бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьКурсовая работа: Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Курсовая работа: Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

КУРСОВА РОБОТА

з курсу макроекономіка

на тему:

«МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЇХ РОЛЬ В ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА»

2010


Зміст

Вступ

Розділ 1. Інституційне середовище міжнародного бізнесу

1.1 Міжнародн організації в системі регулювання міжнародних економічних організацій

1.2 Історія виникнення та етапи розвитку міжнародних організацій

1.3 Сутність сучасної міжнародної організації

1.4 Типізація міжнародних організацій

Розділ 2. Міжнародн економічні інтеграційні процеси

2.1 Суть головні передумови міжнародної економічної інтеграції

2.2 Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості

2.3 Сучасн нтеграційні угруповання країн

2.4 Сучасн проблеми інтегрування України в міжнародну економічну діяльність

2.5 Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації: українська специфіка

Розділ 3. Україна міжнародні економічні організації

3.1 Членство України в міжнародних організаціях

3.2 Україна і ЄС

3.3 Україна і МВФ. Діяльність Всесвітнього банку в Україні

3.4 ЄБРР Україна

Висновок

Література


Вступ

Сьогодн на нашій планеті кількість населення досягла 6 млрд. чол. Всі люди, як проживають на Землі, розмовляють 2796 мовами.

На планеті існує 190 держав, відокремлених між собою приблизно 250 сухопутними кордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.

Держави, що існують на планеті, перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального способів виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва також частково поширений у цих країнах, але він ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією більшість людства світу проживає у слаборозвинутих країнах (майже 140 країн). За економічиим потенціалом сумарною величиною валового національного продукту, що виробляється на планеті роль лідерів відіграють розвинутi капіталістичн країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють близько 50 % ВНП.

У світовому господарстві існує величезне розмаїття країн за рівнем їх економічного розвитку, приналежності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій. У багатьох країнах мають місце релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етнічні конфлікти і т. п. У зв’язку з цим виникає питання про те, чи можуть у такому конгломераті діяти єдині економічні закони та закономірності? Якщо вони існують, то яка специфіка їхніх дій порівняно із законами у межах однієї країни, групи розвинутих капіталістичних країн або світового капіталістичного господарства? Щоб відповісти на це питання, необхідно коротко з’ясувати суть світового господарства.

Світове господарство як економічна категорія – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, як функціонують на національному та міжнародному рівнях. За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об’єктивно зумовлений дією таких факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози людству можливо ядерної війни, політикою мирного співіснування. По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Зараз жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері. Це значно сприятиме встановленню між ними тісних економічних і науково-технічних зв’язків і, відповідно, веде до формування стійких структур у світовому господарстві.

По-третє, стотним фактором розвитку світового господарства виступають нтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробнич процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинн ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв’язків між країнами-партнерами у міжнародній сфері.

По-четверте, необхідністю об’єднання зусиль країн при розв’язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстрс мальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенн міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ц фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є істотною ознакою його системності. Характерною ознакою такого госнодарства нтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбивається у функціонуванні прямих зв’язків між підприємствами, об’єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенн міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

У широкому плані структура світового господарства включає дві складові частини: по-перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується 190; по-друге, таким елементом виступають міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами. Розгляд першого з цих елементів структури світового господарства передбачає вивчення продуктивних сил і виробничих відносин, промислового, науково-технічного, трудового потенціалу кожної краіни, системи управління та ін. Щодо розгляду міжнародних економічних відносин як складової частини світового господарства, то до його структурних елементів належать міжнародні відносини у сфері виробництва, обміну, науково-технічні зв язки, валютно-фінансові відносини, форми створення інфраструктури світового господарства, міграції робочої сили. Міжнародні економічні відносини похідними від національних і отримують від них головний імпульс для свого розвитку. Водночас міжнародні економічні відносини самі виступають і як активний фактор розвитку національного господарства. Йдеться, наприклад, про роль у національній економіці спільних підпpиємств, міжнародних господарських організацій, процесів міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва. Вони позитивно впливають на стабілізацію національної економіки, підвищення науково-технічного рівня виробничих процесів, випуск якісної продукції, що відповідає світовим стандартам.

Сукупність виробничих відносин світового господарства провляється у системі притаманних йому економічних інтересів. Структурними елементами такої системи інтересів є: по-перше, економічні інтереси окремих держав світового співтовариства, як виникають під час виконання ними господарських функцій на рівні міждержавних зв’язків; по-друге, економічні інтереси національних підприємств, об’єднаних, товариств, організацій, відомств, міністерств, які виступають учасниками взаємних господарських зв’язків, що складаються між країнами-нартнерами; по-третє, економічні інтереси міжнародних господарських організацій, об’єднань, товариств, спільних підприємств, що функціонують як на двосторонній, так і на багатосторонній основі; по-четверте, економічні інтереси окремих груп держав світового співтовариства, які є учасниками спеціалізованих міждержавних господарських організацій; по-п’яте, економічні інтереси держав інтеграційного об’єднання (Європейське економічне співтовариство, Європейська асоціація вільної торгівлі тощо).

Типовою тенденцією розвитку міжнародних економічних відносин на початку ХХІ століття нтернаціоналізація, важливим виявом якої є як глобалізація, так і регіоналізм. «Від пошуку можливостей співробітництва – до взаємної адаптації, від взаємновигідних контактів – до інтеграції зусиль, від обміну – до взаємопроникнення – від взаємопроникнення до формування єдиного ринкового та навіть соціального простору». Ось принципи, що містяться в основі її конкретних рис.

Поглиблення та розширення інтеграційних процесів потребують адекватного інституційного забезпечення ( тобто прийняття відповідних національних та міжнародних нормативних актів, створення спеціалізованих організацій), установлення максимально надійних виробничо-збутових ліній між країнами, усунення перешкод міжнародної торгівлі. Тому є важливим для усіх країн світу створення нституціональних економічних організацій, які б дозволили збільшити ринковий простір, неускладнений внутрішніми кордонами, митними та адміністративними процедурами контролю. Економічна інтеграція, як правило, відповіда географічному поділу світу на регіони та субрегіони, охоплюючи певні сигменти останніх. Щоправда, інколи інтеграційні процеси виявляютть схильність до значно повнішого охоплення відповідних територіальних площин. Так, переважна частина Західної та Центральної Європи перебуває в орбіті ЄС. Проекти створення всеамериканської зони вільної торгівлі націлені на повне охоплення обох Америк ( за винятком острівної Куби).

Безпосередня участь у міжнародній економічній системі господарювання завжди сприяє вирішенню в країнах національних економічних проблем, внаслідок перегляду й удосконалення розміщення та розвитку продуктивних сил. Удосконалення внутрішньогосподарських пропорцій економіки, розширення виробництва товарів і послуг за межі власно країни, підвищення якості продукції вітчизняних підприємств, зміцнення конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

За сучасних умов володіння знаннями з питань міжнародних організацій, місця і рол х в міжнародному житті набуває особливого значення передусім для осіб, що працюють або планують працювати в складній і динамічній сфері міжнародного економічного співробітництва.


РОЗДІЛ 1. ІНСТИТУЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ БІЗНЕСУ

1.1 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Регулювання міжнародних економічних відносин (МЕВ) у сучасних умовах здійснюється на основ міжнародних договорів, рішень міждержавних економічних конференцій, міжнародних звичаїв та рішень міжнародних організацій. Особливість останніх полягає в тому, що вони є одночасно і суб’єктами міжнародних економічних відносин (нарівні з фізичними, юридичними особами та державами), і частиною механізму регулювання цих відносин.

Об’єктивна ніобхідність у регулюванні зовнішньоекономічних зв’ язків між країнами виплива з зростаючої взаємозалежності і взаємозв’язку національних економік відповідної інтенсифікації розвитку економічних відносин між країнами; неузгодженост національних законодавств різних країн, що потребує створення такого механізму регулювання міжнародних економічних відносин, який би забезпечував збалансовану координацію національних правових режимів.

Механізм регулювання міжнародних економічних відносин має два взаємопов’язані рівні: національний та міжнародний, кожному з яких властива певна система принципів, нституційно-правових структур, інструментів та методів управління (рис. 1.1).

Так, елементами регулювання міжнародних економічних відносин є:

—       принципи управління як фундаментальні правила, що характеризують певну «ідеологію» підходу до міжнародних відносин в економічній сфері;

—       нституційно-правові структури як сукупність міжнародних та національних норм, правил, звичаїв та угод, що регламентують здійснення співробітництва;

—       нструменти та методи управління як сукупність конкретних заходів впливу на окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митні тарифи, квоти і ліцензії на експорт та імпорт, система встановлення цін на товари й послуги для міжнародного обміну тощо.

Як зазначалося, регулювання міжнародних економічних відносин здійснюється на двох взаємопов’язаних, але нерівноцінних рівнях: національному та міжнародному.

Національному рівню відповідає система дій держави (уряду), що спрямована на регулювання зовнішньоекономічних відносин і використовує названі вище елементи (принципи, методи, інструменти). На міжнародному piвні здійснюється погоджений вплив двох або більше держав на економічні відносини між країнами взагалі або на окрем форми їх (міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, експорт та мпорт капіталу тощо). Цей рівень механізму регулювання являє собою систему координації зовнішньоекономічних політик кожної з країн та окремих дій, як потребують колективного міжнародного регулювання.


Принципи Методи, інструменти Інструкційно-правов структури

Елементи
Механізм регулювання МЕВ

Рівні

Національний Міжнародний

Координація

Двостороння/білатеральна Багатостороння

Інституційна Дискретна
Міжнародні організації

Закони, норми, угоди, звичаї та практика

Міжнародні інститути

Рис. 1.1.* Місце міжнародних організацій у системі регулювання МЕВ

Координація економічних дій – це процес погодження певних параметрів національних економічних політик з метою peгулювального впливу на світогосподарські, регіональні ‘чи функціональні зв’язки. Об’єктами координації можуть бути:

v   цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих, взаємопідпорядкованих цілей);

v   нформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);

v   нструменти економічної політики;

v   час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.

Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація міжнародно економічної діяльності може бути двосторонньою або багатосторонньою.

Двостороння (білатеральна[1]) координація включає угоди та домовленості між двома суб’єктами МЕВ, які досягаються безпосередніми переговорами між партнерами.

Багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічно діяльності щонайменше трьома суб’єктами з різних країн.

Координація економічної політики залежно від зaсобів здійснення може бути двох видів: дискретна та інституціональна.

Дискретна координація (або співробітництво типу ad hoc[2]) – це узгодження, якe досягається шляхом так званих, дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадку держави домовляються самостійно використовувати дeякі заходи, інструменти, методи для досягнення належної єдності дій.

Інституціональна координація – це погодження, яке виробляється на підставі визначеного нституту, тобто з використанням встановлених уже законів, правил, норм, звичаїв та практики, організаційних структур. Отже, в поняття «міжнародні інститути» входять дві складові:

1)         організаційні структури, тобто самі міжнародні організації, установи, конференції тощо;

2)         сукупність законів, норм, правил, угод та ін.

При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувач сукупності законів та норм.

Об’єктивна необхідність посилення інституціональної координації, тобто розвитку міжнародних організацій, пояснюється сукупністю вагомих чинників, як-от:

v   зростаюча кількість проблем, що виникають на перетині кількох сфер: валютних відносин і торгівлі, торгівлі та фінансових ринків тощо;

v   тривалий період узгодження за використання дискретної координації;

v   велика кількість учасників переговорного процесу, що ускладню досягнення консенсусу;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.