бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьКурсовая работа: Гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй

Курсовая работа: Гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй

План

Вступ. 2

Розділ 1. Характеристика гуманітарної діяльності в контекст миротворчих заходів ООН   5

1.1 Створення, функції, завдання Організації Об'єднаних Націй (ООН) 5

1.2 Ограни та управління ООН з прав людини, як головні у гуманітарній діяльності 11

1.3 Еволюція миротворчої діяльності ООН. Гуманітарні інтервенції 15

1.4 Гуманітарна інтервенція, як засіб врегулювання збройних конфліктів. 17

1.5 Особливості та напрямки гуманітарної діяльності ООН.. 24

Розділ 2. Форми та методи гуманітарної діяльності ООН у врегулюванн збройних конфліктів (1990-2000 рр.) 28

2.1 Практична реалізація гуманітарної діяльності ООН в 1990-2000 рр. 29

2.2 Проблема біженців та її вирішення у контексті гуманітарної політики ООН   31

Висновки. 33

Список використаної літератури. 37


Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена підвищенням ролі та значимості гуманітарного напрямку миротворчої діяльност Організації Об’єднаних Націй протягом 90-их років XX століття.

Багато хто представляє ООН як організацію, яка займається в основному питаннями підтримки миру й безпеки. Насправді цьому присвячено менш 30% діяльності ООН, а переважно її робота пов'язана з розвитком наданням гуманітарної допомоги. Система ООН, будучи єдиним всесвітнім нститутом по сприянню розвитку найбідніших районів світу, реалізуючи сво спеціальні програми, допомагає поліпшити життя мільйонам людей.

За допомогою цих програм система ООН нада допомогу в розмірі понад 25 млрд дол. приблизно 135 країнам щорічно: близько 5 млрд виділяється у вигляді безоплатних субсидій і понад 20 млрд - у вигляд позик. Організація надає допомогу біженцям, бідним і голодним, сприяє виживанню дітей, охороні навколишнього середовища, боротьбі зі злочинністю й поширенням наркотиків, захисту прав людини, рівноправності жінок і демократії, врегульову збройні конфлікти за допомогою гуманітарної діяльності.

Ресурси ООН націлені головним чином на країни й народи, які у найбільшій мірі потребують допомоги. ООН нерідко основним, якщо не єдиним, джерелом технічної й фінансової допомоги для багатьох держав, особливо, якщо в них проходять війни або збройні конфлікти.

У випадку нещастя - військового конфлікту, повені, землетрусу, посухи, неврожаю, епідемії - оперативні установи ООН негайно вживають заходів по наданню допомоги постраждалому населенню. Спеціальні підрозділи ООН по наданню надзвичайної допомоги в тісному співробітництві з гуманітарними неурядовими організаціями терміново доставляють необхідні ресурси (в основному для дітей, жінок і старих) - продовольство й медикаменти, дають їм притулок і забезпечують матеріально-технічну підтримку. Так, в 1997-1998 р. ООН надала допомогу 51 державі-члену в їхніх зусиллях по подоланню наслідків більш ніж 77 стихійних лих й екологічних катастроф.

З іншого боку, подолання гуманітарних проблем, які набули величезного масштабу в сучасних військово-політичних кризах, продиктоване не тільки гуманними поглядами. Війні, військові конфлікти, у країнах третього світу і не тільки, являють собою особливо небезпечну загрозу міжнародному миру та безпеці, справляють дестабілізуючий вплив на соціально-економічне і політичне становище сусідніх країн і цілих регіонів.

Зазвичай збройні конфлікти, супроводжується масовою загибеллю і стражданнями цивільних осіб, що вимагає швидкого втручання та надання гуманітарної допомоги. А це, в свою чергу, вимагає мобілізац багатомільйонних фінансових ресурсів. Спрямування цих ресурсів на задоволення потреб гуманітарної сфери відволікає кошти від інших програм і істотно послаблює потоки міжнародної допомоги на цілі розвитку.

Об’єктом дослідження є гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй, спрямована на вирішення складних ситуацій, що стали наслідком збройних конфліктів.

Предметом дослідження є напрямки, форми та методи реалізації гуманітарної політики ООН, вектор діяльності Організації на шляху до вирішення проблеми надання допомоги і захисту цивільного населення під час конфліктів.

Мета дослідження: на основі аналізу теоретичних досліджень в комплексі дослідити різні аспекти гуманітарної діяльності ООН та х роль у врегулюванні військових, збройних конфліктів.

Для досягнення цієї мети, з огляду на предмет та об’єкт дослідження, було вирішено наступні завдання:

Охарактеризувати виникнення, становлення структуру та напрямки діяльності ООН;

Дати характеристику поняттю гуманітарна нтервенція, та її ролі в урегулюванні збройних конфліктів.

Проаналізувати вектори та принципи гуманітарної діяльності Організації;

Простежити методи та шляхи гуманітарного втручання ООН у числі миротворчих заходів;

Встановити позитивні та негативні сторони гуманітарної діяльності ООН у врегулюванні збройних конфліктів.

Практичне значення. Результати курсового дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій роботі, при написанні наукових, курсових та дипломних робіт з даної проблематики, оскільки вони розширюють знання про діяльність ООН у гуманітарній сфері, її значення у міжнародних відносинах та у врегулюванні збройних конфліктів кінця ХХ ст.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (50 найменуваннь).


Розділ 1. Характеристика гуманітарної діяльності в контексті миротворчих заходів ООН

1.1 Створення, функції, завдання Організації Об'єднаних Націй (ООН)

Організація Об'єднаних Націй не тільки займає центральне місце в системі міждержавних організацій, але й відігра виняткову роль у сучасному міжнародно-політичному розвитку. Створена в 1945 р. як універсальна міжнародна організація, що має своєю метою підтримку миру й міжнародної безпеки й розвиток співробітництва між державами, ООН поєднує в цей час 185 країн світу.

Вплив ООН на сучасні міжнародні відносини вагомий й багатогранний. Він визначається наступними основними факторами:

- ООН є самим представницьким форумом для дискусій між державами з актуальних проблем міжнародного розвитку.

- Устав ООН є фундаментом сучасного міжнародного права, свого роду загальновизнаним кодексом поводження держав й хніх взаємин; по ньому звіряють інші міжнародні договори й угоди.

- ООН сама стала важливим механізмом міжнародної нормотворчості й займає надзвичайно особливе місце серед інших організацій - джерел міжнародного права. З ініціативи й у рамках ООН укладен сотні міжнародних конвенцій і договорів, що регулюють положення справ у найрізноманітніших сферах громадського життя.

- У принципах побудови ООН (насамперед у наданні особливого статусу постійним членам Ради Безпеки) знайшли своє відбиття об'єктивні реалії міжнародно-політичної системи, а їхня зміна стала головним стимулом для роботи, що ведеться, з реформування цієї організації [29].

- Під покровом ООН існує велика кількість міжурядових організацій, що здійснюють регулювання міжнародного життя в рамках свого функціонального призначення.

- ООН наділена винятково важливою компетенцією вирішувати питання війни й миру, у тому числі й шляхом використання збройної сили.

Штаб-квартира ООН перебуває в Нью-Йорку, де розміщені п'ять із шести її головних органів. У Генеральній Асамблеї кожна держава має один голос; вона збирається на свої регулярні сесії щорічно, а також на спеціальні й надзвичайні сесії (усього їх було 29); рішення по порядку денному (який нараховує більше 100 питань) приймаються простою більшістю голосів і не обов'язкові для держав-членів, але розглядаються як думка світового співтовариства й у цьому змісті мають значний моральний авторитет. (За час своєї діяльності Генеральна Асамблея прийняла понад 10 тис. резолюції.) Рада Безпеки складається з 15 членів; 5 з них - постійні (Росія, США, Великобританія, Франція й Китай), інші обираються Генеральною Асамблеєю на два роки. Рішення приймаються більшістю в 9 голосів з 15, включаючи співпадаюч голоси всіх постійних членів (які, таким чином, мають право вето).

При розгляді питань, пов'язаних з виникненням погрози міжнародному миру, Рада Безпеки має винятково широкі права, включаючи право вводити економічні санкції й ухвалювати рішення щодо застосуванні збройних сил.

Економічна й Соціальна Рада (ЕКОСОР) займається економічними й соціальними питаннями в рамках ООН, організовуючи обговорення відповідних проблем, виробляючи рекомендації для держав-членів, проводячи дослідження, підготовляючи доповіді, скликаючи конференції й т.п. У його склад (щорічно обновлюваний на одну третину) входять 54 держави-члена, як обирають Генеральною Асамблеєю [29].

Рада по опіці була створена для того, щоб сприяти просуванню до самоврядування й незалежності 11 підопічних територій, що снували до моменту утворення ООН; в 1994 р. остання з них (Паулу, що перебувала під опікою США) здобула незалежність, і функціонування цього органа було фактично припинене.

Секретаріат виконує адміністративн функції, складається з більш ніж 15 тис. чоловік, що є громадянами приблизно 170 країн, і очолюється Генеральним Секретарем ООН, який грає важливу політичну роль у діяльності організації й призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки.

Міжнародний Суд розміщається в Гааз (Нідерланди) і складається з 15 суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю й Радою Безпеки на дев'ятирічний строк за критеріями компетенції, а не національно-державної приналежності Сторонами в Суді можуть бути тільки держави й тільки на добровільній основі; у цьому випадку його рішення для них обов'язкові. Держава може зробити спеціальну заяву про визнання юрисдикції Суду обов'язковою, навіть і не будучи стороною в суперечці (такі заяви зробили понад 60 держав, хоча в багатьох випадках з істотними застереженнями). За час існування Суду на його розгляд було передано понад 70 спорів між державами й запитано понад 20 консультативних висновків.

В «родину» Організації Об'єднаних Націй входять 14 спеціалізованих установ ООН - міжурядових організацій універсального характеру, що мають спеціальне функціональне призначення. Деякі з них виникли задовго до створення ООН. З погляду масштабності впливу на сучасні міжнародн відносини має сенс особливо відзначити Міжнародний валютний фонд (МВФ) Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), які грають винятково важливу роль у координації валютно-фінансової політики держав-членів, наданні кредитів позик і т.п., а також Міжнародне агентство по енергії (МАГАТЕ), наділене спеціальними функціями в плані нерозповсюдження ядерної зброї [42].

В епоху біполярного протистояння на міжнародній арені ефективність діяльності ООН часто виявлялася невисокою. Політична, військова й ідеологічна конфронтація двох наддержав й їхніх союзників нерідко впливала на діяльність основних структур й інститутів ООН. Із закінченням холодної війни виник потужний імпульс для активізації ООН й перетворення в діючий механізм організації міжнародного життя.

Особливе значення набули зусилля ООН по підтримці миру. Якщо за перші чотири десятиліття свого існування ООН здійснила 14 різних місій й операцій з напрямком спостерігачів, посередників або військового персоналу в райони конфліктів, то з 1988 р. були ініційовані 33 миротворчі акції. Пік активності в цій області довівся на 1995 р., коли загальне число задіяного в миротворчій діяльності ООН персоналу склало майже 70 тис. чоловік (включаючи 31 тис. військовослужбовців) з більш ніж 70 країн [29].

Значний розвиток по лінії ООН одержала превентивна дипломатія (місії по встановленню фактів, зусилля по примиренню сторін, посередництво й т.п.), організація спостереження за перемир'ям, гуманітарні операції (надання допомоги біженцям й іншим жертвам конфліктів), сприяння післяконфліктній реабілітації. У тій або іншій формі ООН була залучена в зусилля по врегулюванню в більшості «гарячих точок» останнього десятиліття ХХ століття — у Сомалі, Мозамбіку, Камбоджі, Афганістані, Центральній Америці, на Гаїті, у колишній Югославії, на Ближньому й Середньому Сході, у Руанді, Західній Сахарі, Таджикистані, Грузії.

Разом з тим Рада Безпеки використала і так нструменти, як санкції (економічні, політичні, дипломатичні, фінансові й інш примусові міри, не пов'язані з використанням збройних сил) і примусове роззброювання (у відношенні Іраку).

Однак припинення холодної війни не тільки відкрило нові можливості для ООН, але й рельєфно висвітило властиві їй недоліки, які раніше перебували на задньому плані. З одного боку, мова йде про витрати на утримання величезного бюрократичного апарата ООН, його неповороткості й неефективності процесу прийняття рішень, перевантаженост організації численними структурами і їхнім паралелізмом. З іншого боку, ставиться питання про адаптацію ООН до серйозної зміни міжнародно-політичного ландшафту, які відбулися за п'ять із зайвим десятиліть її існування. Нарешті, залишаються непроясненими багато концептуальних питань діяльності ООН (якою повинна бути система її пріоритетів, при яких умовах її функції можуть бути делегован регіональним організаціям або коаліціям держав, які умови й межі втручання ООН у внутрішні справи суверенних держав, як домогтися оптимального сполучення демократизму й оперативності у функціонуванні ООН, як сполучити принцип універсальності з особливим статусом постійних членів Ради Безпеки, і т.п.) [46].

У широкій дискусії, що розгорнулася, про реформу ООН виявилися глибокі розбіжності між учасниками цієї організації з питань черговості реформ, ступеня їхньої радикальності й самого змісту перетворень. У самому загальному плані можна виділити кілька основних тем, пов'язаних з обговорюваною проблемою:

- забезпечення більшої ефективності ООН при звертанні до питань міжнародної безпеки й удосконалювання інструментарію миротворчості й кризового регулювання,

- розширення можливостей залучення ООН у внутрішні справи держав у зв'язку з політичною нестабільністю, порушенням прав людини, екологічними або гуманітарними катастрофами;

- підвищення ролі ООН в «нетрадиційних» областях (екологія, міграція, регулювання інформаційних потоків і т.п.);

- зміна порядку фінансування діяльності ООН принципів використання її фінансових ресурсів;

- модифікація ролі Генеральної Асамблеї з метою підвищити її здатність приймати діючі рішення;

- більше чітке визначення статусу Генерального Секретаря ООН і радикальна перебудова роботи Секретаріату ООН;

- уточнення функцій і ролі спеціалізованих установ ООН, координація їхньої діяльності, розширення повноважень Міжнародного Суду;

- підвищення ефективності роботи Ради Безпеки й зміна його складу [29].

Остання з відзначених вище тем стала предметом особливої уваги в дискусіях про реформування ООН. Існує більш-менш широка згода щодо необхідності збільшити число членів Ради Безпеки й зробити склад більше репрезентативним. Значно більш складним є питання про категор членства в Раді Безпеки. Найбільш очевидними кандидатами на включення в число постійних членів є Німеччина і Японія, однак при цьому неминучі домагання на аналогічний статус із боку ряду країн, що розвиваються,- Індії, Бразилії або Мексики. Крім того, розширення кола країн, що володіють правом вето, здатне паралізувати роботу Ради Безпеки. Разом з тим саме питання про право вето одним із центральних. Хоча скасування цього інституту (за мотивами подолання нерівності країн-членів) практично нереальне, внесення в нього певних коректив представляється цілком можливим [45].

У цілому ж передумови для радикально трансформації ООН у наш час виглядають не дуже значними - як через незбіжн погляди держав-членів (і небажання багатьох з них піти на занадто круті зміни), так і через відсутність необхідних фінансових ресурсів (через що вже сьогодні доводиться йти на певне згортання миротворчої діяльності). Однак еволюційна адаптація організації до мінливих умов настійно необхідна. Від цього буде залежати розширення можливостей ООН у плані її впливу на міжнародне життя й ефективне виконання функції найважливішого багатобічного механізму регулювання міжнародних відносин.

Особливо актуальною ця проблема стала у зв'язку з виникненням небезпечної тенденції використання військової сили проти суверенних держав в обхід ООН. Воєнні дії НАТО проти Югославії, розпочаті в березні 1999 р. без санкції Ради Безпеки, виразно позначили можливість ероз ролі ООН як центрального елемента сучасної міжнародно-політичної системи.


 

1.2 Ограни та управління ООН з прав людини, як головні у гуманітарній діяльності

Виходячи з гуманітарної домінанти, що лежить в основі всієї діяльності Організації Об'єднаних Націй, вважається необхідним розглянути спеціалізовані органи ООН з права людини.

1. Верховний комісар ООН у справах біженців.

Відповідно до Статуту Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), прийнятим у 1950 році, Верховний комісар, діючи під керівництвом Генеральної Асамблеї, бере на себе обов'язки із надання міжнародного захисту, під егідою ООН, тим біженцям, які підпадають під дію даного Статуту, і з вишукування остаточного вирішення проблеми біженців шляхом виявлення сприяння урядам і, за згодою відповідних урядів, приватним організаціям для полегшення добровільної репатріації указаних біженців або їхньо асиміляції в нових країнах.

Особливість діяльності Верховного комісара полягає в тому, що вона є цілком аполітичною за своїм характером; вона носить гуманітарний і соціальний характер і стосується, як загальне правило, лише окремих груп і категорій біженців. Відповідно до визначення, що міститься в Статуті УВКБ, біженцями є ті особи, що у силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань перебувають за межами країни своєї громадянської приналежності і не можуть користуватися захистом цієї країни або не бажають користуватися таким захистом через острах піддатися гонінням [5, 16-17].

УВКБ здійснює свої програми допомоги цілком за рахунок добровільних внесків урядів і коштів із приватних джерел.

Верховний комісар слідує керівним директивам, що даються йому Генеральною Асамблеєю або Економічною і Соціальною Радою.

Верховний комісар забезпечує захист біженців, піклування про яких входить у компетенцію його Управління, шляхом:

сприяння укладанню і ратифікац міжнародних конвенцій про захист біженців, спостереження за виконанням цих конвенцій і пропозиції необхідних поправок до них;

сприяння за допомогою спеціальних угод з урядами виконанню будь-яких заходів, що мають своєю метою полегшення становища біженців і скорочення числа біженців, що потребують захисту;

сприяння урядовим і приватним зусиллям, спрямованим на заохочення добровільної репатріації біженців або їхньо асиміляції в нових країнах;

полегшення допуску біженців на територію різних держав;

одержання від урядів інформації щодо числа біженців на їхній території і становища їх, а також законів і постанов, їх що стосуються;

підтримки контакту з заінтересованими урядовими і неурядовими організаціями [5, 18].

Крім того, у межах наданих у його розпорядження коштів Верховний комісар займається іншими видами діяльності, у тому числі репатріацією і розселенням.

Йому доручається завідування всіма суспільними або приватними коштами, одержуваними ним із метою надання допомоги біженцям, і розподіл їх між приватними та державними установами.

Страницы: 1, 2, 3


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.