ігноруванні загальнолюдського характеру соціально-економічних проблем збереження та відтворення екологічного середовища.

Враховуючи вітчизняний досвід та сучасну багаторівневу пострадянську ментальність українських громадян, державі необхідно точно уявляти міру власної відповідальності у цій сфері. Слід значно більше уваги приділяти формуванню суспільного розуміння означених процесів, усіма конституційно доступними та легітимними засобами підносити роль влади для розв’язання соціоекологічних суперечностей у контексті політико-ідеологічного, соціально-економічного та духовного реформування, насичуючи внутрішній зміст відповідних тенденцій практикою повсякденного життя, підносячи суспільство до осягнення наріжної глобальної ідеологеми новітньої доби: процеси життєдіяльності людини як однієї з форм життя на планеті, органічної частки природи не можуть відбуватися при ігноруванні інтересів останньої.

Всеохоплююча екологічна стратегія розвитку України як вияв волі її влади та громадян жити і працювати у чистому природному довкіллі, на рівні сучасних вимог європейського співтовариства повинна уособитися у реальній практиці сутнісного наповнення української державної політики конкретними кроками просування до гуманних стратегічних орієнтирів світової цивілізації. Потреба подальшої розробки та деталізації політичних інституційно-засадничих основ екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку повинна зайняти гідне місце серед комплексу державних питань і суспільних підходів, пов'язаних з охороною природи на всіх рівнях управління та господарювання.

Об’єкт дослідження – процес формування і здійснення екологічної політики України в контексті глобального розвитку.

Предмет дослідження – стратегія розв’язання проблем національної екологічної політики у взаємозв’язках з іншими різновидами державної політики як основа життєзабезпечення й сталого розвитку України у контексті сучасних глобальних політичних та еколого-економічних процесів цивілізаційного розвитку, особливостей та реальних механізмів розбудови української державності, утвердження національної екологічної свідомості та культури, їх змісту та впливу.

Метою дослідження є аналіз проблем сучасної національної екологічної політики, її пріоритетів, цілей, процесуальності, закономірностей, механізмів, тенденцій, характеру, умов, особливостей становлення та функціонування як самостійної сфери суспільних відносин, пов'язаної з системним реформуванням та розвитком українського суспільства серед глобальних цивілізаційних процесів.

У контексті означеної мети виділені наступні дослідницькі завдання:

- вивчити теоретичні принципи політологічного аналізу екологічних проблем;

-      проаналізувати етапи розвитку екологічного руху України;

-      дослідити екологічну політику України.


1. Теоретичні принципи політологічного аналізу екологічних проблем

1.1 Аналіз соціально-екологічної політики

Основними категоріями соціології екології є «соціально-екологічна система», «екологічна свідомість», «екологічна поведінка», «екологічна освіта», «екологічна культура», «екологічна політика» тощо.

Ці елементи та функції поєднані в три взаємопов'язані підсистеми: населення регіону, об'єкти природного середовища; суб'єкти, що впливають на довкілля. Населення (соціальна спільнота) є центральним елементом екологічної системи. До об'єктів природного середовища належать атмосферне повітря, води, рибні ресурси, ґрунт, ліси, флора та фауна, природні території, що перебувають під охороною, клімат у регіоні та мікроклімат як наслідок діяльності людей тощо. До суб'єктів впливу на природне середовище належать: паливний, енергетичний, металургійний, машинобудівний, оборонний, агропромисловий, транспортно-дорожний, будівельний комплекси; лісова, хімічна, гірничодобувна промисловість; відходи користування, комунальне господарство, військова діяльність, техногенні аварії та катастрофи тощо. Елементи екологічної системи взаємодіють між собою, відображаючись у масовій свідомості. Стан соціально-економічної системи залежить від багатьох чинників, одним з найважливіших серед яких є екологічна свідомість.

Екологічна свідомість — індивідуальна і колективна (суспільна) здатність до усвідомлення нерозривного зв'язку людини з природою, залежності добробуту людей від цілісності природного середовища, вміння та звичка діяти, не порушуючи зв'язків та кругообігів у природі.

Соціально-екологічна система — сукупність структурних елементів та їх функцій, що характеризують екологічну безпеку населення на регіональному та локальному рівнях. [2]

Досягнення гармонійності та оптимальності взаємовідносин у системі «суспільство-природа» є головною передумовою та засобом подолання загрози глобальної екологічної катастрофи та породженої антропогенною діяльністю глобальної екологічної кризи, яка ставить під загрозу саме існування людини як біологічної істоти. Для реалізації цієї стратегічної, в соціально-екологічному відношенні, мети людству необхідно здійснити цілий комплекс глобальних заходів. Здійснення цих заходів є досить складною справою, оскільки передбачає «нав'язування» всім членам суспільства певних цілей та норм поведінки і забезпечується окремим видом владних відносин, який називається соціально-екологічною політикою.

Соціально-екологічна політика - це сукупність науково обґрунтованих принципів охорони та формування оточуючого природного середовища, що базуються на всесторонньому врахуванні законів його розвитку, і що передбачає оптимальну структуру виробничих сил, темпи, пропорції розвитку яких забезпечують відтворення природного середовища та гарантують суспільству економічне процвітання та благополуччя. Вона є тим засобом, який повинен сконцентрувати зусилля суспільства у напрямку оптимізації його природоперетворюючої діяльності та гармонізації відносин з природою.

Мета соціально-екологічної політики полягає у забезпеченні гармонічної взаємодії суспільства та природи, в покращанні якості оточуючого середовища в процесі функціонування економіки за умови повного задоволення матеріальних, духовних та екологічних потреб суспільства. Соціально-екологічна політика покликана узгодити соціальні та екологічні цілі суспільства як основу розв'язання проблеми глобальної екологічної кризи. [3]

Отже, соціально-екологічна політика - це сукупність науково обґрунтованих принципів охорони та формування оточуючого природного середовища, яка є тим засобом, який повинен сконцентрувати зусилля суспільства у напрямку оптимізації його природоперетворюючої діяльності та гармонізації відносин з природою.

1.2 Історіографія еколого-політологічних проблем у контексті аналізу суспільних відносин

Політологічних праць з проблем екологічної політики України в контексті як національного, так і глобального розвитку суспільних відносин поки що немає. Значна освітньо-нормативна література, статті в сучасній науковій періодиці подекуди лише окреслюють підходи до обраної теми.

Відомими теоретиками обраної теми були Вернадський В., Печча А., Подолинський С., вчені Римського клубу. У сучасних філософських працях Водоп’янова П., Гірусова Е., Гіренка Ф., Крутя І., Мойсеєва М. осмислюються суттєві ознаки сучасної екологічної ситуації, проблеми збереження природи, управління екологічною ситуацією як раціонального природокористування. У працях Бачинського Г., Голубця М., Гродзинського А., Реймерса М. природа і суспільство розглядаються як єдина соціоекосистема; Андрущенка В., Бар’яхтара В., Качинського А., Кравченко С., Крисаченка В., Яцика А. висвітлюється роль природного довкілля у самовизначенні людини – особистісному і національному, особливе місце природного довкілля у формуванні екологічної культури українського етносу, становлення екологічної свідомості та екологічної культури, проблеми екологічної безпеки.

Безпосередній науковий інтерес мають дослідження Гардащук Т., Кисельова М., Хилька М. з проблем екологічної політики у контексті соціальної філософії, Васюти С., Небоженка В., Салтовського О., Філіпчука Г., Шибка В. у контексті соціології та історії, а також праці Андрейцева В., які присвячені екологічній політиці з точки зору правового забезпечення. Здійснений аналіз свідчить про усвідомлення сучасними вченими необхідності глибокого дослідження взаємозв’язку політичних та економічних важелів при розробці та впровадженні екологічної політики. Зокрема, про це йдеться в працях Веклич О., Галушкіної Т., Данилишина Б., Долішнього М., Дорогунцова С., Мельник Л., Сахаєва В., Синякевича І., Туниці Ю., Шевчука В., де ґрунтовно розглядаються, зокрема, економічні інструменти екологічної політики.

Важливе значення має історіографія досвіду промислово розвинених країн у сфері охорони довкілля, раціонального природокористування, вирішення екологічних проблем у різних галузях економіки. Серед них можна виділити праці американських дослідників Арнольда Ф., Бомола В. (автора всесвітньо відомої праці “Теорія екологічної політики”), присвячені економічним та правовим аспектам державної політики США щодо захисту довкілля, Фостера С. з проблем співвідношення приватизації, суспільної власності та регулювання природних монополій, російського вченого Писарева В. з екологічної безпеки як важливого компоненту національної безпеки США, українського дослідника Костика В. з проблем екологічного розвитку посткапіталістичного суспільства тощо.

На сучасному етапі існують декілька течій обраної теми. Перші спроби наукового розгляду проблеми майбутнього було зроблено в рамках течії, що отримала в науці назву «російський космізм» і об'єднувала погляди ряду вчених, які проживали на території Російської імперії. Початок цьому напрямку наукової думки, як прийнято вважати, було покладено утопічним романом В.Ф. Одоєвського «Незакінчена утопія 4338 рік. Петербурзькі листи», що побачив світ в 30-х роках XIX ст. Російський космізм обґрунтовує ідею єдності людей не з ідей соціального, політичного, ідеологічного порядку, а виходячи з ідей соціально-екологічних, виносячи на перший план ставлення людей до природи, їх взаємодію. Російський космізм по суті відроджує ідею І.Канта про те, що світ стає визначеним у взаємній діяльності суспільства та природи, тобто людина довизначає світ своєю діяльністю, і закони світу такі, що вони стають повністю визначеними тільки у вільній творчій діяльності людей. У рамках цієї теоретичної течії була розроблена концепція природно-історичного тіла (В.В. Докучаєв), складено прообраз першого глобально-екологічного прогнозу (М.І. Умов), сформульована ідея геокосмічної цивілізації (М.Ф. Федоров, К.Е. Ціолковський), висунуто вихідні положення теорії ноосфери (В.І. Вернадський), проведено розмежування між антропоцентризмом та антропокосмізмом (М.Г. Холодний), виявлена залежність поведінки людини та «космічною активністю» (О.Л. Чижевський). Багато з цих напрацювань і сьогодні активно використовуються соціально-екологічною наукою, а теорія біосфери та ноосфери В.І. Вернадського лежить в її основі. Серед інших положень значний інтерес викликають ідеї одного з засновників теоретичної космонавтики К.Е. Ціолковського, погляди якого на майбутнє взаємовідносин суспільства та природи було викладено в його «космічній філософії». Подібних поглядів притримується і сучасний молдавський вчений А.Д. Урсул (передбачається перебазування в космос не лише найбільш шкідливих з екологічної точки зору виробництв, але й багато іншого, оскільки умови космосу виявляться більш природними для їх широкомасштабного розвитку, в той час як на Землі існує ряд обмежень). Більш цікавим є підхід російського філософа М.Ф. Федорова, який створив «філософію спільної справи», де в контексті космічної тематики розробляв глобально-екологічні проблеми в виразах «гігієнічне питання», «санітарно-харчове питання», «метеорологічне управління».

Серед найбільш відомих представників ще однієї течії, екопесимізму, можна назвати прізвища О. Тофлера, Е. Фрома, Дж.Мак-Дермота, Ж. Еллюля, Г. Мюлера, Б. Скінера та інших. Одним з засновників цього напрямку по праву вважають американського футуролога О. Тофлера. В роботі «Шок від майбутнього», що набула широкої популярності, він робить висновок про те, що людство створило цивілізацію, яку само не може зрозуміти, і розвиток якої воно нездатне контролювати. Причиною цього він називає панування індустріальних технологій, які не управляються людиною, а керують нею. Крайню позицію в екопесимізмі виражає французький футуролог Е. Мюрез, який в своїй роботі «Заповіт для майбутнього світу» найкращим способом вирішення сьогоднішніх екологічних проблем людства вважає обмін «помірними» ядерними ударами. Після такого «невеликого» ядерного конфлікту різко зменшиться населення планети і, тим самим, автоматично зникнуть проблеми з перенаселенням, нестачею природних ресурсів, продуктів харчування і т.п.

Технооптимістична течія представлена іменами таких визначних вчених, як У. Ростоу, Дж. Гелбрейт, Р. Арон, З. Бжезинський, Д. Бем, Б. Гаврилишин та іншими. Визнаючи, що з розвитком та якісними змінами в продуктивних силах людства повинна відбутись і зміна характеру соціоприродних відносин, вони саме у прискореному прогресі науки та техніки і відповідних трансформаціях існуючих соціальних систем вбачають головну передумову подолання загрози глобальної екологічної кризи. Практично всі прихильники технооптимізму вважали, що саме поєднання досягнень сучасної науково-технічної революції та ринкової економіки, при певній кореляції системи цінностей та соціальних пріоритетів, є основою виходу з глобальної екологічної кризи.

В футуристичних концепціях кінця XX ст. проблема вирішення проблем у взаємовідносинах суспільства та природи часто корелюється з питаннями вибору стратегій соціального розвитку. За цим критерієм у сучасній західній соціальній екології можна виділити такі основні напрямки:

1) консервативний (неоконсервативний);

2) ліберальний (неоліберальний);

3) радикальний (правий та лівий). [1]

Різке погіршання стану довкілля в останні десятиріччя зумовило появу нового напрямку в рамках пошуку шляхів переходу до сталого розвитку – екологічної економіки. Екологічна економіка – це трансдисциплінарний підхід, деяке інтелектуальне поле, в якому вивчається взаємодія екологічних та економічних систем в найширшому аспекті з метою розвитку глибокого розуміння законів цілісної системи "природа – суспільство" і створення засад політики. Проблемами формування засад екологічної економіки, створення ефективного організаційно-економічного механізму природокористування, зокрема методології визначення екологічних витрат займаються такі відомі українські та зарубіжні вчені: С. Бобильов, О. Веклич, Б. Данилишин, Л. Гринів, Л. Мельник, І. Синякевич, Ю. Стадницький, Ю. Туниця, І. Глазиріна, І. Потравний, Г. Дейлі, Р. Костанза та ін.[4]

Отже, в умовах незалежної національно-державної розбудови України відбувається закономірна активізація політологічних досліджень різних напрямів політичного та соціально-економічного реформування українського суспільства, методологічних проблем модерного політологічного аналізу. Але проблеми екологічної політики в цих працях, на жаль, не знаходять належного відображення. А розглянувши основні, найбільш показові, концепції майбутнього у взаємовідносинах суспільства та природи, ми можемо зробити висновок про те, що існує певна кореляція між цілями суспільного та соціального розвитку, що описується основним законом соціальної екології.


2. Екологічний рух

Екологічний рух – сукупна діяльність громадян і громад. організацій, що спрямована на захист і реанімацію природи і здійснюється в місцевих і планетарних масштабах задля гармонізації відносин людини та довкілля. Термін «екологія» (від грец. – оселя, середовище та – слово, вчення) запровадив 1866 нім. учений Е.Геккель для означення вчення про системні зв’язки між живими організмами і середовищем їхнього існування. Значний внесок у становлення та розвиток екології зробили українські вчені, зокрема В.Вернадський, Г.Висоцький, М.Холодний та ін.

У 20 ст. сфера вживання терміна «екологія» істотно розширилася. Нині він використовується не лише в біологічному, а й в економічному, політичному та філософському смислах.

Екологічний рух бере свій початок з 1950-х рр., коли для більшості громадян розвинених країн світу стало очевидним, що стан довкілля на нашій планеті і в окремих її регіонах значно погіршився, а технології, які інтенсивно розвиваються, руйнують сприятливий для людини баланс природних сил. Саме тоді на базі розрізнених природоохоронних груп, клубів, асоціацій почали створюватися загальнонаціональні організації. Однією з перших таких організацій була Партія захисників навколишнього середовища, що виникла 1973 у Великій Британії. На серед. 1980-х рр. розгорнули діяльність національні організаціїції – партії «зелених» у Німеччині, Ірландії, Бельгії, Данії, Люксембурзі, Франції, Італії, Іспанії, Австрії, Швейцарії, Швеції та Греції. Сьогодні Екологічний рух є глобальним явищем, його вплив відчувають усі держави світу. [5]

Отже, екологічний рух - сукупна діяльність громадян і громад. організацій, що спрямована на захист і реанімацію природи.


2.1 Етапи розвитку екологічного руху в Україні

Екологічний рух в Україні пройшов 3 основні етапи розвитку: 1) 1960-ті – 1-ша пол. 1980-х рр. (пасивна фаза): упродовж цього періоду реальну природоохоронну діяльність вели лише деякі місцеві групи активістів (боротьба з браконьєрством, організація екологічних експедицій, акцій природоохоронців тощо). В серед. 1970-х рр. утворилися природоохоронні краєзнавчі організації, зокрема у Вінниці, Тернополі та ін. містах, однак усі вони були проурядовими, їхня діяльність – контрольованою (напр., через Т-во охорони природи СРСР), а чисельність реальних активістів Екологічного руху була невеликою;

Страницы: 1, 2


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.