бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьКурсовая работа: Психологічні причини дезадаптації молодих підлітків у міжособистісних стосунках

Курсовая работа: Психологічні причини дезадаптації молодих підлітків у міжособистісних стосунках

ДИПЛОМНА РОБОТА

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ ДЕЗАДАПТАЦІЇ МОЛОДИХ ПІДЛІТКІВ У МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКАХ


План роботи

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження проблеми дезадаптації молодих підлітків

1.1 Характеристика психологічних особливостей підліткового періоду

1.2 Міжособистісні стосунки підлітків

1.2.1 Стосунки між однолітками, вчителями. Місце вчителя у подоланні конфліктів між підлітками–однолітками

1.1.2 Родинне спілкування між дорослими та підлітками

1.3 Аналіз психологічної літератури по проблемі

Розділ 2. Експерементальне дослідження особливостей дезадаптації молодих підлітків у міжособистісних стосунках та виявлення психологічних причин дезадаптації

2.1 Методи та завдання дослідження міжособистісних стосунків молодих підлітків

2.2 Обробка та аналіз результатів експеременту

2.3 Психокорекційна робота щодо формування у молодих підлітків адапційних механізмів взаємодії у міжособистісних стосунках та навчально діяльності

Висновки

Література

Додаток


Вступ

У сучасних умовах кризи соціалізація підлітка набуває гострого характеру. Дитині необхідна підтримка в його адаптації в суспільстві, в прагненні реалізувати себе, навчитися спілкуванню, самовихованню. Психологами зафіксована постійна тривога школяра, яку викликають навчальне навантаження (перенавантаження), низькі бали, несправедливий вчитель, який не взмозі дійти до кожного учня, невлаштованість сім’ї, вулиці, де дитина попадає “на лічильник” (кримінальний прийом) або в руки наркоманів, токсикоманів.

Гуманізм сучасного виховання і навчання основою для будування відношень підлітка і вчителя не на тиску, а на діалоз взаєморозумінні, не на конфліктах, а на співпереживанні, прийнятті один одного. Процес соціалізації дітей відбувається перш за все через виховання, яке має ціле спрямовуючий вплив, керування цим процесом. Однак при цьому для кожно категорії дітей повинні бути розробленні свої методики і технології процесу виховання і навчання, які б дозволили активізувати позитивні фактори нейтралізувати негативні.

В цілому зусилля вчителів спеціалістів повинні бути спрямовані на адаптацію дитини, яка знаходиться у важкій життєвій ситуації, тобто на його активне пристосування до прийнятих суспільством правил і норм поведінки, на подолання наслідків впливу негативних факторів.

Якщо ступінь втрати або не сформованості значних якостей дуже висока і зашкоджує успішному пристосуванню дитини до умов середовища, навчальної діяльності, то відбувається його дезадаптація.

На наш погляд, надзвичайно важно досліджувати причини дезадаптації молодих підлітків і їх впливу на міжособистісні відношення, так як саме на даному віковому етапі складається система стійких поглядів на світ і на своє місце в ньому – формується світобачення, особливості якого мають безпосередній вплив на становлення особистості підлітків, на все їхнє життя.

Актуальність даної проблеми полягає у тому, щоб виявити психологічні причини дезадаптації молодих підлітків, а саме, в між особистісних стосунках.

Ця проблема залишається недостатньо дослідженою і тому її вивчення особисто актуально у період переходу молодих школярів до середньої ланки навчального закладу, як правило завжди пов’язаний з певними ускладненнями як для дитини, так і Ії батьків, вчителів.

Таким чином, виходячи з актуальност вище означеної проблеми, виконана робота присвячується вивченню психологічних причин дезадаптації молодих підлітків, та її впливу на розвиток між особистісних стосунків.

Об’єкт дослідження – між особистісн стосунки молодших підлітків у процесі навчання, спілкування.

Предмет дослідження – психологічн причини дезадаптації молодших підлітків.

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що дезадаптація молодших підлітків впливає на розвиток особистості, Ії навчальну діяльність, поведінку, міжособистісні стосунки і підліток не завжди адекватно реагує у критичній ситуації, вміє контролювати свою поведінку, яка стає більш неврегульованою, агресивною, що призводить до зниження продуктивності навчання, запобігає формуванню об’єктивної самооцінки.

Припускаємо, що психологічні причини дезадаптації молодших підлітків криються в особистісних якостях самих учнів: невміння спілкуватися, невміння будувати свої стосунки, контролювати поведінку, невпевненість в собі.

Важливо не тільки виявити психологічн причини дезадаптації, але й провести психокорекцій ну роботу щодо формування позитивних якостей особистості учнів, які сприятимуть розвитку активності, товариськості, впевненості, вмінню будувати стосунки з іншими, підвищенню рівня позитивного психологічного клімату в шкільному колективі.

Основні завдання дослідження:

1 Вивчити вікові та індивідуальн особливості молодших підлітків.

2 Виявити причини дезадаптації учнів в процесі навчання та спілкування.

3 На підставі даних дослідження провести аналіз щодо визначення наявності впливу дезадаптації молодших підлітків на розвиток між особистісних стосунків.

4 Провести психокорекцій ну роботу з дезадаптованими учнями, сприяти розвитку у них позитивних якостей особистості, як лежать в основі адаптивних механізмів молодших підлітків.

5 Розробити практичні рекомендації для вчителів, батьків щодо розвитку адаптивних механізмів молодших підлітків у міжособистісних стосунках.

Теоретична та практична значимість дослідження полягає, з одного боку у виборі предмета дослідження. Тому що у психологічній літературі поки що не існує системного підходу щодо вивчення даної проблеми, з другого боку, можливістю використання результатів дослідження в практиці навчально – виховного процесу у період переходу молодшого підлітка до середньої ланки навчального закладу.

Апробація результатів дослідження полягає у тому, що матеріали дослідження були заслухані на практичних заняттях з психології, на педагогічній нараді для вчителів – предметників, як викладають у середній ланці навчального закладу, загальноосвітній школі №2 міста Красний Лиман Донецької області.

У тестуванні прийняли участь учні 5-х класів загальноосвітньої школи №2 міста Красний Лиман Донецької області (всього 51 чоловік. З них 26 дівчаток. 25 хлопців).

Структура роботи – вступ, два розділи, висновки, практичні рекомендації, список літератури.


Розділ 1. Теоретичн основи дослідження проблеми дезадаптації молодших підлітків

1.1                  Характеристика психологічних особливостей підліткового періоду

Підлітковий вік це вік дитини від 10 12 до 15 – 17 років. Але одностайності щодо визначення йог чітких хронологічних меж на сьогодні не існує. Більшість учених дотримуються думки, відповідно до яко підлітки поділяються на дві основні групи: молодших і старших підлітків. Так, для молодшого підлітка новоутворенням є здатність до ідентифікації, для старшого – почуття самітності, перше кохання. Узагальнюючи наявні у спеціальній літературі думки, можна зробити висновок, що до першої групи належать діти віком від 10 до 13 років, до другої, відповідно – 14 – 17 років. Такий підхід, на нашу думку, досить чітко відображає специфіку розвитку дітей зазначеного віку, тому правомірно вважати, що “підлітковість” як перехідний вік обмежується вказаними рамками, за якими настає юність. Підлітковий вік не випадково називають “перехідним”, адже саме в ці коки відбувається перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується значними зрушеннями у всіх галузях життєдіяльності дитини. Утім такий перехід не завжди усвідомлюється самим підлітком і в реальному житті по-різному виявляться. Сучасні дослідники, звертаючись до розгляду цих питань, визначають відповідні характерні риси формування дорослості, що дає змогу краще зрозуміти як процес розвитку особистості підлітка, так і особливості його поведінки, ставлення до оточуючих тощо.

Підлітковий вік часто називають критичним”. У психології критичними називають такі періоди розвитку, коли організм має підвищену сенситивність (чутливість) до якихось певних зовнішніх внутрішніх вплив, дії яких саме у цей (і ніякий інший) період розвитку мають особливо важливі, безповоротні наслідки. Такі періоди часто супроводжуються психологічною напруженістю, перебудовою. У психології вони мають назву “вікових криз”.

Це складні стани, які характеризуються більш-менш вираженою конфліктністю. Вони є істотними, статистично нормальними, тривають не довго за часом (до року). Їх називають нормативними життєвими кризами, на відміну від “ненормативних” – таких, як невротичні. Травматичн тощо. Які мають в основі випадкові, особливі обставини.

Нормативна криза підліткового віку відрізняється від інших криз (1, 3, і 7 років) більшою тривалістю за часом силою. Її проявами є бурхливі негативні реакції з приводу будь яких дій дорослих. Якщо такий стан триває надто довго і бурхливо, це може вказати на наявність ненормативної кризи у підлітків. Якщо дорослі чуйно ставляться до підлітків, знають, розуміють і враховують їхні вікові особливості, то можливий так званий без кризовий розвиток дитини, тобто криза проходитиме у злагодженій, не агресивній формі.

Причини виникнення, характер і значення підліткової кризи психологами роз’яснюється по–різному. Багато з авторів підкреслюють можливість без кризового протікання цього періоду. Криза в цьому випадку розглядається як результат неправильного відношення дорослих, суспільства в цілому до підлітка, пояснюється це тим, що особистість не може справитись поставленими перед нею на новому віковому етапі проблемами [43].

Важливим аргументом на користь “без кризових” теорій є те, дані дослідження часто свідчать про відносно спокійне протіканні переживань підлітками цього етапу розвитку /Ельконін Д.Б., Кле М., Раттер М./ [57, 21, 42].

Друга точка зору, якої дотримуються автори, полягає в тому, що характер протікання, зміст і форми підліткової кризи відображають суттєву роль в загальному процесі вікового розвитку. Протиставлення себе дорослим, активне завоювання нової позиції є не лише закономірним, але й продуктивним для формування особистості підлітка.

Л.С. Виготський підкреслював, що за всяким негативним симптомом кризи ховається позитивний зміст, який зазвичай є в стані переходу до нової і вищої форми [12, 47 49].

Дані дослідження підтверджують, що спроби дорослих уникнути проявів кризи шляхом уникнення умов для реалізац нових потреб, як правило, залишаються безрезультатними. Підліток якби провоку заборони, спеціально змушує батьків до них, щоб мати потім можливість перевірити свої сили в подоланні цих заборон, перевірити і власними зусиллями розширити рамки, які обмежують його самостійність. Саме через це зіткнення підліток познає себе, свої можливості, задовольняє потребу самовираженні. В тих випадках, коли це не відбувається, коли отроцтво проходить гладко безконфліктно, в подальшому можуть проявитися особливо болісно під час кризи 17 18 років.

Найбільш значним для розвитку отроцтва повноцінне спілкування. Про це свідчать такі дані: ті школяри, які в цьому віці орієнтувалися переважно на сім’ю і світ дорослих, в юності і дорослому віці часто мають труднощі у взаємовідношеннях з людьми (не лише особистих але й службових).

Неврози, порушення поведінки, нахил до правопорушень також найбільш часто зустрічаються у людей, які в дитинстві; підлітковому віці мали труднощі при взаємовідношеннях з ровесниками. Дан досліджень [29] свідчать, що повноцінне спілкування з ровесниками у підлітковому віці є найбільш значним для збереження психічного здоров’я на протязі довгого часу. Ніж такі фактори як розумовий розвиток, успішність в навчанні, взаємовідношення з педагогами.

Підлітковий вік – це час формування стійких форм поведінки, характеру і засобів емоційного реагування, які в подальшому визначать життя дорослої людини, її фізичне і психічне здоров’я. Це час досягнень, набуття знань, умінь, нової соціальної позиції, становлення моральності. Але не треба забувати, що саме цьому вікові притаманна втрата дитячого світосприймання, виникнення тривожних сумнівів у собі і своїх можливостях, пошуки правди в собі та інших.

У цей період відбувається різка перебудова більшості органів і систем людини. При цьому визначальним є зміни в роботі залоз внутрішньої секреції, особливо статевих. Змінюються також темп росту, вага тіла, інакше кажучи, визначається зовнішність людини. Прискорений ріст дитини, її підвищена рухливість, нервово – психічна активність приводять до посиленого обміну речовин, значного напруження в роботі залоз внутрішньо секреції та нервової системи. Усе це зумовлює легку вразливість, нестійкість психіки, різні відхилення в поведінці підлітка.

Збільшення росту, маси, м’язової сили здебільшого радісно сприймаються підлітком як ознаки його дорослості. Водночас функціонування серця, легенів, кровопостачання мозку не можуть забезпечити повноцінної роботи організму в цілому. Звідси швидка і раптова зміна станів настроїв підлітка. Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть якщо ця позиція ще не відповідає об’єктивному статусу підлітка в житті, - її поява означає, що підліток суб’єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.

Виникнення потреби в пізнанні власних особливостей, цікавить до себе та роздуми про себе – характерна особливість дітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагає в організації стосунків та діяльності, у досягненн особисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.

Соціально – регулююча функція роздумів про себе виявляється в тому, що підліток спочатку звертає увагу на сво недоліки та має потребу в їх подолані, а вже згодом – на свої особистісні риси в цілому, свої можливості та переваги.

Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе – його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими: однолітками, батьками, дорослими. Так відбувається порівняння з іншими людьми, особливостями їхнього характеру та поведінки.

Уявлення про інших людей та самого себе не завжди реалістичні. У багатьох підлітків само оцінювання деяких якостей завищена. На цій підставі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення до підлітка дорослого (батьків, вчителів). Це може привести до виникнення у підлітках ефекту та комплексу специфічних особливостей: з’являється образливість, підозра. Недовіра, іноді агресивність і завжди – надмірна чутливість до оцінювання інших. На перші невдачі підліток, як правило, реагу ефективно, а хронічні невдачі підвищують невпевненість у себе. У деяких підлітків знижується рівень домагань, а у деяких з’являється бажання обов’язково здолати труднощі, довести можливість цього собі та всім.

Особливість підлітка – турбота про власну самостійність. З віком сфера претензій на самостійність інтенсивно розширюється. Вони охоплюють не лише конкретні дії та вчинки, а й деякі вибори, рішення, думки. Джерело суперечок підлітків – не лише реальні негоди, а й прагнення відстояти свою думку.

Молодші підлітки часто не вміють керувати своєю поведінкою. Із віком збільшується тенденція організувати себе, з’являється ставлення до власного росту, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонукати до розвитку згідно з певними зразками та конкретно значущими завданнями й намірами, які пов’язані з потребами сьогодення та майбутнього.

П’ятий клас – 10 – 11 років – кінець дитинства, молодший підлітковий вік. У цей час діти в основному врівноважені, спокійні, вони відкрито й довірливо відносяться до дорослих, визначають їх авторитет, чекають від учителів, батьків, інших дорослих допомоги та підтримки.

У середній школі повністю міняються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи класний керівник – учителі – предметними, часто до кабінетної системи. Те, що цей перехід співпадає з кінцем дитинства, досить стабільним періодом розвитку, добре для адаптації школяра до нових вчителів, нових умов.

Як показує практика, більшість дітей переживає цей період як важливий крок у їхньому житті. Це спостерігається навіть у тих школах і гімназіях, де дітей с самого початку навчають вчител прикметники де видимих змін в житті дітей не відбувається.

Центральне місце займає, по – перше, сам факт закінчення молодшої школи, який в тій чи іншій мірі підкреслюється вчителями і батьками, і, по – друге, предметне навчання. Незважаючи на те, що раніше діти вивчали різні предмети, саме при переході до середньої школи вони починають розуміти зв’язок цих предметів з повним напрямком знань.

Для багатьох дітей, які навчались спочатку в одного вчителя, перехід до кількох вчителів з різними вимогами, різними характерами, різним стилем відношень також є зовнішнім показником хнього зростання. Вони з задоволенням і гордістю розповідають батькам, молодшим братам, друзям про “добру” математичку або “вредного” історика. Крім того деяка частина дітей сприймає цей перехід як можливість знову розпочати шкільне життя, налагодити відношення з педагогами.

Бажання гарно навчатися, робити все так, щоб дорослі були задоволені, “не переживали та не засмучувалися”, раділи”, щоб мама, коли подивиться в щоденник, не покарала і не плакала досить сильна у п’ятикласників. Помітне пониження інтересу до навчання, деяке, “розчарування” в школі змінюється очікуванням перерв, діти чекають, що м стане в школі цікаво.

Разом з тим вчителі середньої школи часто не роблять розмежувань між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи, висуваючи до всіх однакові вимоги. Це затруднює адаптацію дітей до навчання у середній школі. Високі вимоги стають непосильні для п’ятикласників. Звідси й підвищена залежність визначеної частини дітей від дорослих, привикання до класного керівника, плач, цікавість до книг та ігор, призначених для малюків. У деяких п’ятикласників виникає відчуття самотності, зайвості. Інод за однією й тією формою поведінки (наприклад, за відвідування першого класу, в якому працює їх перша вчителька) ховаються зовсім різні потреби і мотиви: від бажання знову опинитися в знайомій звичній ситуації, опіки і залежності, коли тебе знають. Про тебе думають, до прагнення утвердити себе як “старшого”, дорослого”, того, що може опікати менших. Іноді у однієї і тієї ж дитини може все це поєднуватися.

Досвід показує, що педагоги і батьки часто “одорослюють” п’ятикласників, рахуючи, що вони повинні бути самостійними, організованими, і підкреслюють їх “дитячість”, що утворює подвійність, протиріччя відносин і системи вимог, яка засвоюється школярами. Ця система швидко навчає учня маніпулювати дорослими за допомогою цієї подвійності.

У цей час у молодших підлітків дуже сильно виражені емоційні відношення до навчального предмету. Роз слідження Дубровіної Н.В. показують, що практично всі п’ятикласники рахують себе здібними до того чи іншого навчального предмету, хоч критеріями такої оцінки служить не реальна успішність з даного предмету, а суб’єктивне відношення до нього [37]. Таке відношення до власних можливостей створю хороші умови для розвитку здібностей, умінь, зацікавленості школяра, бо для цього є важливим по суті і те, щоб заняття в школі викликало позитивні емоційн переживання. Діти в цей період характеризуються в основному життєрадісним настроєм, це й спростовує завдання для вчителів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.