бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьДипломная работа: Формування етосфери в політичному житті суспільства

Дипломная работа: Формування етосфери в політичному житті суспільства

МІНІСТКРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВНЗ «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ФАКУЛЬТЕТ СУСПІЛЬНИХ НАУК

Кафедра політології


БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

Формування етосфери в політичному житті суспільства


Ужгород – 2009


ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТОСФЕРИ В ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

1.1 Етичні проблеми культурно-цивілізаційної кризи сучасності

1.2 Передумови виникнення наукової концепції етосфери

1.3 Етосфера як новий стратегічний шлях розвитку людства

РОЗДІЛ 2 МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

2.1 Політичне життя суспільства в контексті етичних проблем

2.2 Відповідальність, автентичність та глибинне спілкування як принципи взаємовідносин сучасних людей у суспільстві

2.3 Етика не насилля як принцип політичного життя суспільства в добу глобалізації

РОЗДІЛ 3 АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ ФОРМУВАННЯ ЕТОСФЕРИ

3.1 Етика влади та опозиції

3.2 Журналістська етика та етика ЗМІ

3.3 Наукова етика

3.4 Перспективи формування етосфери в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Актуальність дослідження. Політика і мораль – вічні союзники і супротивники. Політика сприяє утворенню мережі соціальних зв'язків людини, групи, спільноти з державою. Мораль покликана здійснювати духовне єднання суспільства. Виникнувши як об'єктивно необхідні й споріднені регулятори суспільного життя, політика мораль у процесі свого розвитку стали самостійними інститутами, почали діяти за власними законами.

Мораль значно давніша, ніж політика. Літопис моральних угод помітно багатший порівняно з історією політичних договорів. Політика і мораль значно різняться за своїм суб'єктом. Суб'єкт політики – великі соціальні спільноти і утворення соціальна група, клас, партія, держава. Суб'єкт моралі – вселюдська спільнота, рід людський тобто загальнолюдська мораль. Соціальна або професійна мораль модифікаціями загальнолюдської, окремий індивід – індивідуальна мораль. Політика заземлена у практичні проблеми, мораль спрямована у сферу духовних цінностей, які сягають глибин людської душі. Політика навіть у боротьбі за права і свободу спирається на необхідні закони, її вимоги в силу цього обов'язковими. Моральна людина, навіть зустрівшись з безумовною необхідністю вчинити щось проти власної совісті, демонструє свободу людського духу, право вибору.

Якщо політика вимагає, то мораль переконує. Якщо політика здійснюється за допомогою спеціальних інститутів та організацій, то мораль існує як природна й необхідна атмосфера. Відсутність моральних чинників як у «верхів», так і в «низів» спричинює суспільну катастрофу. Політика може бути різною, мораль же або є, або немає.

Істотно різняться політика й мораль і за оцінкою ефективності діяльності політика. Навіть одна поразка нерідко спричиняє завершення його політичної кар'єри. Інакше сприймається невдача моральною свідомістю. Страждання, скрута, навіть смерть мораліста не лише не дискредитують його, але, навпаки, надають додаткової сили його аргументації. Навіть тимчасово відступаючи, політика націлена на практичний результат. Моральна поведінка в основі своїй безкорислива. Питання про владу, її здобуття та збереження – головне для політика.

Отже, на перший погляд здається, що політика і мораль речі несумісні. Але все ж таки сторія суспільного життя демонструє і безліч зразків чесної політики, єдност благородних моральних мотивів і відповідальної політичної діяльності. Для сучасного суспільства потреба в морально орієнтованій політиці є життєво необхідною. Політика не може бути простим засобом підпорядкування суспільства владі, вона покликана бути інструментом гуманізації суспільства. Утверджується розуміння політики як науки і діяльності з метою оптимізації соціальних процесів, забезпечення стабільного громадянського миру, демократизації держави, соціального спрямування. Це передбачає потребу етичного виміру державно діяльності, моральної експертизи політичних програм, застосування моральних критеріїв для оцінки політики і політиків.

Необхідність моральних вимірів політики продиктована і обставинами глобального порядку. Екологічні катастрофи, гострі міжнаціональні конфлікти, масовий голод в багатьох країнах, війни й кровопролиття наприкінці XX ст. потребують ново глобальної політики, загальнолюдської етики, які ґрунтувалися б на визнанн прав людини на гідне життя. Згідно з Конвенцією про захист людських прав гідності особистості (березень 1997 р.) «інтереси і благополуччя особистост повинні мати пріоритет стосовно вищих інтересів суспільства».

Переорієнтація політики на гуманістичні цілі вимагає зустрічних кроків політики і моралі. Сучасно мислячий політик має враховувати те, що політика може бути ефективною, якщо поєднуватиме в собі орієнтацію на суспільну корисність (політична доцільність) і на забезпечення вільного розвитку особистості (моральність, гуманізм). Політика повинна визначати межі свого втручання в суспільне життя, особливості взаємодії з такими неполітичними структурами, як громадянське суспільство, сім'я, приватне життя. Адже свобода вибору, невимушеність у діях основні ознаки моральності людини.

Актуальність теми дослідження даної бакалаврської роботи визначається і тим, що політична палітра сучасного суспільства, в тому числі українського, демонстру різноманітні погляди на призначення і зміст політичної діяльності саме в етичному аспекті. Серед сучасних політиків немало відвертих прихильників Макіавеллі або носіїв екстремістських поглядів. Для демократично мислячого політика принциповим є визнання пріоритетів морального чинника, гуманістична орієнтованість, обов'язкове врахування моральних наслідків політичних рішень дій.

На сучасному етапі розвитку суспільства ми спостерігаємо багато кризових явищ. Ціла низка різного роду проблем – політичних, соціально-економічних, демографічних, екологічних тощо – продовжують тривожити кожну людину. Але мало хто вбачає причини кризових явищ у дефіциті духовності й моральності. Між тим оцінка політики й політичного життя суспільства з точки зору моралі – справа не нова, достатньо пригадати хоча б Платона і Аристотеля, християнську традицію. Старий підхід до співвідношення політичного та етичного вже не може задовольнити нас, він не відповідає сучасним реаліям багатостороннього й динамічного світу. Тому ми звертаємося до принципово нової наукової концепції етосфери, яку спробуємо застосувати на прикладі політичного життя суспільства. Проблему формування етосфери в сучасному житті політичного суспільства практично не вивчено, та й сам процес такого формування здебільшого ще в майбутньому. І це тоді, коли формування етосфери як нового стратегічного шляху суспільного розвитку може забезпечити нам вихід із кризи.

Мета дано бакалаврської роботи – розкрити сутність концепції етосфери, та особливості, проблеми і можливості формування етосфери у політичному житті сучасного суспільства, проаналізувати ті аспекти політичного життя, які не співпадають з нормами моралі, а отже є несумісними з формуванням етосфери.

Об’єкт даного дослідження – політичне життя суспільства на початку ХХІ ст. в контекст кризових явищ сучасності.

Предмет дослідження філософська концепція етосфери, співвідношення моралі й політики, моральн аспекти діяльності в політичній, науковій та інших сферах суспільного життя.

Для досягнення поставленої мети, ми поставили перед собою наступні задачі:

·          визначити теоретично-методологічні підходи до виникнення політичної етосфери;

·          висвітлити культурно-етичні проблеми сучасності;

·          обґрунтувати концепцію етосфери як новий стратегічний шлях розвитку людства;

·          розглянути етичні проблемі суспільства, пов’язані з політичним життям;

·          визначити принципи взаємовідносин сучасних людей у суспільстві в контексті формування політичної етосфери;

·          проаналізувати актуальні проблеми політичного життя суспільства з точки зору формування етосфери;

·          охарактеризувати етичні норми різних груп суспільства: влади, ЗМІ, наукову етику, тощо;

·          розглянути перспективи формування етосфери в Україні.

Методи дослідження. В процесі написання даної бакалаврської роботи використано сукупність загальнонаукових методів: метод аналізу наукових статей, метод аналізу, метод порівняння, а також соціологічний підхід – заснований на визнанні соціальної зумовленості політичних явищ, системний підхід, культурологічний підхід, в якому ми орієнтуємося на виявлення залежност політичних процесів від політичної культури.

Джерельною базою нашого дослідження виступають різні законодавчі та нормативн акти, такі як Конституція України – основний закон держави, де визначаються основні права людини, честь і гідність, недоторканність і безпека як головна цінність [2]; «Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини» [6], міжнародний документ, прийнятий Радою Європи 4 квітня 1997 року, в якому визначається головним принципом те, що інтереси благополуччя особистості повинні мати пріоритет стосовно вищих інтересів суспільства; Закон України «Про друковані засоби масової інформації» [3], цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України; Закон України «Про телебачення і радіомовлення» [5], який регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визнача правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямован на реалізацію свободи слова; Закон України «Про інформаційні агентства» [4], цей закон відповідно до Конституції України, інших законів України та міжнародно-правових документів закріплює правові основи діяльності в Україн нформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва; Кодекс професійно етики українського журналіста [7], який визначає основні морально-етичн орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому найефективнішому виявленню власних творчих можливостей; «Софійська декларація» [8], прийнята під егідою ЮНЕСКО на Європейському семінарі у вересні 1997 року зі зміцнення незалежних і плюралістичних засобів інформації та інші.

На жаль, слід зазначити, що наукових монографічних досліджень по даній темі на даний момент ще не немає. Тому теоретичною та методологічною базою нашого дослідження виступають ряд посібників з політології, з теорії держави права, праці та статті з філософії.

Для вивчення передумов виникнення концепції про етосферу цінним для нас є збірка філософських праць В. І. Вернадського «Філософські думки натураліста» [19], зокрема, «Кілька слів о ноосфері» [18] та «Наукова думкаь як планетарне явище» [17], де він показує тісний зв'язок філософії і природознавства і розкрива практичне застосування філософського підходу до розуміння шляхів розвитку цивілізації і людства, розкриває сутність свого бачення концепції ноосфери.

Також нами використано критичне дослідження з професійної журналістської етики Д. Авраамова [9], дослідження з політичної комунікації К. Крос та Р. Гакета «Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: перспективи конкуренції» [33].

Для вивчення сутності політичних процесів у сучасному суспільстві нами використано такі посібники як «Аналіз політики: концепції, практика», Веймера Д.Л., Вайнінґа Е.Р. [16], у якому викладено теоретичні засади, методику і практику аналізу політики з урахуванням суспільних цінностей для експертів, консультантів з законотворчої діяльності ті інших; «Політична філософія» [41] підручник під редакцією Є.М. Суліми та колективу авторів, у якому на основ системного підходу з широким використанням структурно-логічних схем та люстративного матеріалу у підручнику висвітлено основні проблеми, що об’єктом сучасної політичної науки, в контексті філософських та соціокультурних проблем; академічний курс «Політологія» [37] під редакцією Панова М. І. та колективу авторів, який визначає систему категорій і понять, предмет і методи, закономірності та функції політології. У книзі викладені основні проблеми науки про політику, політичну владу й державу, сучасні політичні відносини, режими, нститути та політико-правові процеси. Крім цього нами використано ряд посібників для студентів ВНЗ: з політології – П. Шляхтуна, М. Юрія, В. Пічи, Н. Хоми, І. Дробінки; з теорії держави і права – В. Котюка, з етики – П. Прибутька, Л. Дубчака та енциклопедичних видань – «Політологічний енциклопедичний словник» [40], «Юридична енциклопедія» [59].

Також матеріалом для нашого дослідження був матеріал наукових статей, присвячених проблемам політики, етики та формування етосфери. Зокрема це Беллестрем К.-Г «Влада та мораль» [13], в якій автор аналізує філософський зв’язок між поняттями політики і моралі, та обґрунтовує можливість сумісності цих понять. Правов засади депутатської етики розглянуті в статті Грушанської Н. «Інститут депутатської етики. Поняття та сутність» [24], що містять низку цінних суджень та ідей для нашого дослідження формування етики влади. Стаття Сімкіна Г. М. «Народження етосфери» [48], в якій автор на основі філософського вчення В. І. Вернадського про ноосферу та концепції «благоговіння перед життям» А. Швейцера аналізу народження феномену етосфери. Крім цих матеріалів нами було використано ряд статей з політичних питань таких авторів як П.П. Гайденко, Ю. Н. Давидова та нших.

Бакалаврська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. У першому розділі «Теоретико-методологічні підходи до вивчення етосфери в політичній науці» на основі філософських концепцій та аналізу сучасного стану політичних, культурних та соціологічних процесів у суспільстві ми розглядаємо передумови виникнення феномену етосфери. У другому розділі «Морально-етичні принципи політичного життя суспільства» ми визначаємо проблеми моралі у сучасному політичному суспільстві, принципи взаємовідносин сучасних людей у суспільстві. У третьому розділі «Актуальні проблеми політичного життя суспільства з точки зору формування етосфери» ми визначаємо головні принципи етики влади, журналістики, ЗМІ, наукової етики в контекст формування феномену етосфери.


РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТОСФЕРИ В ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

1.1 Етичні проблеми культурно-цивілізаційної кризи сучасності

На початку ХХ століття європейська цивілізація зіткнулася з безліччю проблем, які вимагали осмислення: економічна нестабільність, розгубленість і відчай перед лицем суспільних катастроф, занепад традиційних цінностей тощо. На рубежі ХХ - ХХI століть, в умовах зростаючих взаємозв'язків між країнами та взаємозалежності їх в цілому у світі, всі ці суперечност набули глобального характеру. Крім того, за кількістю різного роду потрясінь, які випали на один інтервал – століття – минуле століття не може порівнятись із жодним іншим попереднього історичного розвитку. Саме сьогодні соціокультурна ситуація така, що людському суспільству загрожує антропологічна катастрофа планетарного масштабу. Ознакою наближення до цієї межі є глибинна антропологічна криза, що лише загострюється з плином часу. Поза всяким сумнівом, специфіка і новизна сучасного кризового стану соціуму як світово системи не може розглядатися поза контекстом глобалізації. Остання є основним домінуючим явищем, що відображає динаміку розвитку нинішньої епохи. Орієнтованість глобалізаційних процесів на досягнення якомога більшо взаємозалежності країн світу загострює проблему міжцивілізаційних суперечностей, сприяє нівеляції традицій національних держав і самобутніх локальних культур [27, с. 46].

Для нашого сьогодення вже звичними стали такі визначення сучасності, як «кінець історії», ера науково-технічної революції, постєвропейський час, атомна епоха. Кожна з цих характеристик беззастережно накладається на нинішній стан цивілізації, що переживає техногенний етап свого розвитку. Множинність визначень епохи виражає не лише особливий динамізм драматизм цивілізаційних процесів, але і усвідомлення світовим співтовариством того, що наш світ перебуває на роздоріжжі – в ситуації кризи. Багато ознак ц кризи за своєю суттю не є новими: глобалізація лише додала їм планетарного й гранично загостреного характеру [27, с. 51].

Історія людської думки засвідчує, що на цивілізаційн «виклики» завжди знаходилися певні «відповіді». Найвідомішими сучасними концепціями, що з'являються на виклик часу, є глобалістські проекти. Проте, головним предметом їх дослідження була, в основному, екологічна проблематика, а соціокультурна, як правило, розглядалася лише у внутрішньоцивілізаційному аспекті. Такий підхід не враховує специфіки геополітичних реалій сучасності, пов'язаних з глобалізаційними процесами. В цьому значенні, наприклад, концепція Хантінгтона є виходом на більш високий теоретичний рівень, оскільки вона опису міжцивілізаційні взаємодії. Проте, незважаючи на зазначене, й вона не да повного, багатоаспектного розуміння суті кризи сучасної епохи, а передусім джерела. Натомість теорія зіткнення цивілізацій пропонує правильний теоретичний орієнтир – обґрунтовує наявність суперечностей між різними країнами і регіонами, х приналежністю до різних соціокультурних світів. Разом з тим, подібний підхід, втілений у глобалістських проектах, залишає відкритим питання про глибинні підвалини загальної кризи техногенної цивілізації [49, с. 127].

Нинішня техногенна цивілізація, що характеризується особливим суб'єкт-об'єктним типом світосприймання, яке бере початок з епохи Реформації, перебуває в нестійкому стані. Техногенна діяльність людства впродовж декількох століть якісно змінила як природне середовище, так і культуру та соціум. У сучасну епоху науково-технологічний розвиток значною мірою випереджає розвиток соціокультурних регуляторів, які перестали бути адекватними новим технічним можливостям людства. Соціум, наука і культура перебувають на різних еволюційних рівнях. Відбувається очевидне прискорення науково-технічного прогресу при одночасному «консервативному» існуванні людини. Порушився динамічний баланс між технологічним потенціалом суспільства і моральністю. Ця суперечність настільки загострилася, що перетворює проблему антропологічної кризи з філософсько-антропологічної на загальнокультурну, пов'язану не лише з осмисленням ознак і причин критичного стану сучасної цивілізації, але й пошуком універсальних стратегій цивілізаційного розвитку, при дотриманні яких з'явиться вірогідна можливість запобігання назріваючої антропологічної катастрофи [49, с. 135].

Сучасний світ знаходиться в ситуації, висловлюючись термінами синергетики, «стійкого нерівноважного стану». Щоб його змінити або хоча б підтримувати, долаючи негативні тенденції й запобігаючи таким чином антропологічній катастрофі, необхідно виробити відповідні компенсуючі стратег діяльності та соціальних трансформацій. Попри те, що, починаючи з епохи Нового часу, наука стала важливим чинником культурно-історичної еволюції і соціального прогресу, вона так і не змогла виробити механізми, які сприяють регуляц врівноваженого цивілізаційного розвитку. Натомість вона часто вдосконалювала нарощувала потенціал руйнівних технологій. Криза наукового розуму, що переживається нами, є зайвим доказом обмеженого застосування наукового знання до вирішення щонайгостріших соціокультурних проблем.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.