бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьКурсовая работа: Лікарські рослини для органів дихання

Курсовая работа: Лікарські рослини для органів дихання

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія вивчення та використання лікарських рослин

Розділ 2. Методика збирання, сушіння та зберігання лікарської рослинної сировини

Розділ 3. Коротка ботанічна характеристика, сировина, хімічний склад на застосування деяких лікарських рослин, які впливають на захворювання дихальної системи

Розділ 4. Пропоновані заходи, щодо охорони та збереження лікарської рослинної сировини

Висновки

Список використаних літературних джерел

Додатки


Вступ

Тема мо науково-дослідницької роботи "Лікарські рослини, що використовуються для лікування органів дихання у флорі Рівненського району Рівненської області, їх використання та охорона".

Незважаючи на бурхливий розвиток хімії та зростання кількості нових, досить ефективних, синтетичних лікарських препаратів, лікарські рослини й надалі залишаються одним з основних джерел одержання лікувальних й профілактичних засобів при захворюваннях різних систем людського організму, зокрема, дихальної системи.

Перевага рослинних ліків перед синтетичними полягає у тому, що вони є малотоксичними й при тривалому використанні не дають суттєвих побічних явищ, а їх хімічний склад близиться до організму людини. Побічна та небажана дія багатьох синтетичних препаратів, їх дефіцит та дороговизна дедалі частіше схиляють стрілки терезів в бік ширшого використання препаратів рослинного походження. Використання природних запасів лікарських рослин зросло ще й у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації як у світі в цілому, так і на Україні зокрема. Тому виявлення нових місцезростань лікарських рослин та встановлення їх запасів є важливим завданням сьогодення. Вищесказаним обумовлюється актуальність даного дослідження.

Об'єктами дослідження науково-дослідницької роботи являються ті види вищих судинних рослин флори Рівненського району Рівненської області, які виявляють фітотерапевтичні властивості й використовуються при лікуванні захворювань дихальної системи.

Метою написання дано роботи було встановлення видового складу в районі дослідження лікарських рослин, що виявляють фітотерапевтичний ефект, при лікуванні ними органів дихання, які широко використовуються у народній та офіційній медицині на території району, характеристика їх біологічних особливостей, хімічного складу сировини та застосування, а також аналіз стану охорони рослинної фітосировини й, відповідно, розробка дієвих заходів щодо її раціонального використання та охорони.

Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити наступні завдання:

- коротко відслідкувати історію вивчення та використання лікарських рослин;

- оволодіти методикою збору, сушіння та зберігання лікарської рослинної сировини;

- вивчити хімічний склад рослинної фітосировини та біологічну дію препаратів, одержаних з неї;

- встановити видовий склад рослин, що виявляють дію при лікуванні хвороб дихальної системи й виділити декілька з них, які найбільш часто використовуються для цих цілей, а також проаналізувати їх біологічні особливості, хімічний склад та специфіку застосування;

- розробити систему дієвих заходів та рекомендацій щодо їх раціонального використання та охорони.

Для реалізації мети даного дослідження та вирішення поставлених завдань було використано наступн методи: опрацювання та аналіз літературних джерел з проблем представлено тематики; здійснення екскурсій в природу з ціллю виявлення місць зростання даної групи лікарських рослин та фотографування їх видового різноманіття.

1. Застосування рослин для лікування численних недуг людини почалося із незапам'ятної давнини. Фітотерапія (лікування рослинами) така ж давня, як і історія людської цивілізації. Ще на світанку своєї історії людина збирала і використовувала для лікування деяк рослини. Знання про них поступово нагромаджувалися і передавались усно з покоління в покоління.

На сьогодні в світі для профілактики і лікування використовується близько 3000 речовин, суспензій та препаратів 1/3 яких виробляється з лікарської рослинної сировини.

У Рівненському район Рівненської області зростає близько 800 видів вищих судинних рослин й серед них лише близько 40 видів у даний час заготовлюється для потреб фармацевтично галузі, близько 100 видів відомо з джерел народної медицини. Проте, враховуючи тисячолітню історію траволікування на цій території та сприятливість клімату, рельєфу, збереження природних угруповань рослин, можна стверджувати, що рослин з лікувальними властивостями на Рівненщині набагато більше, в тому числі видів, які могли б успішно й ефективно використовуватись для профілактики та лікування хвороб дихальної системи поряд з тими, які вже давно й успішно застосовуються.

2. Правильно організована і раціонально проведена заготівля дикоростучих лікарських рослин забезпечує зберігання на відповідному рівні запасів х сировини і в ніякому випадку не повинна вести до зменшення кількості й, тим більше, знищення цінних видів рослин. Лише глибокі знання правил збирання, сушіння та зберігання лікарської сировини можуть забезпечити цей бажаний ефект. 

3. Основними діючими компонентами лікарських рослин є комплекси фармакологічно активних і супутніх речовин, як утворюються в процесах первинного і вторинного синтезу. Ці речовини (переважно вторинного синтезу), надходячи в організм людини, і визначають фізіологічну, власне лікувальну дію рослин на окрем органи та системи і на організм у цілому, в тому числі й на серцево-судинну систему й її окремі компоненти.

4. У Рівненському районі Рівненсько області зростає понад 40 видів рослин, які згідно літературних даних виявляють ту чи іншу фітотерапевтичну дію при лікуванні ними захворювань дихально системи. Нами було виокремлено декілька найбільш широко вживаних із них в офіційній та народній медицині й проаналізовано їх біологічні особливості, хімічний склад сировини та найбільш ефективні періоди її заготівлі, серед яких: бузина чорна - Sambucus nigra L., дивина густоквіткова - Verbascum densiflorum Bertol., копитняк європейський — Asarum europaeum L, липа серцелиста — Tilia cordata Mill., малина - Rubus idaeus L., материнка звичайна - Origanum vulgare L., осика -Populus tremula L., первоцвіт весняний - Primula veris Z,., підбіл звичайний (мати-й-мачуха) - Tussilago farfara L., подорожник середній - Plantago media L., розхідник звичайний - Glechgma hederacea Z,., сосна звичайна - Pinus sylvestris L., тополя чорна (осокір) - Populus nigra L., чебрець Маршаллів -Thymus marschallianus Willd.

5. Стан, використання та охорона природних ресурсів у цілому і рослинних ресурсів, зокрема, є одним з головних показників рівня розвитку держави. Україна володіє унікальними природними рослинними ресурсами, однак на порядку денному все гостріше постає питання збалансування використання та відтворення їх природного потенціалу.

Стратегія охорони національних фіторесурсів в Україні базується на дослідженні стану, динаміки ресурсів основних сировинних видів в умовах трансформації природних угруповань в різних регіонах нашої держави, аналізі використання цих ресурсів та удосконаленні системи державного контролю за використанням та охороною фіторесурсів, розробці наукових засад їх використання і відтворення.

В період становлення нормативно-правового регулювання використання національних фіторесурсів при їх експлуатації слід дотримуватись Правил використання та охорони лікарських рослин України. 7. Додатковими та дієвими заходами, щодо охорони видів лікарських рослин в цілому, й тих, які використовуються для лікування хвороб дихальної системи зокрема можна вважати наступні:

- суворо дотримуватися всіх правил й строків заготівлі лікарської рослинної сировини, причому, під контролем досвідчених спеціалістів;

- для розширення сировинної бази організувати заповідні ділянки лікарських рослин у всіх лісництвах області з тим, щоб вони могли пізніше стати масивами експлуатації;

- заборонити масове сінокосіння, випасання овець, худоби, зривання квітів на букети на територіях, де поширені регіонально-рідкісні види лікарських рослин;

- організовувати підсів лікарських рослин (на пустирях, вигонах, балках);

- комітетам з екобезпеки заборонити торгівлю весняними ефемероїдами та лікарськими рослинами на ринках без спеціальних дозволів;

- для збереження запасів лікарських рослин серцево-судинної дії у природних біотопах слід рекомендувати їх до введення у культуру, наприклад, на лікарських городах, у спеціалізованих господарствах, на пришкільних ділянках.


РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ТА ВИКОРИСТАНН ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

Застосування рослин для лікування численних недуг людини почалося із незапам'ятної давнини. Фітотерапія (лікування рослинами) така ж давня, як і історія людської цивілізації. Власне, медицина, витоки беруть початок саме з фітотерапії. Археологія, розшифровуючи клинописні глиняні таблички, знаходить описи використання лікарських рослин ще ассірійцями, шумерами та вавілонянами.  

Ще на світанку сво сторії людина збирала і використовувала для лікування деякі рослини. Знання про них поступово нагромаджувалися і передавались усно з покоління в покоління. Уже в найдавніших писемних пам'ятках людської культури є згадки про використання рослин, як лікарських засобів. Ще за три тисячоліття до нашої ери в Єгипті були відомі деякі лікарські рослини, а славнозвісні грецьк вчені-філософи Аристотель, Теофраст, Ґеродот, Гіппократ наводили у своїх творах більш-менш систематичні зведення про їх збір, культуру і використання. Детальн описи лікарських рослин та способів їх використання знаходимо у працях лікарів Діоскорида (І ст.), Плінія Старшого, Галена та ін.

Описи лікарських рослин та способів їх застосування при певних недугах знайдено у бібліотец ассірійського царя Ассурбаніпала в Ніневії (близько 660 р. до н. є.).

У Стародавньому Єгипт лікуванням займалися жерці, які всіляко приховували таємниці власної лікарсько майстерності. З цією метою вони використовували запашні олії, смоли, бальзами, знали про цілющі властивості алое, подорожника, ялівцю та багатьох інших рослин.

Медицина Стародавнього Китаю також широко використовувала лікарські рослини. Відома фундаментальна праця лікаря Лі Ші Чженя (1522— 1596 p.p.) "Основи фармакології", в якій описано понад 1500 засобів з лікарських рослин. Ця праця не втратила значення і в наш час. Давньокитайська медицина послуговувалася 230 лікарськими, в тому числі і отруйними, рослинами". В ндійських травниках (І ст. до н.е.) описано понад 600 лікарських рослин. Багатий досвід використання цих природних ліків мали також древні греки римляни.

У писемній пам'ятц Стародавньої Індії «Яджур-веда» (наука про життя), працях лікарів Чарака (І ст. н.е), Сушрута та Вагбата (VII—VIII ст. н.е) знаходять вже близько тисячі назв лікарських рослин, що зустрічаються серед різноманітної флори тропіків.

Геніальний лікар Стародавньої Греції Гіппократ (460—377 p.p. до н.е.) провів узагальнення різноманітних рослинних засобів, що застосовувались тоді для лікувальних потреб. Він був переконаний, що використовувати рослини потрібно в їх природному стані, без жодних перетворень. Його кредо складалося з таких трьох настанов: у лікувальному процесі медик повинен використовувати слово, рослини і ніж.

У Стародавньому Рим відомий вчений Пале (131-201 p.p. н.е.) вперше розробив методи екстракц діючих речовин із лікарських рослин.

Видатний давньоримський лікар Гален (130—210 p.p.) значно розвинув існуюче вчення про використання лікарських рослин. Він радив подрібнювати рослини, виготовляти з них екстракти та настійки на спирті, оцтові, що широко застосовуються і в наш час.

Значний внесок у розвиток східної медицини, а також у розвиток лікознавства Європи зробив таджицький лікар Авіценна (Абу Алі Ібн Сіна, 980—1037 р.р.) — автор праці «Канон лікарської науки», що зажила заслуженої слави у всьому світі. Він не лише узагальнив досягнення тогочасної науки про лікування недуг, а й доповнив відомостями з власних спостережень і своїми висновками.

Слід зазначити, що далек предки скіфи і слов'яни володіли великим запасом знань про рослини і широко використовували їх при наданні медичної допомоги. Серед скіфів були збирач рослин, котрі заготовляли їх не лише для задоволення власних потреб, а також для продажу на зовнішньому ринку, в першу чергу — грекам. Ними виявлено багато лікарських рослин, що не втратили свого значення й тепер (солодка, горицвіт, подорожник). Вони першими знайшли "скіфський" корінь, назвали його "солодкий" і широко використовували при грудних захворюваннях й лікуваннях ран. Скіфська народна медицина дала ряд визначних вчених-лікарів, відомих далеко поза межами рідної країни.

Отже, людина, ще з глибокої давнини володіла неабияким запасом відомостей про лікувальн властивості різних рослин і широко їх використовувала. У середні віки вивчення лікарських рослин мало просунулося вперед, дише арабські вчені в ці часи збагатили науку, склавши у XIII ст. фармакопею.

Хоча про застосування рослин із лікувальною метою на території Київської Русі ми знаємо не так уже й багато, але відомо, що в ті далекі часи в арсеналі ченців, які займалися зціленням хворих були мед, віск, шипшина, звіробій, подорожник, горицвіт, чорнобиль (полин), цибуля, ліщина та ін. У літописах згадуються імена Івана Смера, який мав значний досвід і майстерність у лікувальній справі й служив у князя Володимира (X ст.); лікарів Агапіта та Петра Сираніна, що служили при князівських дворах Києва та Новгорода.

У Київській держав медицина і фармація із стародавніх часів розвивалася самобутніми шляхами. В рукописних травниках і лікувальниках, які дійшли до нас з XI ст. наводяться описи багатьох рослин, які використовувалися тоді на Русі.

З прийняттям християнства поширюється письменність, з'являються перші книги — травники, зільники, лікувальники. В них уже зустрічається певна систематизація матеріалів про лікувальні властивості рослин, робляться висновки, даються корисні поради, які, проте, зараз звучать досить наївно та окультно.

Для історії постає дуже цікавою найдавніша писемна пам'ятка Київської Русі — "Ізборник Святослава", який був укладений в 1073 - 1076 p.p. для київського князя Святослава Ярославовича. Поряд з творами церковно-релігійного характеру "Ізборник" стверджує користь знань і читання книжок; пода описи блекоти, аконіту, болиголову тощо.

Винятковою енциклопедією медичних знань XII ст. є науковий трактат «Мазі» київської князівни Євпракс Мстиславівни (1108 — 1172 p.p.). Вона пристрасно вивчала народну медицину сама лікувала хворих. У книзі містяться гігієнічні поради, розповідається про користь повітря і фізичних рухів, раціонального харчування та описується лікування окремих недуг. Трактат далекий від марновірства і забобонів, які були дуже поширені тоді в подібній літературі.

В кінці ХУІ ст. (1586р.) з наказу царя Федора Івановича видано перший офіційний російський травник, який праобразом майбутніх фармакопей; одночасно створюються на городах грядки "зелійних трав". Тоді ж (кінець ХУІ ст.) зроблено першу спробу організац керівного органу медичними справами в Росії - "Аптекарську палату" у Москві, яка пізніше була перетворена в "Аптекарський прйказ". Однією з його функцій була організація збирання лікарських рослин. До цього ж часу відноситься і початок культивування лікарських рослин у тодішній Росії.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 p.p. під проводом Богдана Хмельницького лікар застосовували для лікування гнійних ран хлібну вологу цвіль, а також насто подорожника великого, звіробою звичайного, перстачу прямостоячого (калгану), родовика лікарського, деревію звичайного та ін.

Найбільш важливий поштовх цій справі дав Петро І. З його наказу були створені спеціальні казенні аптеки й аптекарські городи. На початку ХУІІІ ст. (1709 р.) в м. Лубни була заснована перша в Україні казенна аптека (за даними В.Д. Отамановського перші приватн аптеки виникли раніше, у ХІУ-ХУІ ст. в містах Львові, Києві, Луцьку, Кременці, Кам'янці-Подільському), яка заготовляла з місцевої флори лікарські трави для потреб армії та населення. При аптеці були закладені два аптекарських городи -"ботанічні сади" ( в м. Лубни і в с. Терни під Лубнами) загальною площею в 50 десятин. На цих городах вирощували ромашку лікарську, шавлію лікарську, белладонну звичайну, перець стручковий, гірчицю, аконіт та н.

В епоху, коли на Україн на повну силу розгорнула свою діяльність Києво-Могилянська академія, значного розвитку поряд з іншими науками набула і лікувальна справа. В 1802 р. при Києво-Могилянській академії було відкрито дворічний медичний клас, у якому викладали анатомію, фізіологію, хірургію, проводились практичні заняття з цих дисциплін. З Києво-Могилянської академії вийшли видатні вітчизнян вчені-медики: Нестор Максимович-Амбодик (1743—1812 р.р), Іван Андрійович Полетика (1726— 1783 p.p.), Петро Іванович Погорецький (1735—1780 р.р), Мартин Матвійович Тереховський (1740—1796 p.p.), Данило Степанович Самойлович (1742—1805 р.р).

Надзвичайно цікава праця Нестора Максимовича-Амбодика "Лікарське речеслів'я, або опис цілющих рослин". У цій багатотомній фундаментальній праці подано не лише опис, а й малюнки лікарських рослин, що мало важливе значення для практичних лікарів.

Надалі вивченню вітчизняних сировинних ресурсів, в тому числі й лікарських рослин, чимало сприяли вчені-ботаніки, які брали участь у численних експедиціях (П.С. Крашенінніков, П.С. Палас, Й.Г. Гмелін, І.І. Лепехін, Г.Ф. Соболевський, А.Т. Болотов, М.П. Щеглов, І.О. Двигубський, О.П. Нелюбій, П.Ф. Горенінов та ін.).

З бурхливим розвитком медицини, клітинної біології, генетики, анатомії та фізіології людини виникли нові перспективи використання вже відомих та нових видів рослин, по-іншому почали сприймати й стародавні рукописи, присвячені рослинам. З цього періоду почали створювати синтетичні ліки, у Європі почалось масове відкриття фармацевтичних фабрик. Так, до 1907 року їх налічувалось близько 200, а до 1939 року їх кількість зросла майже втричі. На цих підприємствах виготовлялось кілька тисяч синтетичних препаратів. Найбільшим виробником штучних ліків стала Німеччина, проте саме тут паралельно розвивалось і лікування лікарськими рослинами, багато з яких було введено в культуру. У Франц та Англії з недовірою поставились до новітніх ліків, тому у цих країнах найбільше збереглись традиції траволікування.

З відкриттям у 1913 р. вітамінів лікування травами отримало нові перспективи та завдання. З'явився новий термін — вітаміноносні рослини. Відомі овочі та фрукти почали досліджувати на предмет виявлення вітамінів, у кожного народу було запроваджено традицію свого "соколікування". На території Галичини у цей час з'явилось кілька переробних заводів, де налагоджено промисловий випуск соку з яблук, малини, чорниць та вишень тощо.

Новий поштовх для вивчення традицій використання лікарських рослин дала перша світова війна. Промислові підприємства у цей час були зруйновані або перестали існувати, а сотні поранених на фронтах потребували невідкладної допомоги. Ось чому з'явилась необхідність подальшого вивчення лікарських властивостей рослин, віднайдення їх у природі та заготівлі й зборах. У 1915 році в Росії під проводом князя Ольденбурзького було засновано велику експедицію для збору рослин. В цей час у багатьох країнах, зокрема Німеччині, Франції, Італ з'являються вимоги до зібраних рослин, встановлюється стандартизація сировини.

На початку XX століття використовували переважно види рослин, які мали у своєму складі серцев глікозиди та гіркоти, що допомагали при лікуванні шлунково-кишкових недугів, а відомі вже прописи почали замінювати синтетичними препаратами. Проте вони не завжди добре сприймались, часто викликали алергічні реакції. Починаючи з 40-х років знову повернулись до народних джерел траволікування. Це повернення було започатковане виступом на з’їзд фармацевтів та лікарів у 1909 р. відомого хіміка-фармаколога Чірха, який сказав (цитата наводиться за виданням, написаним староукраїнською мовою): "Тепер можемо бути певні, що медицина вернеться ще охочіш, ніж нині, до рослинних сирівців.

Страницы: 1, 2, 3


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.