бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьКурсовая работа: Коммунітарна регіональна економічна політика в Європейському Союзі

Курсовая работа: Коммунітарна регіональна економічна політика в Європейському Союзі

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. КОМУНІТАРНА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

1.1 Регіональна політика: цілі, об'єкти й зміст

1.2 Етапи становлення регіональної політики за рубежем

1.3 Регіональна політика Європейського Союзу

1.4 Проблеми розвитку комунітарної регіональної політики

РОЗДІЛ 2. СЬОМА РАМКОВА ПРОГРАМА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

2.1. Тематика сьомої рамкової програми

2.2 Потужності Дослідження - інфраструктури, підприємства середнього й малого бізнесу, галузі й потенціал

2.3 Міжнародне співробітництво

2.4. Технологічні платформи

2.5 Програма „Ідеї” - підтримка фундаментальних досліджень

2.6 Програма по співробітництву

2.7 Тематичні пріоритети РП7 „Космос” й „Безпека”

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

3.1 Шляхи вдосконалювання регіональної політики в Україні в умовах асиметричного розвитку

3.2 Пріоритети розвитку регіональної політики в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Багато країн світу, як економічно розвинені, так і що розвиваються, у сучасних умовах стикаються із проблемою нерівномірності розвитку регіонів. Гострота ц проблеми значною мірою визначається рівнем економічного розвитку країни. Велика кількість кризових територій у СНД, безпрецедентна диференціація регіональних показників, що поглибилася за останні роки, породжені тривалою системною кризою, спільною стагнацією економіки. Ринкові механізми не завжди здатні попереджати й переборювати серйозн територіальні розходження в рівнях життя населення, ефективності регіональної політики, що проводиться державою з метою підтримки певної однорідності територіального економічного й соціального простору. Термін «регіональна політика» у даній роботі означає вс політичні заходи, ціллю яких є вплив на регіональний розвиток таким чином, щоб ураховувалися економічні, соціальні й екологічні інтереси регіонів. При цьому завдання регіонального вирівнювання стоять не тільки перед Україною.

У Західній Європі регіональна політика спрямована, головним чином, на підтягування, щодо інших регіонів, до рівня середніх з акцентом на територіях з найгіршими економічними й соціальними показниками. При цьому нерідко використовується перерозподіл коштів відносно богатих відносно бідним країнам через механізми Європейського Союзу.

Актуальність теми дослідження обумовлена, по-перше, необхідністю поглибленого аналізу структурного змісту регіональної політики Європейського Союзу.

Об'єднання країн Західної Європи в Союз більш яскраво висвітило відставання економічного розвитку окремих регіонів менш розвинених країн (Греції, Португалії, Італії) у порівнянні із загальноєвропейськими показниками. Виходячи з гуманітарних принципів і для підвищення політичної стабільності суспільства, додавання стабільност розвиткові економіки, підвищення її конкурентноздатності на світовому рівні в Європейському Союзі розробляються й реалізуються програми вирівнювання міжрегіональних розходжень.

Ціллю даної роботи є дослідження регіональної політики ЄС і можливості використання досвіду її проведення для вдосконалювання регіональної політики в Україні.

У рамках загальної цілі дослідження вирішуються наступні головні завдання:

¾        аналіз особливостей сучасного етапу регіональної політики Європейського Союзу;

¾        визначення сучасної структури регіональної політики Європейського Союзу;

¾        вироблення системи принципів формування національної програми регіонального вирівнювання в Україні, з урахуванням досвіду новітньої української історії й деяких країн-членів ЄС, зокрема, Німеччині й особливо після її об'єднання в 90-х роках XX сторіччя.

Таким чином, предметом дослідження є регіональна політика Європейського Союзу структурний зміст у сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя й поглиблення інтеграційних процесів у світовій економіці.

Об'єктом дослідження є аналіз особливостей формування національних програм регіонального розвитку в Європейському Союзі й проведення політики регіонального вирівнювання в рамках Союзу.


РОЗДІЛ 1. КОМУНІТАРНА ЕКОНОМІЧНА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА

1.1 Регіональна політика: цілі, об'єкти й зміст

Україна переживає сьогодні болісний момент трансформації соціальних і господарських відносин, відмітною рисою якого різке зниження ролі держави в регулюванні економічних процесів, ослаблення внутрішньо українських економічних зв'язків, а результатом - зростання асиметрії територіального соціально-економічного розвитку й порушення цілісності національного економічного простору. Ці явища в сполученні з унікальною розмаїтістю природно-кліматичних, геополітичних, етно-конфесіональних і геополітичних умов роблять необхідність розробки ефективно регіональної політики імперативом національного розвитку.

На відміну від інших напрямків державного регулювання економіки поняття регіональна політика не зводиться тільки до управління регіональними економічними процесами.

Регіональна (соціально-економічна) політика держави - сфера діяльності з управління політичним, економічним, соціальним й екологічним розвитком країни, що відображає як взаємини між державою й регіонами, так і регіонів між собою. Причому, при наявності міцних міждержавних інтеграційних союзів це поняття здобуває й національний контекст.

Об'єднання в рамках регіону різних підсистем соціально-економічних відносин у свою чергу визначає множинність напрямків регіонально політики, серед яких основними є:

1.         Економічна політика, спрямована на зм'якшення регіональних економічних диспропорцій.

2.         Соціальна політика, спрямована на згладжування регіональної диференціації в рівні життя, а також загальне поліпшення якості соціального середовища.

3.         Демографічна політика, що припускає регулювання з боку держави природного й механічного руху населення [5, с. 60].

Екістична політика, спрямована на підвищення ефективності використання територіальних ресурсів конкретного регіону шляхом оптимального розміщення виробництва, комунікацій і місць розселення з урахуванням природних, економічних, архітектурно-будівельних й інженерно-технічних факторів.

Екологічна політика, що припускає запобігання детеріорації, поліпшення екологічної ситуації в регіоні.

Науково-технічна політика, націлена на регулювання взаємозв'язків між розміщенням наукових центрів і продуктивних чинностей, регіональні переміщення наукових кадрів і т.д. [8].

Однак своєрідним жорстким ядром регіонально політики є реалізація економічних цілей регіонального розвитку, тому що механізми досягнення необхідних соціальних, демографічних і соціологічних умов неминуче пов'язан з наявністю достатнього об'єму фінансових ресурсів і використанням фінансово-економічних важелів стимулювання й примуси (наприклад, формування на регіональному рівні ефективно системи екологічних податків і штрафів здатно стати передумовою для активізац природоохоронної діяльності підприємств).

Іншою особливістю взаємодій виділених напрямків регіональної політики є взаємопереплетені об'єктів дослідження й необхідність нтегрального підходу до регулювання регіональних процесів.

Класифікація регіональної політики.

Класифікація регіональної політики може провадиться за різноманітними критеріями, залежно від цілі аналізу. В узагальненому виді класифікація регіональної політики представлена в таблиці 1.


Таблиця 1 - Класифікація регіонально політики

Критерії Види регіонально політики
1. Спрямованість на певну складову соціально-економічної системи регіону

економічна;

соціальна;

экістична;

екологічна;

науково-технічна.

2. Ціль застосування

вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів

оптимізація використання регіональних ресурсів і т.д.

3. Механізм реалізації

автоматична (розподіл відповідно до кількісних показників);

проблемна (розподіл по спеціальних програмах);

цільова (розподіл по конкретних регіонах).

4. Форма реалізації

фінансова (трансферти, пільги, штрафи);

адміністративна (дозволу, заборони, ліцензування);

інфраструктурна й т.д.

5. Адресати

фірми;

громадяни;

галузі;

територіальн органи влади

Разом з тим, у чинність відносної новизни регіональної політики і як галузі наукових знань й як напрямку державного регулювання економіки, використовуваний нею категоріальний апарат і методологія, поки перебувають у стадії формування, що робить актуальними спроби застосувати в даній сфері нов прийоми й методи досліджень, у тому числі й методи корпоративного керування, інституціонального господарства й т.д. У цьому зв'язку, особливий інтерес представляє аналіз історичних аспектів еволюції змісту, цілей, об'єктів і суб'єктів регіонального регулювання хньої взаємодії в процесі реалізації регіональних програм.


1.2 Етапи становлення регіональної політики за рубежем

Необхідність регіональної політики в країнах з ринковою економікою. Виділення регіональної політики як самостійний напрямок діяльності держави відбулося порівняно недавно. За рубежем початок її формування як системного явища безпосередньо пов'язане з переосмисленням ролі держави в економіці, у першу чергу під впливом Великої Депресії. У Росії (СРСР) розробка принципових теоретико-методологічних основ регіональної політики почалася трохи раніше, в 20-х р.р. нашого століття, разом з початком робіт з економічного районування й визначення адміністративно-територіального устрою країни [11].

За цей період регіональна політика пройшла складний, найчастіше болісний шлях розвитку в пошуках оптимальних моделей взаємодій різнорівневих суб'єктів, розробляючи нові й модифікуючи діючі норми, що регулюють регіональні умови відтворення, удосконалюючи теоретичні й методологічні аспекти регіональних досліджень.

Спочатку, у країнах з ринковою економікою під регіональною політикою звичайно розумівся комплекс різних законодавчих, адміністративних й економічних заходів, проведених як центральними урядовими органами, так і територіальними органами влади й спрямованих на розвиток так званих депресивних і знову освоюваних районів, виявлення раціональної мережі міст й їхніх розмірів, розміщення окремих підприємств і галузей промисловості й т.п..

Основні етапи становлення регіонально політики в країнах з розвиненою ринковою економікою.

У розвитку зарубіжної регіональної політики можна виділити кілька етапів.

Перший етап: 30-і р.р. 20 століття. Прийняття перших програм допомоги окремими старопромисловим і слаборозвиненим територіям, необхідність яких визначалася наслідками кризи 1929-1933 р.р. Тоді регіональні заходи були широко розгорнуті тільки у двох державах Великобританії й США, де спад виробництва торкнувся сфери зосередження традиційних галузей і слаборозвинені аграрні райони [19, с. 6].

Другий етап: 40-50-і р.р. 20 ст. У цей час розширюється коло країн, що практикують регіональні заходи. Чергова економічна криза (післявоєнна) знову призвела до спаду в традиційних галузях промисловост й загостренню соціально-економічних проблем в Ельзасі, Лотарингії й Північному район Франції, Південної Бельгії, Рурі й Саарі у ФРН, Нової Англії й Середньо-Атлантичних штатів у США, ряді районів на півночі й заході Великобританії.

Третій етап: 60-і початок 70-х р. 20 ст. У цей період формується цілісна система регіональної політики країн Заходу. Відбулося затвердження системи регіонального програмування, удосконалюється інструментарій регіональної політики. Поряд з історично першим напрямком регіональної політики, пов'язаним з розвитком проблемних регіонів, починають провадитися заходи щодо розвантаження найбільших міських агломерацій. Збільшення асигнувань на регіональні програми стало можливим завдяки стійким темпам економічного росту.

Четвертий етап: середина 70-х років 1993 р. (рік підписання Маастрихтських угод). Для цього періоду характерна дія двох разнонаправлених тенденцій. З однієї сторони підписання Маастрихтських угод давало потужний імпульс для проведення принципово нової наднаціональної політики з регулювання регіонального розвитку в рамках ЄС. З іншої сторони активізується діяльність місцевих органів влади, спрямована на реалізацію специфічних цілей розвитку місцевих співтовариств, що знаходить своє формальне відбиття в прийнятої ЄС в 1990 р. Європейської Харт про місцеве самоврядування. Цей етап розвитку регіональної політики проходив на тлі нової економічної кризи, що охватили країни Заходу після 1974 р. Внаслідок ослаблення нвестиційної діяльності трохи звузився інструментарій регіональної політики, що, однак не змогло зупинити розвиток системи регіонального програмування й у якомусь ступені стимулювало виділення двох вищезгаданих нових напрямків. Так, інтерес до наднаціональної політики багато в чому був пов'язаний із зусиллям макроекономічного компонента в державному антикризовому регулюванні. Умови кризи, у свою чергу, стимулювали збільшення розривів у рівнях соціально-економічного розвитку країн ЄС [19, с. 8-9].

Активізація як специфічного напрямку муніципальної політики, обумовлена прискореними темпами передачі на муніципальний рівень не тільки прав, але й обов'язків, раніше покладених на центральні й регіональн органи влади. При цьому переміщення повноважень найчастіше не підкріплювалося переміщенням на муніципальний рівень адекватних джерел доходів.

П'ятий етап: з 1993 р. по теперішній час. Підписання Маастрихтських угод відкрило дорогу до перетворення Європи національних держав у Європу регіонів. І хоча ці ідеї переважно реалізуються співтовариства, у випадку їхнього успіху, вони знаменують принципово новий рубіж у розвитку регіонально політики в цілому [1, с. 4].

Позитивний і негативний досвід реалізац регіональної політики.

Таким чином, еволюція регіональної політики на Заході в цілому йшла в загальному руслі трансформації ролі контрактної держави в сучасній ринковій економіці. Факторами, що зм'якшують неминучі протиріччя між різнорівневими владними структурами стали специфікація й захист Федеральним Центром прав власності, що виникають на регіональному й місцевому рівні управління, що у свою чергу спирається на чітку специфікацію повноважень у сфері забезпечення населення чистими суспільними й локальними суспільними благами, а також закріплення за територіальними органами влади джерел доходу, достатніх для виконання їхніх повноважень. Важливу роль у підвищенні ефективності роботи різнорівневих органів управління зіграла інституціоналізація норм і правил поведінки, що складаються в процесі їхніх постійних взаємодій. Зокрема в окремі напрямки юридичних наук виділилися муніципальне й регіональне право.

Разом з тим необхідно відзначити, що незважаючи на розширення самостійності територіальних органів влади, кінцеві результати реалізованих заходів у значній мірі визначалися збереженням і розвитком ролі, що конституює, Центр, що виступає гарантом дотримання прав як населення окремих територіальних утворень, так і суспільства в цілому.

Безумовно, діяльність держави в сфер регіональної політики не є апріорно ефективною. До найбільше що часто зустрічаються в цій сфері провалам держави можна віднести:

¾        невідповідність між обсягом закріплених повноважень джерелами їхнього фінансування для органів влади різних рівнів;

¾        недосконалість критеріїв оцінки ефективност діяльності федеральних, регіональних і місцевих органів влади;

¾        мовірність досягнення результатів, відмінних від поставлених (наприклад, у чинність асиметричності інформації відносно особливостей соціально-економічного розвитку окремих територій країни або навпроти, маніпулюванн на регіональному й місцевому рівнях при виконанні приписань Федерального Центра);

¾        нерівномірний розподіл ресурсів (наприклад, при відсутності або неефективності систем міжбюджетних відносин) [7, с. 98].

Однак рівноцінних субститутів держав в цій сфері поки не існує й подальший розвиток регіональної політики держав з ринковою економікою, мабуть, буде йти в напрямку вдосконалювання вже досягнутих результатів.

1.3 Регіональна політика Європейського Союзу

Історію розвитку регіональної політики Європейського Співтовариства можна розділити на два періоди.

Перший період з 1975 по 1988 р., коли політика Співтовариства базувалася на системі квот спільного фінансування регіонально політики країн-членів. Незважаючи на прийняті зобов'язання проводити регіональну політику, зафіксовані в Римському Договорі, перший специфічний інструмент регіонально політики - Європейський фонд регіонального розвитку - був створений лише в 1975 році після приєднання до Співтовариства З'єднаного Королівства й Данії [7, с. 102].

До кінця 80-х років асигнування ЄС в області регіональної політики використовувалися для фінансування заходів і регіонів, обумовлених національними урядами. Зі збільшенням європейської інтеграції - прийняття Єдиного Європейського Закону й приєднання до Співтовариства Іспанії й Португал - зростала потреба в більш активних і скоординованих діях, спрямованих на ліквідацію регіональної нерівності. У зв'язку із цим в 1988 році була проведена корінна реформа регіональної політики Співтовариства, що фактично з'явилося початком проведення самостійної й ефективної регіональної політики на рівні ЄС.

Реформа вимагала перегляд составу й способів застосування “інструментів структурної політики” країнами ЄС, спрямованих на регіональний розвиток, забезпечення зайнятості, навчання, а також на розвиток сільськогосподарських районів. Це також привело до істотного збільшення бюджетних асигнувань Структурного Фонду, які зросли вдвічі за період з 1987 по 1993 рік. Після підписання договору Maastricht Treaty, що передував утворенню економічного союзу й створенню єдиної грошової системи, в 1993 році був початий новий перегляд регіонально політики ЄС із метою її наближення до потреб двох скандинавських країн (Швеції й Фінляндії), що приєдналися до ЄС, і забезпечення додатковій підтримці рибальству. Бюджетні ресурси були знову збільшені. До кінця 90-х років на частку “структурно діяльності ЄС доводилося більше 35% витрат - близько 27,4 млрд. екю в 1999 роц - у порівнянні з 7 млрд. екю, або 19% бюджету, в 1987 році [12, с. 14].

Цілі й принципи регіональної політики.

Із часу підписання Римського Договору в 1957 році ЄС прагне скоротити регіональна нерівність. Ця ціль, підтверджена в Договорі про Утворення Європейського Союзу, підписаному в Maastricht в 1991 році, укладається в зменшенні нерівності в рівнях розвитку найбільш розвинених і найбільш відсталих регіонів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.