бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьДиплом: Ринок цінних паперів

Три з саморегулівних організацій - Південноукраїнська

торговельно–інформаційна система, Київська міжнародна фондова біржа та

Українська фондова біржа - отримали відповідний статус у 1999 році. Протягом

1999 року саморегулівні організації значно збільшили чисельний склад своїх

членів, підвищили технічну оснащеність та накопичили значний досвід роботи.

Диплом: Ринок цінних паперів

СРО

Кількість членів

КМФБ53
ПТІС104
ПФТС302
ПАРД239
УАІБ109

УФБ

135

Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку

суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в Україні та прийняла

рішення про затвердження нормативних актів, що стосуються всіх сфер

діяльності професійних учасників фондового ринку.

3.3. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи.

У забезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні основним

інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк Міжнародних

розрахунків визна­чає центральний депозитарій цінних паперів (ЦДЦП) як

"установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення операцій із

цінними паперами шляхом елек­тронних записів на облікових рахунках."

Центральним визнається де­позитарій, який забезпечує такі послуги для всього

національного ринку цінних паперів або для одного з його секторів — ринків

акцій, облігацій та грошо­вих інструментів — казначейських векселів,

депозитних сертифікатів, короткостроко­вих зобов'язань місцевих органів влади

то­що. Оскільки допускається наявність окремого центрального депози­тарію для

державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може існувати кілька

центральних депозитаріів. Але зазвичай налічується не більше двох ЦДЦП: для

державних та для корпоративних цінних паперів усіх видів.

Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у світі рідкістю,

але фінансо­ва криза 1987 року ("чорний четвер" 19 жовтня 1987 р.) примусила

серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу цінних паперів. Відтак у

березні 1989 року з'яви­лися рекомендації спеціальної міжнарод­ної групи

експертів ("Групи ЗО"), одна з яких передбачала створення до 1992 ро­ку

центральних депозитарних установ. Як­що на час публікації цих рекомендацій у

світі існувало якихось двадцять ЦДЦП, то нині їх чисельність уже перевищує

сто. Во­ни та подібні їм установи депонують на своїх рахунках усі цінні

папери (в ма­теріальній чи електронній формі), які пе­ребувають у обігу на

організованому рин­ку. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав

власності та грошових розра­хунків. Поширеність депозитаріів цінних паперів в

світі відображено у додатку № 21.

Деякі рекомендації "Групи ЗО" доопра­цьовано в грудні 1990 року експертами

Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного центральними

банками провідних промислових країн ("Група деся­ти"). Особливу увагу при цьому

приділяло­ся застосуванню такого методу розрахунків за операціями із цінними

паперами, як по­ставка проти платежу. Поглибленому вив­ченню проблеми сприяли

звіти про схеми заліків ("звіт Анджела") та проміжбанківські схеми заліків

("звіт Ламфелузі"). Про важ­ливість та зв'язок цього методу безпосе­редньо з

функціонуванням центрального депозитарію влучно висловився один із західних

фахівців, який, розмірковуючи про умови проведення кастодіальних операцій,

зауважив: "Країна, в якій є ЦДЦП, але не­має поставки проти платежу, мабуть,

гірша, ніж країна із цінними паперами в ма­теріальній формі".

[42]

На жаль, в Україні, попри гостру не­обхідність та вимоги закону, все ще немає

повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних

па­перів. Хоча є шість фондових бірж і одна си­стема позабіржової фондової

торгівлі (ПФТС), близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні

проведено 35 тисяч емісій акцій, їх відсутність на ринку по­яснюється лише

... відсутністю самих акцій: здебільшого фізична емісія не здійснюва­лася, а

права власності підтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.

Національний депозитарій України (НДУ) створюється як центральна ланка

Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про

Національну депозитарну систему та особ­ливості електронного обігу цінних

паперів в Україні".

У світовій практиці найбільшого поши­рення набули такі моделі центрального

депозитарію для цінних паперів:

модель "А": депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних

паперів від­кривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться

синтетичний облік опе­рацій із цінними паперами їх клієнтів (збе­рігачів);

модель "Б": національний депозитарій — центральний (єдиний)

депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки в ЦП для зберігачів та

веде за ними аналітичний

облік операцій із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депози­тарних систем схиляється до другої

моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади функціонування Національного

депози­тарію України", затверджені Указом Пре­зидента України №703 від 22

червня 1999 року.

Специфічна особливість національної депозитарної системи України полягає у

створенні клірингового депозитарію "Між­регіональний фондовий союз" (МФС),

який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ) якого у даний час

видається перед­часним. Адже Національний депозитарій України сьогодні ще не

вповні готовий ви­конувати клірингово-розрахункові функції за операціями із

цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад, незавершеність реалізації

програми розвитку клірингово-депозитарної діяльності МФС, яка здій­снюється

українськими фахівцями спільно із зарубіжними колегами з компанії

PricewaterhouseCooper у межах технічної допо­моги з боку Агентства

міжнародного роз­витку США (USAID).

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного

сектора — НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

• НДУ забезпечує стандартизацію до­кументообігу щодо цінних паперів,

кодифікацію (нуме­рацію) цінних паперів та міжнародні від­носини в галузі

депозитарної діяльності, в

тому числі встановлення кореспондент­ських відносин з іноземними

депозитар­ними установами.

• МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за

угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників імен­них цінних

паперів.

Крім того, Національний банк України виконує функції центрального

депози­тарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

Звісно, що такий стан речей не може бу­ти ні постійним, ні довготривалим,

оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну зі сторін і просто

гальмує розвиток національної депозитарної системи й усьо­го фондового ринку.

Але такий підхід дає НДУ певний час для створення бази своєї діяльності у

майбутньому, а МФС — для за­вершення проекту розвитку клірингово-депозитарної

діяльності відповідно до світо­вих стандартів. Виконання цих двох про­грам

створює підґрунтя для того, щоб по добровільній реорганізації всіх

депози­таріїв у єдиний централізований кліринго­вий депозитарій, як це

передбачено "За­гальними засадами...", НДУ міг успішно працювати як

повнофункціональний цент­ральний депозитарій корпоративних цінних паперів, а

в подальшому, можливо, і як де­позитарій державних цінних паперів та

інструментів грошового ринку. На час співіснування цих двох депозитарних

установ в Україні доцільно застосовувати згадану вище мо­дель "А". Згодом усі

депозитарні установи можна буде об'єднати в єдиний централь­ний депозитарій.

Своє місце в цьому про­цесі, очевидно, знайде і Професійна асо­ціація

реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), окремі ланки діяльності якої аналогічні

функціям ЦДЦП.

Передбачається, що держава не буде власником центрального депозитарію,

при­наймні державна частка в його капіталі не перевищуватиме певного рівня

(скажімо, 10%). Відмова держави від прямого впливу на діяльність

централь­ного депозитарію не є загальним прави­лом. У світовій практиці щодо

цього маємо різні приклади: виключно приватні цент­ральні депозитарії (США,

Канада, Німеч­чина); з певною часткою державної влас­ності (Італія, Швеція,

Латвія); з переважа­ючою часткою державної власності (Поль­ща, Литва);

виключно державні (Нова Зе­ландія, Чехія, Словаччина).

У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій національних

політич­ної та економічної систем, аби забезпечи­ти сумісність усіх ланок

організації та уп­равління економікою країни.

Важливою умовою розвитку вітчизня­ної депозитарної системи є координація,

синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх самостійного

функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлювати­ся

лише взаємною згодою щодо подальшо­го об'єднання та створення єдиного

цент­рального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповідних

програмних до­кументах обох депозитарних установ, а й підтверджувати

скоординованими, спря­мованими на розвиток окремих елементів депозитарної

діяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвитку

національної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щоб

забезпечити на час об'єднання го­товність усіх елементів до виконання функцій

повномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам стандартизації обігу

цінних паперів, зрозумілість для уп­равління та контролю з боку всіх ланок

Національного депозитарію.

Окреслюючи завдання розвитку На­ціонального депозитарію, треба виходити з

того, що депозитарій виконуватиме всі функції, передбачені законодавством та

його статутом. Щодо першочергових завдань, то вони визначені в рекомендаціях

"Групи 30", і необхідно просто адаптувати їх до наших умов. Значна кількість

завдань безпосередньо пов'язана зі створенням електронної системи

розра­хунків за операціями із цінними паперами. Світова прак­тика не має

універсальної версії програм­ного забезпечення клірингово-розрахун­кових

процесів, тож нам необхідно або розробити власну, або проаналізувати існуючу

програму і вибрати одну з них. При цьому слід зважати, що клірингово-

розрахункова система повинна відповіда­ти щонайменше таким вимогам:

• необхідна для порівняння торгова ін­формація має вводитися до розрахункової

системи електронними засобами (метод STR-Straight Through Processing);

• звірку торгової інформації між пря­мими учасниками слід проводити в день

укладення торгової угоди, а між непрями­ми учасниками — у строк Т+1;

• остаточні розрахунки для всіх учас­ників повинні завершуватися у строк Т+1.

Створення та розвиток клірингово-роз­рахункової системи тісно пов'язані з

про­блемою дематеріалізації цінних паперів. Як відомо, в Україні більшість

корпоратив­них цінних паперів формально емітовано в документарній формі.

Формально, бо насправді не існує ні акцій як таких, ні па­перових

сертифікатів на них, а права влас­ності підтверджуються витягами з реєстрів

або довідками центрів сертифікатних аук­ціонів. Отож, щоб за таких умов

досягти успіху в дематеріалізації цінних паперів, справді не­обхідно.

Одначе важко уявити собі високоліквідні цінні папери, які обертаються за

тех­нологією іменних цінних паперів з її склад­ною системою перереєстрації

прав влас­ності через систему незалежних реєстра­торів. Єдина можливість

забезпечити висо­ку ліквідність іменних цінних паперів — це здійснити випуск

цих цінних паперів у бездокументарній формі, депонувати весь об­сяг випуску в

депозитарії, який би викону­вав функції номінального зберігача цих цінних

паперів у реєстрі власників, та оформлювати перехід прав власності на такі

цінні папери шляхом переведення їх на рахунки в депозитарії та у зберігача.

Отже, розвиток системи автоматичних зозрахунків передбачає комплекс заходів,

зпрямованих на забезпечення у подальшому переважно (чи навіть цілковито)

електронної емісії цінних паперів та знерухомлення цінних паперів

(сертифікатів) попе-редніх емісій.

Виконання цього завдання потребує спільної скоординованої діяльності Дер­жавної

комісії із цінних паперів та фондового ринку. Фонду державного майна України.

Національного депозитарію, всіх часників фондового ринку. Стосовно ж НДУ, то

йому, крім іншого, необхідно вирішити цілу низку організаційно-технічних итань,

пов'язаних із забезпеченням іммобілізації цінних паперів з захистом інформації

щодо прав власності на них. Один із фахівців Standart Chartered Bank,

обговорюючи проблему імобілізації акцій у матеріальній формі, зауважив, що у

світі є кілька першокласних депозитаріїв із дуже жорсткими правилами безпеки,

але є й такі, в яких відвідувачів не реєструють, навіть не цікавляться

посвідкою особи[43]. Національний

депозитарій повинен забезпечити як на­лежні умови збереження знерухомлених

ціних паперів, так і надійну систему їх захисту. Сис­тему, аналогічну

Центральному сховищу Національного банку України. Хоча, звісно,

між технологією зберігання грошових знаків та цінних паперів і роботою з

об'єктами їх зберігання є істотна різниця.

Це стосується й умов збереження копій реєстрів власників цінних паперів.

Організація ведення реєстрів реєстра­торами та зберігачами (передусім

стан­дартизація форм реєстрів та відповідного програмного забезпечення), а в

подальшо­му — і моніторингу виконання ними цієї функції розглядається як одна

з найважливіших ланок у діяльності Національного депозитарію.

Насамперед слід створити контрольну консолідовану копію реєстрів власників

цінних паперів (у документарній та електронній фор­мах) за станом на початок

та кінець поточ­ного року (тобто на дату складання реєстрів для виплати

дивідендів). А після створення і введення в дію єдиної телеко­мунікаційної

системи Національний депо­зитарій України повинен мати оновлену копію

консолідованого реєстру на кінець кожного операційного дня.

Крім форми реєстрів власників цінних паперів, не­обхідно стандартизувати

також інші еле­менти депозитарної діяльності, зокрема:

• зберігання цінних паперів (приймання, зберігання, переміщення,

інкасування, інвентаризація тощо);

• строки та форми звітності перед клієнтами (виписки з рахунків та

інфор­маційні довідки);

• виконання окремих операцій емітен­та з емітованими ним цінними паперами

(викуп, дроблен­ня, консолідація, конвертування, анулю­вання, погашення тощо);

• надання певних послуг (складання облікового реєстру, знерухомлення цінних

паперів, переведення випуску цінних паперів із документар­ної у бездокументарну

форму тощо);

• оформлення деяких внутрішніх доку­ментів депозитарних установ

(регламен­ту, положення про внутрішній контроль, посадових інструкцій, порядку

документо­обігу, положення про гарантійний фонд, положення про систему обробки

інфор­мації та її захисту тощо).

Стосовно кодифікації, то Національний депозитарій України повинен не лише

уз­годити Національну систему нумерації (ко­дифікації) цінних паперів зі

стандартами, прийнятими Міжнародною організацією стандартів (МОС), а й

практично забезпе­чити швидку і надійну кодифікацію всіх емісій цінних

паперів ще на стадії їх підго­товки до реєстрації в Державній комісії із

цінних паперів та фондового ринку.

Фахівці Національного депозитарію України вже розробили варіант націо­нальної

системи нумерації (кодифікації) цінних паперів, де враховано як вимоги МОС,

так і кращий зарубіжний досвід. Дванадцятизначні коди (номери) дадуть змогу

учасникам ринку швидко ідентифіку­вати вид цінного папера та регіон, у яко­му

його емітовано. Трохи більше часу знадобиться для ідентифікації самого

емітента та умов емісії (для цього не­обхідно буде звернутися до web-site

Національного депозитарію або спе­ціального періодичного видання —

"Ко­дифікатора цінних паперів").

Усі ці заходи сприятимуть виконанню головної функції депозитарних установ, що

полягатиме в утримані (депонуванні) цінних паперів, за якими проводяться

опе­рації на організованому фондовому рин­ку, та забезпеченні повних і

своєчасних розрахунків за ними з мінімальним ризи­ком. Це значно підвищить

активність фондового ринку в Україні та сприятиме збільшенню національних

інве­стицій в економіку країни.

Незважаючи на відносне затишшя на вітчизняному фондовому ринку, спричине­не

передусім світовою фінансовою кри­зою, цінні папери деяких українських

емітентів користуються попитом навіть се­ред іноземних інвесторів, про що

свідчать емісії спонсорованих депозитарних розпи­сок першого рівня, проведені

в 1999 році ("Укрнафта", "Дніпроенерго", "Ниж­ньодніпровський трубопрокатний

завод", "Стирол", "Азовсталь"). Зазначимо, що раціональність таких дій

підтверджується і досвідом наших сусідів, зокрема Польщі, одинадцять компаній

якої вже розмістили на світовому ринку глобальні депозитарні розписки на свої

акції.

Програма регульованої емісії депози­тарних розписок, у реалізації якої НДУ

бе­ре участь спільно з іншими установами (ФДМУ, ДКЦПФР тощо), є лише першим

кроком на шляху українських емітентів цінних паперів до ресурсів світового

фінансового ринку, а в перспективі — й до виходу на нього вітчизняних

портфельних інвесторів.

Відтак перед НДУ вже сьогодні постають цілком конкретні завдання у сфері

міжна­родної діяльності. Учасникам українського фондового ринку пора

приступати до про­ведення міжнародних операцій із цінними паперами,

користуючись кореспондентсь­кими рахунками НДУ. З огляду на це Націо­нальний

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.