бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьДиплом: Ринок цінних паперів

фінансовий стан підприємств не відображається в ціні цих акцій. З 1996 року

ситуація поступово змінюється. Фінансовий стан одних підприємств починає

стабілізуватись, і вони завершують рік з прибутком, а їх акціонери можуть

розраховувати на дивіденди. Користуючись методами економічного аналізу цінних

паперів українських підприємств, можна спрогнозувати подальший хід подій на

ринку їх акцій. Але в сучасних умовах, коли реальна вартість активів

підприємств ще мляво корелює з ціною його акцій, немає необхідності

користуватись всіма методами традиційного економічного аналізу.

Випуск акцій підприємством та їх вдале розміщення може сприяти швидкій

мобілізації коштів для інвестування. Проте емісію акцій можуть здійснювати

лише підприємства, які акціонуються або вже є акціонерними, причому

відкритого типу. Однак практична роль акцій, які емітують акціо­нерні

компанії, у фінансуванні інвестицій в Україні ще незначна. На фон­довому

ринку країни переважно обертаються державні цінні папери. Держа­ва, залучаючи

фінансово-кредитні ресурси для покриття бюджетного дефі­циту, є основним

конкурентом приватних підприємств на ринку капіталу. Ринок державних цінних

паперів, незважаючи на певні проблеми, високо­дохідний і ліквідний, тому

негативно впливає на інвестиції у реальний сек­тор економіки.

Потенційним джерелом додаткових інвестиційних ресурсів на підприємст­вах є

випуск облігацій. За матеріалами Державної комісії з цінних паперів та

фондового ринку, на фондовому ринку практично відсутні корпоративні

облі­гації. Протягом 1999 року зареєстровано лише чотири емісії таких

облігацій на суму 8,19 млн. грн. Таким чином, підприємства практично не

використовують цього потенційного джерела інвестиційних ресурсів через

недосконалість за­конодавства та ряд інших причин.

Забезпечення надійності операцій із цінними паперами — важливий еле-мент

економічної структури суспільст­ва. Можливо, навіть важливіший, ніж

надійність системи грошових розрахунків, оскільки помилку в грошових

розрахунках можна виправити і компенсувати додат­ковою кількістю грошей, а

помилка в пере­казі цінних паперів може призвести до втрати прав власності на

якісно незамінні об'єкти.

Для організації інвестиційного процесу дуже важливим є створення чіткої та

про­зорої системи розрахунків за операціями купівлі-продажу цінних паперів.

Річ у тім, що учасники таких операцій на­штовхуються на певні ризики.

Власне,це ті ж ризики, які виникають у процесі прове­дення валютних операцій.

Передусім це "витратний ризик", або "ризик витрат заміщення",

тобто ризик, пов'я­заний із загрозою банкрутства однієї зі сторін до терміну

здійснення розрахунків, що штовхає іншу сторону на втрату мож­ливих прибутків.

Масштаби цього ризику рівнозначні витратам на укладення но­вої угоди за

поточною ринковою ціною. Такий ризик зменшується шляхом скоро­чення часу між

укладенням угоди та здійсненням розрахунків за нею, а також у разі використання

відповідно організо­ваної системи заліку.

"Основний ризик” полягає у можливості неодержання продавцем цінних

паперів грошей після того, як папери уже надійшли покупцеві. (Аналогічний

ризику валютних операціях відомий як "герштадт-ризик" — за назвою німецького

банку, який збан­крутував у середині 1970-х років через збитки, що виникли саме

з такої причини).

"Ризик ліквідності" — це за­гроза несвоєчасного отримання однією зі

сторін цінних паперів або грошей, через що вона вимушена брати кошти в борг чи

продавати інші активи, аби виконати свої зобов'язання за рештою угод.

Учасники ринку цінних паперів можуть також наштовхнутися на ризик

неплатоспро­можності клірингового банку. І, нарешті, на системний

ризик, суть якого в тому, що не­виконання зобов'язань одним фінансовим

інститутом може спричинитися до виник­нення проблем в інших або навіть їх

бан­крутства.

Одним із заходів, який значно зменшує перелічені ризики, є гарантовані

розра­хунки між учасниками угоди за принци­пом "поставка проти платежу".

Цього можна досягнути за допомогою однієї з трьох найпоширеніших у світовій

прак­тиці моделей розрахунків.

Модель 1. Її головними елементами є надсилання інструкцій щодо переказу як

цінних паперів, так і грошових коштів на підставі інформації про кожну угоду

та остаточний переказ цінних паперів, який здійснюється одночасно з переказом

грошей. (Таку модель, за даними британсь­кого агентства "Тhomas Murrey",

сьогодні використовують 17 відсотків центральних депозитаріїв).

Модель 2 передбачає надсилання інструкцій щодо переказу цінних паперів за

кожною угодою, проте самі перекази цінних паперів від про­давця покупцеві

здійснюються лише на­прикінці циклу, коли відбувається і пере­каз грошових

коштів, — на умовах "нетто". (Цій моделі надає перевагу 21 відсоток центральних

депозитаріїв).

Модель 3 полягає в тому, що інструкції щодо переказу як цінних паперів,

так і грошових коштів надсилаються на основі інформації "нетто" (тобто з

урахуванням можливих контругод), а остаточні перекази здійс ються наприкінці

циклу. (Цією моделлю користуються 18 відсотків центральних позитаріїв світу).

З урахуванням передбачених моделями вимог стандартний процес клірингу та

розрахунків за операціями із цінними паперами проходить кілька етапів.

.1. Укладення угоди про купівлю-продаж, яке може провадитися на біржах

або в елек тронних системах позабіржової торгівлі.

2. Порівняння інформації (про ціну, кількість цінних перів, дату

розрахунку), яка надходить з розрахункової системи окремо від покупця і від

продавця цінних паперів. Лише після встановлення ідентичності всіх даних угоду

можна укладати саму угоду між прямими учасниками системи.

3. Якщо учасники угоди діють в інтересах і за рахунок своїх клієнтів, необхідні

попередньо отримати від них підтвердження щодо деталей угоди.

4. Після отримання позитивних результатів порівняння та підтвердження

провадиться кліринг, під яким у даному випадку розуміється процес

підрахунку взаємних зобов'язань учасників угоди (як правило, на умовах

"нетто"). В системо обслуговують значні обсяги операї цінними паперами, може

здійснювс багатосторонній або двосторонній залік.

5. Потому учасники угоди (можливо, за допомогою біржі або клірингової системи)

готують інструкції щодо переказу цінних паперів та відповідних грошових

коштів.

6. Переказ цінних паперів можна з нювати шляхом фізичного перемініщення

самих цінних паперів (частіше — сертифікатів на них) або відповідних записів

на рахунках клієнтів (зберігачів) у центральному депозитарії цінних

паперів.

2.2. Фондові індекси.

Розвитку ринку цінних паперів сприяє підвищення його інформаційної

відкритості. Не тільки більшість інвесторів, але й багато фінансових

посередників не в змозі порівняти запропоновані на фінансовому ринку цінні

папери за степенем доходності, ризику, оцінити фінансову стійкість того чи

іншого емітента. Допомогти в цьому може система рейтингів фінансового ринку.

Рейтинг – це оцінка позиції об’єкта, який аналізується, на шкалі

показників.Він дозволяє встановити на визначену дату положення учасників

фондового ринку, вмявити їх місце серед інших учасників відповідно з наступними

критеріями: фінансовий потенціал, стійкість, активність, позиція на ринку та

ін. [32]

Рейтинги цінних паперів дифіринцюються в залежності від їх видів (дольові,

боргові, похідні). Розрізняють також форми публікування рейтингів ( типи

рейтингів) в залежності від методики, яку використовують рейтингаві служби.

Так, “Standart & Pure” надає цінним паперам комбінації літер, які означають

якість цінних паперів. Для облігацій та привілеойваних акцій система рейтингів

“S & P - 500” має такий вигляд:

[33]

ААА – найвища якість (цінні папери, які забеспечують максимальну безпеку з

точки зору сплати як основного боргу, так і відсотків). Це цінні папери

великих національних та транснаціональних компаній, здатних протистояти

змінам кон’юнктури, які мають довгу історію бездоганного виконання обов’язків

та перспективи збереження вказаних позицій)

АА, А, ВВВ – прийнятний рівень ризику (емітенти мають довгу історію

задовільного розвитку та додержаня своїх обов'’зків, але відношення активів

чи виручки до боргу в них нижче, ніж у емітентів цінних паперів вищого

рейтингу)

ВВ, В, ССС, СС – затримання з виплатою відсотків; кредитор та відсоток

адекватно захищені, але компанії потрибують пильного нагляду із-за наявності

внутрішніх та зовнішніх факторів, здатних послабити захист

С – виплати припинені (покриття боргу нижче мінімального рівня, немає

сталості розвитку та впевненості, що покриття покращится)

D – повна неплатоспроможність ( компанія може знаходитись в процесі ліквідації )

NR – немає рейтингу (компанія зазнає важливі фінансові проблеми, її майбутнє

під питанням)

Для звичайних акцій система такаж сама:

А+ - найвищий рівень

А, А-, В+ - середній рівень

В, В- - низький рівень

С – найнижчий рівень

D – фірма реорганізується

Серед рейтингів фінансових позицій учасників фондового ринку можно виділити

рейтинги “розмірного” типу, рейтинги активності та рейтинги фінансового

стану. Прикладом розмірного рейтингу є нейтинг 200 найбільших банків світу,

який публікується щорічно в журналі “Business Week”. Рейтинги, які оцінюють

фінансовий стан, будуються на врахуванні набору показників. Так, агенція

“A.M. Best Co” основує свої оцінки на кількісних методах аналізу

рентабільності, співвідношення власних та запозичених засобів, ліквілності

активів, а також на якісних дослідженнях ступеню диверсифікації ризиків,

надійності активів, практики менеджменту. Його ж конкурент “Уейсс Рисерч Инк”

аналізує тільки інформацію, яка офіційно публікується (дані балансу, рахунки

прибутків і збитків та ін.). Рейтинги торговців, які активно торгували

державними паперами, та найбільш популярних облігацій держпозики у січні

2000р. наведені у додатку № 11.

Види аналізу фондового ринку:

· ретроспективний (дослідження минулої діяльності ринку,

її порівняної ефективності згідно видам цінних паперів)

· оперативний (оцінка стану фондового ринку )

· перспективний (прогнозування тенденцій розвитку фонодового ринку)

· тематичний (дослідження одного напрямку розвитку фондового ринку)

· системний (визначення взаємопов’язаного впливу

економічних та соціальних факторів на процеси, які досліджуються)

· обов’язковий (результати аналізу повинні бути обов’язково врахованими)

· рекомендований (найбільш широко розповсюджений вид

аналізу, результати якого можуть бути використані для прийнятя рішень, але не

носить характер обов’язкових рекомендацій)

Рейтинги цінних паперів виступають в формі фондових індексів, які

розраховують спеціалісти ведучих рейтингових агенцій чи фахівцями фондових

бірж, аналітиками ділових видань або у формі комбінації символів, які

рписують визначену кількість цінного паперу.

Фондові індекси – це показники, які описують стан даного сегменту ринку,

тобто рівні цін акцій та інших активів, які обертаються на цих біржах, об’єми

угод і т.п.[34]

Використання фондових індексів засновано на перевіреному десятирічному

припущенні, що коливання цін на акції кількох десятків ведучих компаній

відповідають коливанням цін на всі інші акції, коливанням та змінам у попиті

та пропозиції цінних паперів на фондовому ринку в цілому. Регіональний

розподіл торговців цінними паперами та обсяги виконанних ними операцій із

цінними паперами наведені у додатку № 13.

Фондовий індекс являє собою число, яке характеризує рівень або динаміку цін на

акції, які включені до біржового лістингу, за станом на обумовлений момент

часу. Усі фондові індекси, які використовуються в світовій практиці, можуть

бути класіфіцировані за слідуючими ознаками:

· за місцем розрахунку та ареалом поширення

· за числом поданих в індексі компаній та частки охоплення фондового

ринку

· за методикою розрахунку та характеру використання

Виходячи із ступеню узагальнення досліджуваної інформації виділяють індекси:

· інтегральні, які характеризують в цілому стан ринку,

який досліджується, одним синтетичним показником

· частні (локальні), які доповнюють інтегральний показник

характеристикою окремих елементів або параметрів цього рінку

Також розрізняють індекси за складом сукупності об’єктів, що вивчаються, на

інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні.

Інтернаціональні інтегральні індекси характеризують стан ринку за межами

національних кордонів. Суть такого індексу часто відображає його назва.

Наприклад, індекси MCSI ( Morgan Stanley Capital International ) – лідера в

галузі подібних міжнародних аналітичних досліджень, охоплюють як весь світовий

ринок акцій (“The World Index”), так і його окремі складові географічні сектора

– Північну Америку (“North America”), Європу (“Europe13”), Далекий Схід (“Far

East”) та ін.

Секторальні інтегральні індекси характеризують стан внутрінаціонального

ринку. Наприклад, індекс Нью-Йоркської біржі характеризує “рух” акцій усіх

компаній, які котируються на цій біржі.

Субсекторальні індекси є органічною складовою секторального індексу та

характеризують динаміку акцій, наприклад, промислової групи компаній,

транспортної чи фінансової та ін.

Призначення індексів:

· зміни ціни на акції можно порівняти з індексом для всього ринку або

з індексом для даного сегменту ринку та робити висновки про попит на акції у

контексті всього ринку

· можливо співставити зміни цін у різних сегментах ринку та робити

вмсновки про те, який з них є в даний момент більш прибутковим

· можно співставляти зміни цін акцій більш дрібних та більш великих

компаній

· можливо порівняти ціни на акції в різних країнах

В загальній формі роль фондових може бути зведена до трьох функцій:

· діагностичній

· індикативній

· спекулятивній

Під діагностичній функцієй розуміється здатність системи індексів

характеризувати стан та динаміку розвитку як національної економіки в цілому,

так і окремих її складових.

Виконання індексами індикативної функції передбачає, що наявність

об’єктивної оцінки цінового стану на фондовому ринку дає точку відліку для

оцінки поведінки великих інвестиційних фондів, окремих інвесторів та

портфельних менеждерів.

Спекулятивна функція проявляється в тому, що опціони і ф’ючерси здатні

миттєво реагувати на зміну широкого кола явищ економічного, політичного та

соціального характеру.

На сьогоднішній день у світі використовується 4 методичних прийоми для

побудови усереднених індексів зміни курсів акцій. Ці прийоми зводяться до

розрахунків за відповідний період:

· Темпів зміни середньоарифметичної ціни акції обмеженої кількості

відібраних корпорацій (індекс Dow Jones)

· Темпів росту (зниження) середньозваженої (по клькості акцій, що

обертаються) ціни всієї кількості акцій корпорацій (індекси “S & P - 500”

та “Уилшир-5000”)

· Середньоарифметичне значення темпів приросту (зниження) цін акцій

· Середньогеометричне значення темпів зміни цін акцій (індекс “Балью

Лайн”)

В країнах з ринковою економікою функціонує більше двухсот фондових бірж.

Практично кожна з них має власну систему фондових індексів, які відображають

рівень та динаміку цін на акції, що включені до лістингу, тобто акції, які

допущенні до офіційної торговлі на біржі. В США регулярно публікуються данні по

20 індексам, в Європі – по 25, в Японії – по 3. Власні індекси мають

Буенос-Айреська та Сингапурська фондові біржі. Найбільшого поширення в

фінансовому світі набули індекси, розроблені в США. В цьому не тільки визнання

провідної ролі даної країни в світовій економіці, але й відображення того

факту, що дений обіг Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE) складає половину

світового обігу цінних паперів. Основні індекси, які розраховуються в США:

індекс Доу-Джонса (Dow-jones Average), зведений індекс Нью-Йоркської фондової

біржі (NYSE Composite Index), індекси Американської фондової біржі (AMEX Market

Value In­dex), Національної асоціації дилерів по цінним паперам (NASDAQ Index),

індекси “Валью Лайн Еверідж” (VLA), “Вілшир 5000” (Wilshire 5000-Equality

Index), “Стендарт енд Пура 500” (S&P 500). У Великобрітанії найбільшо

відомими є фондові індекси газети “Файненшл Таймс” (FT-SE, FTA, FTO), в

Німеччині – індекси FAZ та DAX.

Індекс “Доу-Джонс”

Перший формалізований фондовий індикатор був розроблен та застосован більш

ніж 100 років тому – в 1884 році в США Чарльз Доу почав розраховувати

середній показник по зміні курсових вартостей акцій 11 великих на той час

промислових компаній. Для акцій ряду промислових та транспортних компаній він

систематично почав розраховуватись на Нью-Йоркській фондовій біржі з 1897

року (для комунальних підприємств – з 1929 року). З 1928 року індекс став

розраховуваться як середнє арифметичне по акціям 30 фірм, присому кількість

складових та методика розрахунку залишились незміними в промисловому Доу-

Джонсі й досі. Індекс Доу-Джонса розпадається на промисловий (Dow-Jones

Industrial Average), який включає в себе акції 30 ведучих промислових

компаній США, комунальний (15 компаній, головним чином енергетичних ),

транспортний ( 20 компаній ).

Індекс Доу-Джонса для акцій промислових компаній базується на вартості акцій

тридцяти промислових компаній та розраховується за формулою:

[35]

n=30

J = ( S Ai ) : K

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.