бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьДипломная работа: Адаптація молодших школярів до навчально-виховного процесу

Дипломная работа: Адаптація молодших школярів до навчально-виховного процесу

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

Дипломна робота

на тему:

„Адаптація молодших школярів до навчально-виховного процесу”.

Виконав: Трофімченко Ю.І.

м. Хмельницький


План

Вступ

Розділ І. Адаптація молодших школярів до навчально-виховного процесу: проблеми і особливості

1.1 Проблема адаптації в науковій літературі

1.2 Залежність рівня адаптації від різноманітних факторів

1.3 Психічні особливості дітей молодшого шкільного віку і їх вплив на адаптацію до навчально-виховного процесу

Розділ ІІ. Експериментальні дослідження адаптації молодших школярів

2.1 Опис методик

2.2 Процедура досліджень

2.3 Результати досліджень

Висновки і рекомендації


Вступ

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ. МЕТА, ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.

Перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного віку в науковій літературі часто називають малою кризою, тому що для цього періоду характерна спеціально націлена робота суспільства по підготовці дитини до максимально безболісного переходу в наступний віковий період життя, по максимальному врахуванню її здібностей, що вже розвинулись. Проте і мала криза – це криза. Криза семи років – це переломний, критичний період, яким відкривається весь період шкільних років (9).

Таким чином, говорячи про проблеми молодшого шкільного віку як фази онтогенезу, ми фактично повинні мати на увазі проблеми двох вікових відрізків: кризи семи років як критичного віку, власне молодшого шкільного віку як періоду онтогенезу.

Як у всякого вікового періоду, у кризи семи років є свій початок і кінець. Проте особливістю критичних віків є розпливчастість, нечіткість їх границь. Проте, виходячи з певної точки зору, як критерій закінчення кризи семи років, можна б було сприйняти появу у дитини проблем, пов’язаних з особливостями формування і функціонування ведучої діяльності молодшого шкільного віку – навчальної діяльності. Це момент, коли на зміну проблемам, пов’язаних із самим фактом підготовки і вступу в школу, приходять проблеми, зв’язані вже з власне з особливостями навчання в школі як нової діяльності.

До таких проблем переважно відносять:

1)         труднощі, зв’язані з новим режимом дня;

2)         труднощі адаптації дитини до класного колективу;

3)         труднощі, що локалізуються в сфері взаємовідносин з вчителями;

4)         труднощі, обумовлені зміною домашньої ситуації при вступі дитини до школи.

Всі ці труднощі є відображення поступового входження дитини в нову соціальну ситуацію розвитку: в неї появляються нові „режимні” обов’язки (вчасно приходити до школи, виконувати домашні завдання, дотримуватись розкладу занять). Йде процес адаптації до нового колективу ровесників. Зав’язуються ділові особисті стосунки з вчителем. Нарешті, змінюється соціальна позиція дитини в сім’ї, ставлення до неї інших членів сім’ї. Формується світогляд дитини, нові уявлення і погляди. Збагачується світ її почуттів, естетичних переживань, ширшими стають інтереси, захоплення. Всю цю „програму” дитина засвоює в перші шкільні роки. Враховуючи, що енергія дитинства практично невичерпна якщо її вміло спрямувати, потрібно усвідомити, як важливо знати особливості процесу адаптації до школи кожної окремо взятої дитини, щоб запобігти різним ускладненням до завершення нею початкової ланки освіти.

Слід врахувати, що крім інтелектуального навантаження, що різко зростає із вступом дитини до школи, сильно зростають в порівнянні з минулим періодом життя і фізичні навантаження, пов’язані з тривалою вимушеною нерухомістю, а для дітей 6-7 років саме це являється найбільш стомлюючим.

Основа адаптації дитини – особливості її темпераменту.

Темперамент передбачає генетичні відмінності серед дітей. Тип темпераменту – вроджена якість і це потрібно враховувати, не плекати надмірних надій, претензій до дітей, не вимагати від них неможливого.

Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не зразу. Це довготривалий процес, пов’язаний із значним напруженням всіх систем організму. Складність пристосувань організму до нових умов, висока „ціна”, яку платить організм дитини за досягнуті успіхи, визначає необхідність ретельного врахування всіх факторів, які сприяють адаптації дитини до школи і, навпаки, гальмують її, заважають адекватно пристосуватись. Одним із таких факторів, як ми вже зазначили, є проблеми, характерні для даного вікового періоду. Ці питання широко вивчав і висвітлював в своїх роботах Л.С. Виготський. (9). Його концепцію розвивали вітчизняні психологи Б.Г. Ананьєв, Д.Б. Ельконін, А.Н. Леонтьєв. Прояви поведінки психогенної шкільної дезадаптації (ПШД) описують та пояснюють причини їх виникнення психологи Л.С. Славіна, В.Є Каган, А.Л. Венгер, Е.В. Новикова.

Вагомі наукові доробки з питань адаптації дитини до школи мають співробітники Інституту психології імені Г.С. Костюка Академії Педагогічних наук України. Інститутом видається серія „Психологічний інструментарій”, зокрема вийшли в світ збірники „Готовність дитини до навчання” (2003 р.), „Адаптація дитини до школи „ (2003 р.), „Готовність дитини до школи” (2004 р.).

Вони в певній мірі задовольняють потреби шкільних психологів і вчителів, але в цілому тема „Адаптація молодших школярів до навчально-виховного процесу” ще недостатньо вивчена і висвітлена у вітчизняній психологічній літературі, хоча актуальність її і важливість переоцінити неможливо.

Саме з моменту вступу до школи дитина стає суб’єктом соціально-нормованої діяльності.

Вся історія попереднього розвитку дитини пов’язана не лише з формуванням мотиваційно-потребової сфери. Важливим є рівень розвитку багатьох інших психічних і психофізіологічних структур, які, в своїй сукупності і поєднанні з мотивацією утворюють те, що в психології отримало назву готовності дитини до шкільного навчання.

Враховуючи теоретичну і практичну значимість проблеми для вирішення важливих завдань, що стоять перед національною школою, а також недостатню її розробленість в психологічній науці, темою даного дослідження ми обрали адаптацію молодших школярів до навчально-виховного процесу.

Об’єктом дослідження є процес адаптації молодших школярів до навчально-виховного процесу;

Предметом – особливості процесу адаптації учнів початкових класів до коли.

Мета дослідження полягає в тому, щоб дослідити та висвітлити особливості адаптації молодших школярів до навчально-виховного процесу.

Для досягнення цієї мети в ході дослідження вирішувались такі завдання:

1)         показати залежність рівня адаптації молодших школярів від різноманітних факторів;

2)         дати теоретичне обґрунтування теми, опираючись на наукову літературу з даної проблеми;

3)         показати вплив психічних особливостей молодшого шкільного віку на процес адаптації молодшого школяра до навчально-виховного процесу;

4)         дослідити залежність адаптації від рівня психологічної готовності дитини до навчальної діяльності.

В дані роботі ми виходили із гіпотези про те, що адаптація молодших школярів до навчально-виховного процесу залежить від таких факторів:

1)         психологічної готовності до навчання;

2)         між особистісних стосунків, що склались в даному класі;

3)         особистісних якостей учня;

4)         психологічного клімату в сім’ї.

Вступ дитини у школу підводить підсумок її дошкільного дитинства, змінює соціальну ситуацію його розвитку. Проте для того, щоб початок шкільного навчання став стартом нового етапу розвитку, дитина повинна бути готовою до нових форм співробітництва з дорослими. В протилежному випадку шкільна лінія розвитку не може повністю початись. Неготовність дитини до школи переважно запізно виявляється у фактах неуспішності, в шкільних неврозах і підвищеній шкільній тривожності. Іноді ці явища пом’якшуються на кінець другого року навчання, проте часто зберігаються і надовго закріплюються.

В даний час проблема готовності до навчання істотно загострилась в зв’язку з переходом на навчання з 6-и років.

Для її вирішення можна намітити декілька взаємодоповнюючих напрямків:

¾        пошук нових програм і методик навчання4

¾        зміни форм організації навчання, пошук нових форм її вдосконалення;

¾        психолого-педагогічна підготовка вчителів;

¾        систематична робота шкільної психологічної служби для оперативного виявлення причин труднощів, які виникають, шляхів її подолання.

При вступі 6-річної дитини в школу форми життєдіяльності, які склались в дошкільному віці, закономірно уступають місце новим, більш досконалим. Проте, багато шестилітніх дітей попадають в цей час в складну ситуацію: з одного боку, для них ще не втратила актуальності ігрова діяльність, з іншого боку, соціальна ситуація висуває нові вимоги, ставить дітей перед необхідністю оволодіння формами навчальної діяльності.

В цьому випадку навчальна діяльність починає здійснюватись як зовнішня по відношенню до внутрішньої мотивації і особистісних характеристик життєдіяльності дитини.

Шкільне життя сприймається такими дітьми насамперед з формального, а не зі змістовного боку. А це, в свою чергу, утруднює процес адаптації.

Тому на початковому етапі навчання великого значення набуває створення для таких дітей особливих умов, які б органічно поєднували ігровий і навчальний етапи життєдіяльності. За формою ця діяльність є ігровою, знайомою і привабливою для дитини, а за спрямованістю має навчальний характер. Ця робота сприятиме якнайшвидшій адаптації першокласників до навчально-виховного процесу, його вимог і особливостей. Вона проводиться вчителем 1-го класу у перший місяць навчання дитини в школі в рамках звичайного навчального процесу. У цей період особливо важливо продемонструвати дитині повагу, увагу, піклування і схвалення оточуючих. Це підвищує у дитини почуття самоцінності, веде до формування позитивної самооцінки і відповідної „Я–концепції”. Домінування позитивних уявлень про себе породжує бажання позитивно змінювати ситуацію: „Я ще цього не знаю, але навчусь”.

Очевидно, що пізнавальний інтерес учня формується тільки в тому випадку, коли навчальна діяльність успішна, а здібності оцінюються позитивно. Правильно організовані перші тижні дитини в школі – одна із умов формування пізнавального мотиву молодшого школяра. У цей період, кожен етап уроку вчитель може наповнювати психологічним змістом, тому що кожний етап – це специфічна за своїм мотиваційним змістом психологічна ситуація.

Для успішного входження першокласника в навчальну діяльність необхідне цілеспрямоване формування трьох її компонентів – інтелектуального, емоційного і вольового.

1.         Для розвитку інтелектуального компоненту необхідно:

¾        формувати певний рівень понять, правил, розширювати словниковий запас і запас знань, які дозволяють побачити спільне в предметах, явищах, діях.

2.         Для розвитку емоційного компоненту необхідно:

¾        підтримувати позитивний емоційний досвід учнів, створювати для цього умови навчальної діяльності (цікаві завдання, загадки, ребуси тощо).

3.         Для розвитку вольового компоненту необхідно:

¾        вчити дітей свідомо приймати запропоновану мету завдання, або самому її ставити, домагатися її виконання;

¾        варіювати об’єм завдань, ступінь її складності, час виконання, ступінь і форму сторонньої допомоги.

Дана програма має на меті розвиток названих компонентів на початковому етапі входження першокласників у навчальну діяльність. Вона передбачає спільну роботу шкільного психолога та вчителя 1-го класу по здійсненню індивідуалізованого підходу до дитини з метою попередження чи корекції несприятливих варіантів психічного розвитку. Така своєчасна інтенсивна корекційно-розвивальна робота з дітьми на початковому етапі їх навчання допоможе забезпечити природній перехід від власне ігрової до навчальної діяльності, сприяти адаптації дітей до школи.

Рекомендовано проводити цю роботу в двох напрямках одночасно:

¾        формування основних психічних новотворень, які повинні скластись у дитини при переході від дошкільного до молодшого шкільного віку і які являються необхідними передумовами навчальної діяльності (доформування новоутворень дошкільного віку);

¾        формування психологічного потенціалу, який забезпечить успішне засвоєння нової діяльності – навчальної, яка стає ведучою для молодшого школяра (формування актуальних новоутворень).

Проблеми і особливості процесу адаптації молодших школярів до навчально-виховного процесу стали предметом дослідження в даній роботі. На основі результатів дослідження сформовані висновки і рекомендації для практикуючих педагогів.

В ході дослідження даної проблеми використовувались різноманітні методи:

¾        вивчення і аналіз теоретичних досліджень вітчизняних психологів з проблем адаптації школярів до навчально-виховного процесу;

¾        виявлення рівня і особливостей роботи над даною проблемою в навчальних закладах;

¾        вивчення взаємозв’язку психолого-педагогічної науки і практики в питаннях адаптації школярів до навчально-виховного процесу;

¾        проведення експериментальних досліджень адаптації молодших школярів;

¾        спостереження за ходом навчально-виховного процесу молодших школярів.

Дослідження даної проблеми дає змогу виробити рекомендації для практикуючих психологів і педагогів з метою оптимальної організації роботи по адаптації молодших школярів до навчально-виховного процесу.

Проводились дослідження в загальноосвітній школі № 2 смт. Ярмолинці Хмельницької області протягом 2003-2004 навчального року.

Брало участь: дітей – 47

вчителів – 2

батьків – 47.


Розділ І. Адаптація молодших школярів до навчально-виховного процесу: проблеми і особливості

1.1 Проблема адаптації в науковій літературі

Термін „адаптація” – (від латинського adapto – пристосовую) це пристосування будови і функцій організму, його органів і клітин до умов середовища. Процеси адаптації спрямовані на збереження гомеостазу (від грецького gomeo – подібний, status – стояння) тобто рухливо-урівноваженого стану будь-якої системи, де рівновага зберігається її протидією зовнішнім і внутрішнім факторам, що порушують цю противагу.

Саме механізми адаптації, вироблені в процесі тривалої еволюції і які передаються спадково, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища.

В педагогіці і психології набув поширення термін „шкільна адаптація”. Він використовується для опису проблем і труднощів, що виникають у школі.

Загалом поняття „адаптація” є одним з ключових (базових) у психології.

Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм – середовище виникають зміни, що забезпечують формування нового гомеостатичного стану, який, в свою чергу, сприяє досягненню оптимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

Оскільки організм і середовище знаходяться не в статичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення змінюється постійно, як і процес адаптації.

Уявлення про те, що кожна система прагне до збереження своєї стабільності було перенесено із фізіології на взаємодію організму із оточуючим світом. Така думка характерна для концепції Жана Паже, встановлення рівноваги організму із середовищем, яка відзначала, що у випадку порушення балансу між компонентами психічної системи вона прагне до його відновлення.

У розвиток загальної теорії соціально-психологічної адаптації найбільший внесок зробили вітчизняні психологи Л.С. Виготський. В.В. Давидов, А.Ф. Лазуровський, В.І. Лебедєв, А.А. Налчаржян, А.В. Петровський, Л.А. Петровська, Н.І. Сарджвеладзе та інші вчені.

Суть цієї теорії полягає в тому, що соціально-психологічна адаптація являє собою:

а)         процес і результат активного пристосування до видозміненого середовища за допомогою найрізноманітніших соціальних засобів (дій, вчинків, діяльності);

б)         компонент дійового ставлення індивіду до світу, провідна функція якого полягає в оволодінні умовами і обставинами свого буття;

в)         складову осмислення і розв’язання типових, переважно репродуктивних задач і проблем шляхом соціально прийнятих, чи ситуативно можливих способів поведінки особистості, що конкретно виявляється в наявності таких психологічних феноменів, як оцінка, розуміння і прийняття нею навколишнього середовища і самої себе, їх будови, вимог, завдань тощо.

Адаптаційні реакції організму на несприятливі впливи значної інтенсивності мають ряд загальних рис і називаються адаптаційним синдромом. Інколи виділяють різні фази процесів адаптації до незвичайних екстремальних умов (наприклад, фазу початкової декомпенсації і наступні фази часткової, а потім і повної компенсації). Зміни, що супроводжують адаптацію, стосуються всіх рівнів організму: від молекулярного до психічного регулювання діяльності. Вирішальну роль в успішності адаптації до екстремальних умов і до зовнішніх впливів відіграють процеси тренування, функціональний, психічний моральний стани індивіда, рівень сформованості мотиваційної сторони діяльності особистості.

Похідним від поняття „адаптація” є поняття „адаптація соціальна” (від лат. adaptum – пристосовую і socium – соціальний) –

1)         постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища;

2)         результат цього процесу.

Співвідношення цих компонентів визначають характер поведінки і ціннісних орієнтацій індивіда, можливості їх досягнень в соціальному середовищі. Не дивлячись на безперервний характер адаптації, її звичайно пов’язують з періодами кардинальної зміни діяльності індивіда і його соціального оточення. Основні типи адаптаційного процесу:

¾        тип, що характеризується переважанням активного впливу на соціальне середовище;

¾        тип, що відзначається пасивним, конформним прийняттям цілей і ціннісних орієнтацій групи, – формуються в залежності від структури потреб і мотивів індивіда. Важливим аспектом соціальної адаптації являється прийняття індивідом соціальної ролі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.