бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьРеферат: Спостереження поведінки домашнього кота

Реферат: Спостереження поведінки домашнього кота

Міністерство Освіти та науки України

Ніжинський Державний університет ім. М.Гоголя


Реферат

На тему

Спостереження поведінки домашнього кота


 


Виконала

студентка І курсу

групи П-11

факультету психології та соціальної роботи

спеціальності: практична психологія та клінічна робота

Аксьново Анни

Викладач:Ковтун Алла Юріївна

Ніжин 2009 р.


Зміст

Кіт свійський

Легенди, забобони і кішки

Походження

Історія одомашнення кішки

Будова кішки

Британська короткошерста

Забарвлення і характер

Що в кольорі тобі моєму?

Мотиви поведінки кішок

Хвостаті психотерапевти

Поведінка кішки

Кішка відрізняється розумом і кмітливістю

П’ять типів поведінки котів

Котячі характери

Мова кішок

Запобіжні засоби

Експерименти з мишкою

Харчування мого кота

Ігри мого кота

Як залежить поведінка кота від зміни пори року

Відносини між людиною та кішкою

«Обов’язки» кішки

Тільки факти

Висновок

Використана література


Кіт свійський

Свійська кішка

Біологічна класифікація

Домен: Еукаріоти (Eukaryota)

Царство: Тварини (Metazoa)

Тип: Хордов (Chordata)

Клас: Ссавц (Mammalia)

Ряд: Хиж (Carnivora)

Родина: Котов (Felidae)

Рід: Кішка (Felis)

Вид: Лісовий кіт (F. silvestris)

Підвид: Свійський кіт

Триноміальна назва

Felis silvestris catus(Linnaeus, 1758)

Свійський кіт (Felis silvestris catus)  ссавець ряду хижих (Carnivora) родини котових (Felidae). Одна з найпоширених домашніх тварин. Згідно аналізу ДНК домашня кішка походить із території сучасно південно-східної Туреччини, Палестини та долини нижнього Нілу. Час появи  приблизно 130 тисяч років тому. Зазвичай, вага кішки від 2,5 до 4,5 кг, хоча зустрічаються види з вагою до 13 кг.[2]. Розмір від кінчика носа до кінчика хвоста  у середньому 50 см, нормальна температура тіла складає 38—39,5 °C. У домашніх умовах коти живуть десь 15—21 років. Найстаріший кіт живе у Англ йому 41 рік. До цього котом рекордсменом був австралійський кіт по кличц Джоуі, що прожив 35 років. Існує багато порід кішок, серед яких і нова безшерста порода виведена в Україні — Український левкой.

 


Легенди, забобони й кішки

Існує багато легенд про появу кішки в людському житлі. Одна з них народилася в Індії. Колись давно кішка жила в лісі разом з тигром. Одного разу тигр занедужав. Кішка зрозуміла, що повинна знайти вогонь, щоб зігріти тигра. Вогонь був тільки в людини. Кішка прийшла в житло людини попросити вогню й побачила біля вогнища смачну рибу і рис. Вона не витримала, з'їла все й розтяглася біля вогню, забувши, навіщо прийшла. Та раптом згадала, схопила палаючу тріску й побігла назад, до лісу. Розпалюючи вогонь тигрові, кішка зрозуміла, що є зовсім інше життя, і назавжди повернулася до людини. З моменту появи кішки поруч із людиною то обожнювали, то переслідували, приписуючи зв'язок з нечистою силою чаклунство впереміш. Кішку шанували не тільки в Єгипті й Індії. У Китаї в образі кішки зображувався бог сільського господарства, у жителів Перу - богиня родючості, в Іландії шанувалося божество з котячою головою. Перші християни ставилися до кішок добре. Їх часто утримували при чоловічих і жіночих монастирях. Деякі дослідники вважають, що в період раннього серендьовіччя саме монастирі сприяли поширенню цих тварин. З кінця VIII ст. для котячого племен почалися лихі часи. Християнська церква вважала, що Сатана може набувати вигляду чорного кота. Обов'язковим атрибутом шабашів були кішки. Та й самі жінки - відьми начебто могли перетворюватися на кішок. Можливо, таке уявлення пов'язане з тим, що старі самотні жінки тримали кішок, були до них прив'язані. Папа Інокентій VII віддав наказ святій інквізиції переслідувати шанувальників кішок. Король Англії Джеймс І написав книгу про відьом і заснував посаду Шукача Відьом. Під катуванням або погрозою катування було знайдено безліч свідоцтв таємничих зв'язків між кішками й чаклунством. Під час семирічного процесу суду над орденом тамплієрів лицарів під тортурами змушували визнавати, що вони поклонялися ідолові з головою кішки. Диявола з чорних кішок виганяли за допомогою вогню. Щорічно протягом чотирьох сторіч у Мецу привселюдно спалювалися в залізних клітинах 13 ні в чому не винних тварин. Подібні церемонії відбувалися і в інших європейських містах. У день святого Іоанна (23 червня) у багатьох містах Франції на площах установлювали стовпи, навколо яких розводили багаття. На стовпах підвішували мішок або бочку з кішками. На очах у захопленої розвагами юрби тварин засмажували живцем. Вважалося, що вугілля й зола, які залишилися від тварин, приносять щастя. В Арденнах кішок спалювали в першу неділю посту. Тварин підвішували на кінці жердини й присмажували живцем. При цьому пастухи змушували худобу стрибати через багаття. Вони вважали, що після цього тварини не хворітимуть не піддаватимуться відьомським чарам Подібні свята влаштовувалися в присутност королівських осіб, починаючи з Людовіка XI і закінчуючи Людовіком XV. Часто найшляхетніші особи самі розпалювали багаття. Жорстоким поводженням з кішками славився також іспанський король Філіпп II, звірства якого описані в роман Шарля де Костера «Легенда про Тили Уленшпігеля». У багатьох католицьких країнах, містах Європи (Вестфалії, Швейцарії, Іспанії, Богемії, Вогезах й нших) на християнські свята спалювали, закопували в землю, засмажували кішок живцем на очах цілого натовпу. У 962 році правитель Фландрії Бодуен III встановив в Іпрі «середи для кішок». Під час другого тижня посту виникла церемонія: двох або трьох кішок котячий кат скидав з високої вежі замку. Якщо тварині вдавалося вижити, глядачі переслідували її. Цей звичай проіснував багато років до початку XIX століття. У1938 році традиція відродилася, тільки живих кішок замінили плюшевими. Аналогічні церемонії відбувалися в різних містах і селах Німеччини в XVII столітті. Наприклад, у місті Шлезвіг-Гольштейн вибирали кішку і вважали її уособленням Іуди. Таку кішку у святу п'ятницю скидали з високої дзвіниці. У Польщі в перший день посту скидали з вежі в мішку або сумці кішку з попелом. Кішку використовували для покарання невірних дружин. У Туреччині й деяких районах Німеччини жінку, що порушила подружню вірність, зв'язували й садовили в мішок разом з кішкою. По мішку били ціпками, намагаючись влучити у кішку. Розлючена тварина дряпала й кусала жінку. Після закінчення покарання мішок кидали у вогонь. Іноді кішок використовували для досить дивних розваг. Так, у 1545 році в Брюсселі на честь королівських гостей вулицею йшов кортеж, що складався з візка з органом, у якому знаходилося 24 кішки. їхні хвости мотузками були прив'язані до клавіш. Хлопчик у костюм ведмедя натискав на клавіші. При цьому тварини жалібно кричали. За ходом спостерігали Карл V з гостями й весь королівський двір. У середні віки селяни вірили в те, що кішка спить цілий день, щоб уночі в коморах і стайнях охороняти злих духів і попереджати їх про появу людини. Становище кішок почало змінюватися з розквітом епохи Відродження. У цей період церковна влада, авторитет пішли на спад. Багато історичних і політичних діячів полюбили кішок,самі тримали їх і виступали на їхній захист. У провінції Дофін у Франц на період жнив сповивали кошеня, прикрашали стрічками й квітами та клали в тінь. Воно повинне було охороняти поранених під час жнив. Наприкінці кошеня розкутували й урочисто доставляли в село. Селяни вважали, що дух родючості може набувати подоби кішки. Але далеко не завжди кішці так щастило. Жителі міста Ам'єн після закінчення жнив убивали кота. У деяких районах кота клали під останній оберемок зжатого колосся і забивали ціпами для молотьби на смерть. У деяких районах Бретані вважалося, що якщо тіло дохлої кішки покласти біля яблуні, що перестала плодоносити, то вона почне цвісти. Однак при цьому в сусідніх садах дерева можуть загинути. Нерідко вважалося, що кішки можуть зупинити хворобу або запобігти її появі. Під час епідемії холери в Росії біля в'їзду в села живцем ховали 8 кішок, щоб відігнати хворобу. В окремих штатах США мертву кішку закопували в ліс неподалік від села, щоб у жителів не було бородавок. Збереглося безліч забобонів і прикмет, пов'язаних з кішками. У Сицилії покровителькою кішок вважалася свята Марта. Тому тварини могли вільно входити до церкви. У більшост країн вважається, що чорні кішки приносять нещастя й зустріч із ними не обіця нічого доброго. Наприклад, на Русі вважалося, що під час грози Ілля Пророк блискавками бореться з бісами — чорними кішками. Тому у негоду чорних кішок виганяли за двері, щоб блискавка не влучила в будинок. Але в Англії і Болгар вважається, що кіт чорного забарвлення в подарунок—це знак особливої поваги й зустріч із ним — на щастя. В англійського короля Карла І була чорна кішка, яка, на його думку, благотворно впливала на його долю. Він боявся втратити улюблену тварину, змушував охороняти її. Та з часом кішка померла. Карл був у розпачі й проголосив: «У мене не буде більше в житті удачі!» Незабаром після смерт тварини короля заарештували, а кілька місяців потому йому відрубали голову. Фіни до чорних кішок ставляться нейтрально, зате з побоюванням — до сірих. В Японії особливо цінуються триколірні кішки. Японські моряки вірили й дотепер вірять, що така кішка здатна відганяти злих духів бурі. Мусульмани вірять, що триколірна кішка може вберегти будинок від пожежі. У багатьох країнах особливо щасливою вважали білу кішку. Людовік XV з ніжністю ставився до білих ангорок. У нього була така кішка, з якою він не розлучався. У старих будинках при руйнуванні стін іноді знаходили висохлі трупики кішок. Вони замуровувалися ще при будівництві, щоб відганяти злих духів. Кішок замуровували, вкладаючи їм у пащі трупики пацюків і мишей для відлякування гризунів. Мумію кішки знайшли при розбиранні однієї зі стій лондонського Тауера. Вік її становив понад 300 років. Кішки відіграють велику роль у весільних ритуалах. Так, у Силезії дівчата, які люблять гладити кішок, обов'язково вийдуть заміж за хорошу людину. Чоловіки ж, які люблять пестити кішок, залишаться неодруженими. У Гессені дівчина, що не піклується про кішку, буде безплідною. У Східній Пруссії вважалося, що коли на шляху Весільного кортежу трапляться дві кішки, то шлюб буде нещасливим. Фламандці вважали, що коли дівчина наступить на хвіст кішці, то чоловіка не знайде й залишиться одна. У деяких районах Німеччини молодятам дарували кішку, а у Франції кішку першою пускали в будинок молодят. У Росії кішку пускали першою в будинок на новосілля й ставили ліжко там, де вона лягала. У французькій провінції Севенна кішку, яка сама прийшла до оселі, необхідно добре прийняти й нагодувати. Вважалося, що така кішка принесе родині удачу й добробут. Здавна кішку вважають живим барометром. Якщо кішка лиже передню лапку, пригладжує лапкою шерсть на голов бути гарній погоді Якщо лапкою миє вушка, лижеться — буде негода, сніг. Коли кішка ховає мордочку—бути морозу; скребе підлоту — на вітер, заметіль; лежить животом догори, вивертається — на тепло. Сьогодні майстри сучасної магії у своїх ритуалах використовують кішок, особливо чорних.

Походження

Зустрічається майже на всіх континентах, дикі кішки завжди привертали увагу людини досконалістю форм і поведінки. Сімейство котячих налічує близько 35 видів. В сімейство входять високоспеціалізовані хижаки, що досягли як би вершини еволюційного розвитку загону.

генеалогическое дерево кошачьих

Схема родовідного древа сімейства котячих

Біля десятків мільйонів років нащадки початкових комахоїдних тварин розділилися на різні еволюційн гілки, в них вже простежується схожість з сучасними ссавцях. Одна така еволюційна гілка починається з невеликої групи тварин, які поступово змінили жу комахоїдних перетворилися в м'ясоїдних. Це були міациди — предки всіх сучасних хижаків. Вони були схожі на комахоїдних родичів: невеликі в розмірах, коротконогі, з довгим тулубом і вузькими витягнутими мордами. Проте череп у них був крупнішим, передбачається, що їх мозок відрізнявся більшою складністю.

Надалі міациди, у свою чергу, стали предками інших тварин, точніше — десяти існуючих сімейств м'ясоїдних. Три з цих сімейств (вухаті тюлені, справжні тюлені і моржі) повернулися в морі і заново пристосувалися до життя в ньому. Ні в одному з семи сімейств (єнотові, ведмедячі, собачі, куньі, ніверровиє, гиеновиє і котячі), що залишилися на суші, не розвинулися такі фантастичні форми, як у їх морських родичів. Навпаки, вони стали швидшими і гострозоро, розвинули тонший слух нюх, але в іншому не придбали особливих відмінностей.

Три гілки сучасного сімейства котячих (дрібні кішки, крупні кішки, гепарди) почали розвиватися від загальних предків — неофелід. Приблизно в цей же час з'явилася ще одна бічна гілка котячих — палеофеліди, представлена двома групами німравінамі і стародавніми шаблезубими кішками . Ці останні проіснували близько 30 млн. років, а потім з невідомих причин вимерли.

Неофеліди продовжували розвиватися, і близько 20 млн. років тому з'явився Pseudaelurus величиною приблизно з рись, але дуже сильний і швидкий для свого зростання, так само, як сучасні кішки, міг полювати на дрібніших тваринах — швидких і спритних шаблезубих. потомки Pseudaelurus розділилися на дві чітко групи, що розрізняються: в першу входили предки швидких і гнучких сучасних кішок, в другу — важчі і імовірно повільніші могутні типи тварин, пристосовані до полювання на крупних травоїдних тих часів. До цієї гілки сімейства котячих належить, мабуть, самий прославлений зі всіх відомих викопних хижаків — Smilodon, знаменитий шаблезубий тигр льодовикового періоду. Біля найкрупніших з шаблезубих кішок довжина іклів перевищувала 20 см. Ці два сидячих у верхній щелепі кривих кинджала, коли паща закривалася, лягали з боків нижньо щелепи, і кінці їх стирчали під нею. Різні шаблезубі кішки прожили з такими іклами майже 40 млн. років. Вони вимерли вслід за гігантськими травоїдними (мамонтами, мастодонтами і ін.) — приблизно 10 тис. років тому.

Від неофелід відбулася група примітивних крупних кішок, представником яких був Dinobelis . Розміром вони були з лева і зникли приблизно 1 млн. років тому. Вижила ж менш спеціалізована гілка сімейства котячих. Поступово нащадки цієї гілки почали розвиватися по трьох основних напрямах: дрібні кішки — різноманітні по зростанню і забарвленню хижаки (від домашньої кішки до пуми); крупні кішки, що включають левів, тигрів, леопардів і ягуарів; гепарди займали особливу гілку родовідного древа сімейства котячих.

Крупні кішки в більшості своїй виявилися і першими жертвами людини, всі їх види стал рідкісними і в даний час узяті під охорону. Сильну дію в результаті корінно зміни місцепроживання випробували і дрібні кішки, більше половини їх видів внесена в міжнародну Червону книгу. На території колишнього СРСР мешкає 12 видів диких кішок: тигр, леопард, сніжний барс, рись, гепард, каракал, манул, оксамитовий кіт, далекосхідний лісовий кіт, очеретяний кіт, степова (плямиста) кішка вропейський лісовий кіт. Всі види диких кішок (за винятком північної рисі, очеретяного кота і кавказької лісової кішки) внесені в Червону книгу, на них повністю заборонено полювання.

Кішка живе поряд з людиною вже близько 6 тис. років. Учені вважають, що всі породи домашніх кішок, зокрема ангорська, сибірська, бухарська, сіамська і ін., склалися в результаті штучного відбору. Затверджується, що всі вони походять від єдиного предка — північно-африкансько-переднеазіатськой степової кішки і одомашнення їх людиною відбулося в Єгипті близько 4 тис. років до н.е.

У середн століття кішка набула значне поширення в Європі, де її використовували для боротьби з гризунами. При розселенні одомашнених кішок в Європі відбулося схрещування їх з європейською дикою кішкою, що привело у європейських короткошерстих особин до сіро-коричневого забарвлення, яке робить їх схожими на диких родичів, що часто зустрічається.

Приручення домашніх кішок відбувалося різними шляхами. З одного боку, було поступове зближення людини з тваринами і насильне приручення молодят, з іншою — насильне приручення дорослих особин. В даний час в домашніх умовах живуть мільйони породистих і безпородних тварин. Проте багато і бродячих.

Без різне неуважне відношення до домашніх тварин, тривала відсутність власників кішок на постійному місці проживання, бездушне відношення до них приводять до такого способу життя цих тварин. Вони знаходять притулок в самих різних укриттях від негоди: на горищах, в підвалах, тобто в теплих місцях. Їжу знаходять самостійно, і їх число зростає. Частина бездомних тварин, особливо в сільській місцевості, прямують в ліси, дичавіють і стають озлобленими. Вони підлягають вилову, оскільки можуть служити джерелом небезпечних хвороб.

З поміж домашніх, бродячих і здичавілих кішок існують і справжні дикі кішки. Вони поширені на всіх материках і крупних островах, окрім Австралії, Нової Гвінеї, Сулавеси, Антарктики, Гренландії і Мадагаскару. Якнайбільше їх в тропіках. В тайговій частині (Примор'я) мешкає бенгальський кіт . У диких кішок спосіб життя переважно смерковий і нічний. Основною їжею їм служать ссавці, що плазують, комахи, птахи і риба. Хоча дикі кішки не представляють особливої небезпеки для людини, проте можуть бути носіями, переносниками хвороб, загальних для них людини.

Домашня кішка відрізняється від дикої формою морди, розмірам скелета і травної системи, по циклах овуляції.

Ще до розселення в Європі кішка з Єгипту потрапила до Азії, де після схрещування з індійською степовою кішкою, що має довгу шерсть, сформувалася основна довгошерста порода кішок. За деякими даними, за 600 років до н.е. цей вид тварин розповсюдився в Китаї, де розлучалися довгошерсті кішки. В VI—IX в. кішки проникли до Японії. На Американський континент домашня кішка була завезена з Європи пізніше.

Кішка ста безпосередньо об'єктом розведення з другої половини XIX в. Послідовними схрещуваннями з відібраних кішок створювали нові породи, які відрізнялися один від одного розміром, кольором, статурою і т.д.

Історія одомашнювання кішки

У питанн походження домашньої кішки залишається багато загадок. Дотепер невідомо, пішла вона від одного або декількох предків. Вихідним і, ймовірно, основним предком усіх порід і різновидів домашньої кішки прийнято вважати дику північно-африканську лівійську, або булану, кішку — Felis lybica. Вона відома ще як степова, краплиста, нубійська, що одержала свою назву від давньої держави Нубія, розташованої на території нинішнього Судану. Натуралісти описали її як вид наприкінці XIX століття. У дикому стані нубійська кішка збереглася й до наших днів. Територія її поширення велика: майже у всій Африці, від Середземномор'я до Китаю, включаючи територію Закавказзя й Середньої Азії, низин річок Уралу й Волги. Живе ця кішка в пустелях із заростями чорного саксаулу, у чагарниках поблизу водоймищ, у горах, передгір'ях, поблизу населених пунктів. Зовн кішка нагадує домашню, але більш сухорлява, з вузьким довгим тілом, високими ногами, тонким загостреним на кінці хвостом. Довжина її тіла приблизно 50 см, хвоста — 25 см. Масть — булана: тварина блідого рудувато-сірого кольору, живіт білуватий, хвіст із нижнього боку світліший, біля основи хвоста — три широкі чорні кільця, кінчик хвоста — чорний, звужений, як у більшості сучасних домашніх кішок. На тілі розташовані хвилеподібні поперечні темні смуги й місцями—дрібний чорний крап. Живиться в основному дрібними гризунами й птахами. Легко приручається, навіть доросла. Вважають, що європейська лісова кішка й деякі різновиди диких азіатських кішок (бенгальська) зіграли також певну роль у становленні сучасно домашньої кішки. У країнах Західної Європи та Малої Азії поширена дика лісова, або європейська, кішка — Felis silvestris. Відомий 21 підвид цієї тварини. Живе у високостовбурних лісах, заростях чагарнику й очерету вдалині від населених пунктів, але іноді може поселятися на горищах будинків. Влаштовує лігвище в покинутих лисячих і борсучих норах, у дуплах товстих дерев. Полює переважно ночами. За зовнішнім виглядом дика лісова кішка схожа на сіру домашню, але виглядає більшою, масивнішою і коротшою. Голова в неї об'ємиста, зуби міцні, ніс темно-рожевий. Хвіст товстий, пухнатий, із декількома чорними кільцями, немов підрублений на кінці. Шерсть густа й довга, з яскраво-жовтим підшерстям, чорними смугами та плямами, уздовж хребта проходить чорна смуга. У самця основний колір шерсті—темно-сірий, у самиці — трохи світліший. Живиться кішка не тільки дрібними гризунами та птахами, але й здатна впоратися із зайцем навіть недавно народженими дитинчатами оленя й козулі. Кошенята народжуються сліпими, але розвиваються швидко. Виховані в неволі з дитинства, вони так і не стають до кінця прирученими. Дорослі тварини агресивні, прирученню не піддаються. Відчуваючи загрозу життю, кішка виявляє надзвичайну лють і може завдати серйозних каліцтв супротивникові, який набагато перевершує її за силою та розмірами. Чисельність дикої лісової кішки зменшується через вирубування лісів і гібридизацію з домашньою кішкою, особливо здичавілою. У зв'язку з цим дані про популяції дикої кішки суперечливі, хоча переважає думка, що такої вже не існує. Паралельно з одомашнюванням нубійської кішки в Індії і Афганістан була приручена індійська степова кішка — Felis silvestris irani. Ареал проживання цього виду простягався аж до гір Середньої Азії. За зовнішнім виглядом індійська степова кішка подібна до домашньої, але має інше забарвлення й більша за розміром. Імовірно, що ці кішки були одомашнені на два тисячоліття раніше від африканського виду. Свідчень про це майже не збереглося. В основному це зображення, пов'язані з релігією. В індійських легендах богиня, що оберіга немовлят, їде верхи на кішці. Степові кішки мають довгу шерсть, що, ймовірно, вплинуло на формування основної породи довгошерстих кішок. За деяким даними, за 600 років до н. е. цей вид тварин поширився в Китаї, де розводилися довгошерст кішки. Точну дату одомашнювання назвати неможливо у зв'язку з тим, що це процес тривалий й історичні документи не завжди відбивають його. Можна лише сказати, що одомашнювавші кішки відбулося значно пізніше, ніж собаки, і пов'язане з виникненням і розвитком землеробства. Найдавніші відомості про кішок належать до VI-VII тисячоліть до н. е. Підтвердженням цьому є знайдені в Анатол статуетки жінок, які годують кішок і граються з ними. Однак ці статуетки не дозволяють зробити висновки про одомашнювання або ж про одиничні випадки приручення тварин. До цього ж періоду належать знахідки зображень кішок у Єрихоні, Йорданії, Месопотамії, Індії. В 2750-2650 роках до н. е. на розписах гробниці Саккараха в Судані було знайдене зображення кішки в нашийнику, що свідченням одомашнювання. Вважають, що вперше пухнастий дрібний хижак був приручений у Єгипті близько 5000 років тому. Перше свідчення про одомашнювання кішки в Давньому Єгипті, що підтверджується археологічними матеріалами, належить до 2500 року до н. е. Можливо, прирученням пійманої кішки на той час займалися африканські племена, що жили поруч із єгиптянами. Тому піщана кішка могла бути вже напівдомашньою. Так, серед ієрогліфічних написів у гробницях царів V і VI династій зустрічаються ієрогліфи зі значенням «кішка».Зображення кішок у Давньому Єгипті частіше зустрічаються в період Нового царства. Кішки шанувалися єгиптянами як священні тварини й були взяті під охорону. За шкоду, заподіяну священній тварині, суворо карали. Убивцю кішки забивали на смерть камінням, а кривдникові відрізали руку. Апогей культу кішки припав приблизно на 950-800 роки до н. е. Центром культу стало місто богині Баст у Нижньому Єгипті. Богиня Баст зображувалася звичайно у вигляді жінки з котячою головою персоніфікувала радість та веселощі, вважаючися покровителькою родючості й материнства. Приблизно в 950 р. до н. е. фараон Шешонк І заснував у міст Бубастис столицю, і звідти культ богині Бастет поширився по всій країні. Там був побудований чудовий храм близько 300 м завдовжки, присвячений Бастет. У ньому жили тисячі кішок, за якими стежили; доглядав їх спеціально призначений жрець. На околицях Бубастиса й Бені-Хасана були розташовані котячі цвинтарі, куди з усієї країни привозили кішок на поховання. При розкопках тут було виявлено понад 400 тисяч мистецьки виготовлених мумій кішок. У церемон бальзамування трупа тварини брали участь усі члени родини. Потім забальзамоване тіло передавалося в руки жерців для здійснення обрядів. Пишність похорону залежала від заможності власників тварини. В останню путь кішці клали іграшки, страви, статуетки кішок, також приносилися жертви богині Бастет. Жалобна процесія кілька днів спускалася вниз за течією Нілу до місця поховання. При цьому господарі на знак жалоби голили собі брови. Давні єгиптяни використовували кішок не тільки для ловлі мишей і пацюків, але й дресирували їх для лову птахів. На малюнках одного з поховань зображений мисливець із кішкою, що сидить у засідці, а також відбитий момент її нападу на птаха. У єгиптян одним із втілень бога Ра вважався кіт. У «Книзі мертвих» бог Ра у вигляді кота бореться біля дерева ішед (сикомор) зі змієм Імі-Ухенеф. У гробницях царів XIX XX династій були виявлені написи, що вихваляють бога Ра таким чином: «Ти великий кіт, месник богів». Кішок суворо заборонялося вивозити з країни. Однак вони все одно потрапляли в інші місцевості. Єгиптяни надсилали, вивідувачів для того, щоб повернути викрадених тварин додому. Однак, незважаючи на вс намагання єгиптян, кішки поширилися повсюдно. У Вавилоні кішки з'явилися лише в II тис. до н. е. Приблизно в VI-IV століттях до н. е. в байках Бзопа зустрічаються перші згадки про кішок. Грецькі купці привезли їх з областей, де зараз розташована Лівія. У V тис. до н. е. маленькі хижаки з'являються в Грец та на Апеннінах. Тут кішка вважалася предметом розкошу й утримувалася в будинках вельмож. Поступово вона витиснула всіх тварин, яких тримали для боротьби із гризунами (куниць, ласок й інших).З'явилася кішка й у Римській імперії У давньоримському місті Помпеї, засипаному під час виверження вулкану в 79 р. н. е., не було виявлено слідів утримання домашньої кішки. Але вже починаючи з IV століття, за відомостями археологів, кішки жили практично на всій територ Римської імперії. Палладій у своїх працях, присвячених розведенню рослин та утриманню тварин (500 р. н. е.), давав вказівки щодо утримання кішок. Він рекомендував використовувати кішок на плантаціях артишоків для боротьби із гризунами, але попереджав про небезпеку нападу на курей. Він уперше ввів до вживання слово «каттус» замість старого латинського найменування кішки «феліс». Вважають, що від цього слова беруть початок англійське «кет», німецьке «катер» «катце», українське «кіт», французьке «ша» (Chat).У Давньому Римі кішки вважалися символом волелюбності, тому не запобігли любові римських тиранів кесарів. Наприклад, Спартак під час повстання звелів на бойових прапорах зобразити кішку як символ боротьби за волю. Можливо, антипатія пов'язана й із незначними розмірами тварин. При дворі воліли тримати ручних левів як символ влади. Винятковою повагою кішка користувалася серед осілих арабів. Значною мірою це було обумовлене прихильністю пророка Магомета до кішок. Він сказав: «Кішки не нечисті й не заважають молитві, вони подібні до пастирів». Улюблену кішку пророка звали Муесса. Вона часто відпочивала на його одязі. Одного разу, коли пророка покликали на молитву, він не захотів турбувати тварину й відрізав той шматок одягу, на якому вона лежала. У кочових бедуїнів кішка не знаходила застосування, тому вони зневажливо ставилися до неї, бачили в кішках втілення злих духів. Бедуїни більше цінували собаку як пастуха й сторожа. В арабській мові кішка має 19 найменувань, поступаючись у цьому лише левові. З поширенням християнства ставлення до кішки суттєво змінюється. Християни вважали кішку породженням зла, твариною диявола, пов'язували її з магічними обрядами. Церква, прагнучи повернути людей до Бога й загасити інтерес до магії, переслідувала при цьому не тільки кішок, але також їхніх власників. Особливо багато забобонів пов'язано з чорною кішкою, незмінним атрибутом відьом та їхніх магічних дій. Винищування кішок призвело до скорочення їхньої чисельності й, відповідно, до значного збільшення кількості гризунів, особливо пацюків. Із цим, найімовірніше, пов'язане поширення в Європі й Азії у середині XIV століття бубонної чуми, переносниками якої є пацюки. Лише в деяких місцях у цей період кішки не зазнавали переслідування. У другій половині VI століття папа Григорій Великий цінував кішок і дозволяв тримати їх у монастирях. Нічні любовні ігри кішок нагадували про заборонені мирські розваги, порушували спокій і сон ченців, тому в монастирях уперше почали каструвати котів. І донині на священній горі Афон у монастирях дозволяється тримати тільки кастрованих котів. До кінця XVIII століття репутація кішок як регуляторів чисельності гризунів була відновлена, і вони знову запанували на своєму колишньому місці — поблизу домівки — як зразкова свійська тварина. Подекуди вони охоронялися законом. Так, за законом кантону, прийнятому в 1780 році в Цюріху у Швейцарії, убивця чужо кішки виплачував її власникові штраф зерном. Розмір штрафу визначався в такий спосіб: кішку підвішували за хвіст так, щоб вона торкалася носом землі, засипали зерном, яке повинне було повністю закривати висячу тваринку (такий закон існував у зводі законів короля Уельсу Хоуела Доброго в 936 році, майже такий самий закон є й у мусульман).В Європу кішка потрапила через Італію, Балкани та Причорномор'я. Тут вона зустрілася з місцевою дикою лісовою й із завезеними сюди родичами з азіатських країн. У результаті з'явилися Гібриди, як сприяли становленню сучасного екстер'єру кішок. До розселення в Європі кішка потрапила в Азію, де схрещувалася з індійською степовою. У Давньому Єгипт кішку порівнювали а левом, у Давньому Китаї — з тигром. У китайській мові існу чітке розрізнення назв домашніх кішок та диких. Дикі кішки називаються «Чи», а домашні — «Мао». Гарні домашні кішки цінувалися й коштували дуже дорого. Купуючи кішку, китайці радилися з експертами. За певними ознаками будови тіла визначалося, чи буде тварина добре полювати на мишей і пацюків. Більші над покладали на кішок, у яких був важкий міцний корпус, велика кругла голова, великі й добре розвинені рухливі вуха. У Китаї були міста, які славилися розведенням кішок. Одне з таких міст—Сангпан. Тут виводили кішок з особливими мисливськими якостями. Ними відзначалися тварини, що мали прикметну рису—трохи сплюснутий хвіст. У результаті селекції кішок у Китаї дотепер існує порода з висячими вухами. Розводили кішок і за забарвленням. Найбільш популярними були строкаті, так звані триколірні кішки. Цінувалися й інші забарвлення. Наприклад, біл кішки з чорними хвостами. За законами Давнього Китаю кішка, що покинула хазяїна й пішла на іншу територію, стає власністю нового господаря. Тому кішок часто тримали в нашийниках на довгих повідцях. За очами домашньої кішки визначали час дня: якщо зіниця мала форму вузької лінії — це полудень, якщо схожа на кісточку фініка — ранок або вечір, якщо кругла — ніч. З Китаю кішки потрапили в Японію. Це відбувалося-разом з поширенням буддизму й припало приблизно на VI століття н.е. Японці відразу ж оцінили користь, яку приносять ці тварини. Спочатку кішок використовували для охорони бібліотек від мишей і пацюків. Тварини були рідкісними й дорогими. Імператор Іхійо (986-1011 р.) одержав у подарунок з Китаю пару молодих кішок. До них була приставлена свита, яка подавала на дорогому посуді їжу й питво. Спали тварини на шовкових подушках. На 19-й день 999 року, як повідомляють тексти «О-у-ку» й «Мукура-но-соші», у них з'явилося потомство 5 кошенят. До кошенят була приставлена нянька. Деякі кошенята з наступних приплодів були подаровані найбільш шляхетним придворним або продані за велик гроші. Через високу вартість кішок їх постійно тримали на повідцях. При двор мператора ці повідці виготовлялися із золотих ниток. Вважалося, що гризуни бояться одного вигляду тварини. Тому при нестачі засобів на придбання маленького хижака в будинку ставили його зображення, статуетку. З поширенням й розмноженням кішки втрачають цінність і шанування. Приблизно з XII століття їх почали пов'язувати зі злими силами. Ця ідея досягла апогею в XIV столітті, коли з'явилася легенда про величезну кішку Некомата, що живе в горах. Гігантська кішка мала роздвоєний на кінці хвіст, у якому концентрувалися хвороби. Це стало причиною того, що домашнім кішкам почали відрізати хвости, щоб захистити будинок від хвороб. Цінувалися кішки, що були безхвостими від народження. У 1602 р. японський імператор видає декрет, який захищає кішок від несправедливих звинувачень у тому, що вони — втілення нечистої сили, демонів. Пропонувалося спустити кішок з повідців, заборонявся їхній продаж. Цей декрет дозволяв кішкам вільно полювати на гризунів, розмножуватися й поширюватися. Існує легенда, що пояснює появу декрету. Імператор святкував у саду із придворними й гостями. Один китайський дипломат запитав, чому улюблена імператорська кішка увесь час на повідку. Імператор відповів, що немає необхідності її відпускати, тому що вона одним своїм виглядом наганяє жах на пацюків і мишей. У цей момент у дружини імператора впала сережка й закотилася в щілину. Миша намагалася вкрасти сережку Син імператора побачив це й розірвав повідець. Кішка кинулася на мишу, впіймала її й урятувала сережку. Розселення кішок у Росії відбувалося приблизно в той самий час, що й у Європі. Розкопки свідчать про те, що ці тварини потрапили туди не тільки з Заходу, але і з Півдня. У центральних і північних районах Росії (Москва, Новгород й ін.) знайдені останки кішок, які відносять до X-XIV століть. На півдні України виявлені останки кішок, що відносять до VII-VIII століть н. е. На Русі кішка здавна вважалася охоронницею домівки. Поряд із цим чорні кішки в казках були обов'язковими супутницями Баби-яги. Існував також такий негативний персонаж, як Кіт-баюн. На американський континент домашня кішка була завезена з Європи. Перша згадка про кішку в Новому Світі належить до 1626 року. Вона стала об'єктом мінової торгівлі. У Парагваї, наприклад, перші кішки коштували фунт золота. Кішки міцно вкоренилися в Америц й за популярністю навіть обійшли собак. Зараз кішки поширені всюди. Особливо багато їх в індустріальних країнах. Домашня кішка стає об'єктом розведення лише з другої половини XIX століття (на відміну від інших свійських тварин). У результаті послідовного добору з використанням методів селекції створювалися нові породи, що відрізняються одна від одної. Одними з перших селекцією зайнялися англійці, тому багато сучасних порід кішок мають британське коріння. Можемо припустити, що кішка на довгий час зайняла важливе місце у домівці людини. Тим більше що психологи стверджують: люди, у яких є кішки, живуть довше й щасливіш за інших.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.