бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьКурсовая работа: Митна політика України на сучасному етапі

Курсовая работа: Митна політика України на сучасному етапі

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра обліку та аудиту

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Митна політика України на сучасному етапі

Керівник роботи

кандидат економічних наук,

доцент Л.В. Дикань

Студентка факультету

банківської справи,

обліку та фінансів,

ІІІ курсу, групи 38-ОА,

спеціальності

«Облік та аудит» А.О. Селівоненко

Харків - 2009


Зміст

Розділ 1. Теоретичні основи формування і розвитку митної політики в Україні

1.1 Сутнісна характеристика митної політики

1.2 Історія митного оподаткування в Україні

1.3 Проблеми митного оподаткування в Україні

Розділ 2. Аналіз митної політики України на сучасному етапі

2.1 Характеристика митних тарифів

2.2 Застосування митних пільг

Розділ 3. Шляхи вдосконалення національної митної політики

3.1 Шляхи подолання проблем в митній політиці України

3.2 Інтеграція України в СОТ в митній справі

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

За останні роки в економіці і митній політиці України відбулися зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. На сучасному етапі розвитку економіки України проведення ефективної митної політики є одним з основних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності з огляду на важливість інтеграції у світовий торгівельний простір.

Об’єктом дослідження є митна політика України на сучасному етапі

Метою даної роботи є теоретичне обґрунтування та аналіз митної політики України, а також пошук напрямків удосконалення митної політики на основі систематизації існуючих пропозицій.

Для досягнення поставленої мети:

-   розглянуто мито як один із важливих інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах глобалізації економіки та роль митного оподаткування в регулюванні економічних і соціальних процесів у державі,

-   досліджено історичні аспекти митного оподаткування в Україні,

-   досліджено механізм реалізації в Україні митної політики в частині надання пільг, обґрунтовано доцільність звуження кола митних пільг в Україні,

-   розглянуто можливості інтеграції України в СОТ.

Вказаним питанням приділяється значна увага Уряду України та Державної митної служби України, що знайшло своє відображення у Митному Кодексі України, який вступив в дію 1 січня 2004 року, а також у здконах „Про митний тариф України”, „Про Єдиний митний тариф”

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Петренко М.О., Полонського О.Ю., Демиденко Л.М., Каленського М.М., Данилькевич М.І., Літовченко Б.В.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, полегшить роботу митних органів, а також приблизить Україну до вступу в СОТ.


1. Теоритичні основи формування і розвитку митної політики в Україні.

1.1 Сутнісна характеристика митної політики

Митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Мито являє собою податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон. Суб’єктами сплати мита є як фізичні, так і юридичні особи при здійсненні експортно-імпортних операцій. Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники.

Роль мита визначається відповідно до його функцій – фіскальної та регулювальної. У фіскальній функції мито служить для наповнення дохідної частини бюджету, однак на сучасному етапі розвитку значної ролі не відіграє. У регулювальній функції мито може слугувати для захисту або стимулювання вітчизняного виробництва.

Сьогодні відповідно до чинного законодавства України митними органами при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон справляються: митні збори, мито, акцизний збір (при ввезенні), ПДВ (при ввезенні), єдиний збір (при ввезенні).

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.

В залежності від специфіки оподаткування ввізне та вивізне мито буває:

1)   адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів (легкові автомобілі);

2)   специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів (сигарети, нафтопродукти, горілка);

3)   комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладання;

4)   сезонне ввізне та вивізне мито нараховується на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

Ввізне та вивізне мито нараховується митною службою України і вноситься до Державного бюджету України.

Транзитне мито стягується з товарів, які перетинають національну територію транзитом.

Також існують особливі види мита в Україні:

1)   спеціальне

2)   антидемпінгове

3)   компенсаційне

Спеціальне мито застосовується:

а)    як захисний захід: якщо товари ввозяться на митну територію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;

б)    як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, для припинення недобросовісної конкуренції;

в)    як захід у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України.

Антидемпінгове мито застосовується у випадках:

а)   ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за її конкурентну ціну в країні експорту, що загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам;

б)   вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів таких товарів.

Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об’єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною при його ввезені на митну територію України або різниці між ціною об’єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на той же період часу.

Компенсаційне мито застосовується у випадках:

а)   ввезення на митну територію Україну товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалась субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних до безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні ;

б)   вивезення за межі митної території України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія.

Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виявленого розміру субсидій.

Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації або перетину кордону. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунка-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлює митна служба, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.

При справлянні мита встановлена розгалужена система пільг. Так, наприклад, від сплати мита повністю звільняються:

-   транспортні засоби, на яких здійснюються регулярні міжнародні перевезення;

-   товари, що підлягають поверненню у власність держави;

-   товари та предмети, що стали в результаті пошкодження непридатними для використання;

-   товари, які ввозяться або вивозяться в межах обсягу, встановленого Митним Кодексом України.

Існує два методи, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:

-   у процентах до митної вартості товарів;

-   у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.

Митне регулювання здійснюється на основі принципів:

1)   виключної юрисдикції України на її митній території;

2)   виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;

3)   законності;

4)   єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5)   системності;

6)   ефективності;

7)   додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Не можуть бути пропущені через митний кордон України товари:

1)   заборонені до ввезення в Україну;

2)   заборонені до вивезення з України;

3)   заборонені до транзиту через митну територію України;

4)   щодо яких не було здійснене митне оформлення;

5)   які переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог Митного Кодексу та інших законів України.

До переміщення через митний кордон України у міжнародних поштових відправленнях забороняються культурні цінності.

За порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення:

1)   попередження;

2)   штраф;

3)   конфіскація товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил.

1.2 Історія митного оподаткування в Україні

Митна справа має тисячолітню історію і на всіх етапах свого розвитку була одним з атрибутів держави.

Мито виникло внаслідок зборів, якими феодали обкладали торгівців, які проїздили через їхні землі. В обмін на тканини, вино, зброю греки отримували хліб, рибу, рабів.

Слово «таможня» утворилося від тюркського «тамга», що в кочових народів Середньої Азії означало «тавро», «клеймо», - знак власності. У стародавній Русі в епоху монголо-татарського ярма «тамгою» називали торгове мито. У Київській Русі одним із джерел доходів княжої скарбниці, поряд із платою за судочинство та штрафами, було мито.

На Русі митниці виникли у ХІІІ столітті. Поряд з портовими і прикордонними митницями існували місцеві (внутрішні) митниці на кордонах місцевих ринків та міст.

В історії державного розвитку України її перші договори з Візантією 911 і 945 років регламентують торгівлю та митну справу міждержавними нормами. Зокрема у 911 році встановлювалася данина по 12 гривень на кочет судна, правила безмитної торгівлі для київських купців тощо.

Також через міждержавні угоди регламентувалася митна справа у першому Рафальштетенському митному статуті (876, 880 років), яким уперше встановилося мито з товарів, що довозилися з Київської держави до Баварії. Але особливого значення набув другий Рафальштетенський митний статут (903-906 роки).

У ХІ-ХІІ століттях на території Русі існували такі види мита: проїзне – основне, посажне, промит, заповідь, головщина; вивізне – задні колачі, мостовщина; торгове – явка, коморне, гостинне.

У XIV-XVI століттях у низці октроїруваних литовськими і польськими князями й королями конституцій і привілеїв на права й вольності регламентувалися правила торгівлі для купців та митних відносин для міст, що отримали магдебурзьке право. Зокрема у 1497 році литовський князь у жалуваній грамоті Києву звільняв від мита київських купців.

Розвиткові митного оподаткування за часів Богдана Хмельницького сприяв договір 1648 року між «Цісарем Турецьким і Військовим запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі», статтею 2 якого встановлювалася заохочувальна норма для запорозьких купців, бо «Цісар звільняє їхніх купців від усяких мит і податків». Зборівський, Білоцерківський договори, а згодом «Березневі статті» Богдана Хмельницького містили норми й правила для збирачів податків. У Гадяцькому трактаті Івана Виговського митне оподаткування регулюється статтею 3, де зазначається, що звільняються від «цла і мита, як люди лицарські» козацькі хутори, села, містечка, доми ні під яким претекстом. Найпомітніше місце митне оподаткування посідає у Конституції Пилипа Орлика – «папки й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» (1710 рік), де у статті 16 регулюється зменшення митих перешкод для простолюду, порядок надходження до державної скарбниці платні за ввіз і вивіз товарів (індукта та евекта) згідно з нормами універсалів.

Торгівля давала Запорізькій Січі значні поповнення у військовий скарб, що зумовило потребу в потужному фіскальному апараті, яким стала митна служба. Головним завданням митної служби Запорізької Січі було проведення фіскальної політики з метою поповнення державного бюджету та особистого збагачення. Цим пояснюється розгалуженість системи митних зборів, що містила як мито в сучасному розумінні, так і різні торгові податі. Ця система поділяється на дві основні групи мита: проїзне (зовнішньоекономічна діяльність) і торгове (безпосередньо торгівля). У ХVІІ столітті основними видами мита були: евекта – податок за ввіз товару та індукта – збір за ввезення товару або транзит його через територію Запоріжжя. Прибутки з митниць розподілялись між козацькою верхівкою та простим населенням.

Важливим джерелом прибутків запорізьких козаків було також «мостове», тобто платня з проїжджих купців, торговців, промисловиків і чумаків за перевіз через річки запорозьких вольностей. «Мостове» збиралося з купецтва не менше половини від митного збору під виглядом плати за перевіз військовими човнами на морі, на суші – через ріки. Збиралася також плата за забезпечення безпеки в дорозі, тобто конвоювання з метою охорони.

У ХІІІ-ХVІ століттях існували такі види мита: полавочне – за охорону товару в коморі, звальне - за зняття товару з підвод на кордоні, канторне – за переважування великої кількості солі, підйомне – за підняття товару на вагу, помірне – за перемірювання сипучих товарів, п’ятно – за клеймування коней під час купівлі-продажу, прив’язне – за прив’язування худоби на торгах, подужне – з кількості возів, полозове – з кількості саней, побережне – за причалювання човнів до берега.

У 1724 році Катерина І видала наказ, так званий «Покровительский таможенный тариф». За цим наказом іноземні товари, які ввозили до Росії, обкладалися митом, руські купці вивозили свої товари безмитно. Це призвело до зменшення митних доходів скарбниці. Виправлення стану відбулося зі скасуванням тарифу.

Уряд, що прийшов до влади у 1917 році, скептично ставився до дореволюційної системи митних органів і до опрацювання самої концепції митної справи. Реалізація ленінської ідеї державної монополії зовнішньої торгівлі не залишала місця для широкого застосування митно-тарифної політики та митного оподаткування і зробила систему митного контролю суто допоміжним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі.

На рубежі 20 – 30-х років ХХ століття в СРСР складаються командно-бюрократичні методи управління, а в основу зовнішньої торгівлі знову, після періоду НЕПу, було покладено принцип державної монополії. В таких умовах митні органи почали поступово втрачати свої найістотніші функції – зупинили виконання фіскальної політики. Під час проведення наприкінці 80-х років ХХ століття зовнішньоекономічної діяльності реформи значній кількості підприємств та організацій було надано право самостійно здійснювати експортно-імпортні операції.

Але наявний, вкрай обмежений, набір засобів митного регулювання був серйозним гальмом на шляху формування нових зовнішньоекономічних відносин та зв’язків із закордонними контрагентами і партнерами. На початку митної системи України такі питання роботи митних органів, як справляння митних платежів, набули важливого значення. За понад десятирічну історію розвитку Україна має розгалужену систему митного оподаткування.

Усі податки та збори, що справляються митними органами відповідно до чинного законодавства, перераховуються до Державного бюджету України.

1.3 Проблеми митного оподаткування в Україні

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України здійснюють свою діяльність на підставі застосування правових норм міжнародних та національних правових документів. Найбільш проблемними для підприємств є виконання заходів нетарифного та тарифного регулювання.

Суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, оцінюючи ефективність зовнішньоекономічної операції, необхідно визначити загальні витрати на її проведення. Проблемним моментом у цьому процесі є з’ясування витрат на виконання заходів нетарифного регулювання, передбачених чинним законодавством України. За оцінками провідних експертів у зовнішньоекономічній сфері, на частку цих витрат у загальних витратах підприємства на проведення зовнішньоекономічної операції припадає близько 10-35%.

Також проблемою залишаються технічні та інші спеціальні обмеження, більшість яких не передбачена Митним кодексом України. Як зазначають митні службовці, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності не в змозі швидко отримати технічні та спеціальні дозвільні документи, що підтверджують відповідність встановленим нормам. Існує велика бюрократична тяганина при виконанні цих заходів, відсутня необхідна кількість дозвільно-контрольних лабораторій.

Нетарифні методи в Україні, як правило, використовуються тимчасово, тому їх нормативно-правовим забезпеченням є не закони, а тільки оперативні регулярні інструкції, положення державних органів влади. Часта зміна нормативно-правової бази негативно впливає на суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та призводить до неможливості стратегічного планування зовнішньоекономічної діяльності. Також у цих випадках порушується основний принцип зовнішньоекономічної діяльності – принцип верховенства закону.

Що стосується тарифного регулювання, то проблемним є порядок сплати податків, інших обов’язкових платежів та відображення їх у податковій звітності.

Складні проблеми виникають у підприємств під час сплати ПДВ при митному оформленні об’єктів фінансового лізингу. Так, потребує узгодження Порядок митного оформлення об’єктів лізингу, затверджений наказом ДМСУ № 83 від 16.02.2000 р. з порядком сплати ПДВ відповідно до закону України «Про податок на додану вартість(ПДВ)». Сума ПДВ, що сплачена під час проведення митних процедур при ввезенні основних засобів за угодами фінансового лізингу збільшує первісну вартість основних засобів у звітному періоді та впливає на збільшення виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Право на податковий кредит та відповідно на зменшення податкових зобов’язань у суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності виникає лише при переході від нерезидентів прав власності на такий об’єкт лізингу, тобто через декілька років. У той же час, згідно з пунктом 7.4.1. ст.. 7 Закону України «Про ПДВ» право на податковий кредит підприємства отримують тільки в тому звітному періоді, в якому була сплачена сума ПДВ.

Страницы: 1, 2, 3


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.