бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьІнфляція

Інфляція

Курсова робота по макроекономіці

План

Вступ

1. Теоретичні підходи пояснення інфляції

2. Причини інфляції

3. Суть і форми інфляції

4. Показники вимірювання інфляції

5. Методи стимулювання інфляційних процесів

6. Антиінфляційна політика та методи боротьби з інфляцією

7. Соціально-економічні наслідки інфляції

8. Особливості інфляційного процесу в Україні

9. Ідеї регулювання інфляції в світовому досвіді

10. Висновки

11. Словник економічних термінів

12. Додатки

13. Список використаної літератури

1.Вступ

Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Невипадково термін “інфляція” почав вживатися в 70-ті роки ХІХ ст. стосовно до грошового обігу в Північній америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох -- докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, проте саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періода французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII -- початку ХІХ ст. та ін.)

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції виступав лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний зв'язок грошових знаків з ним, втратили своє значення лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

2. Теоретичні підходи пояснення інфляції

Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже кілька століть. Однак в економічній теорії досі не існує одного у погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічній науці сформувалися дві основні концепції інфляції:

1) інфляція - знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;

2) інфляція - загальне зростання цін на товари та послуги.

Представники першого напряму намагаються довести, що інфляція можлива лише за функціонування нерозмінних на золото паперових грошей. Вони вважають, що за так званого золотого стандарту інфляція неможлива. У даному разі ми маємо рецидив металістичної теорії грошей, відомої в Європі ще у добу раннього капіталізму.

Хід думок неометалістів такий: золото має високу власну вартість, а тому не знецінюється як його паперові символічні замінники. Переповнення каналів грошового обігу золотими грішми малоймовірна оскільки золото - втілення багатства і за таких умов воно переходить у сферу тезаврації. А за економічного буму, зростання потреб у компонентах суспільного вироб-ництва - заощаджене золото знову повертається у сферу обігу.

Таким чином, золотий стандарт підтримує товарно-грошову рівновагу. За такого підходу, проте, звужуються характер та історичні межі інфляції, поза ними залишаються періоди функціонування товарних грошей.

Представники другого напряму вирішальною ознакою інфляції вважають зростання цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається. Стабільність цін є для них головним показником відсутності інфляції. Тому вони визнають можливість інфляції за обігу дійсних грошей і говорять про металеву інфляцію, оскільки і за таких умов відбувається підвищення цін. Так, А. Пезенті називає інфляцією зростання цін внаслідок псування монет (золотих, срібних) або здешевлення благородного металу. Таких поглядів дотримується більшість економістів Заходу. П. Самуельсон, К. Макконнел, Е. Дж. Долан та інші вважають, Ідо інфляція сталася, наприклад, під час напливу американського золота і срібла в Європу в XVI ст., оскільки товарні ціни тоді підвищились у 4-5 разів. Отже, інфляція цілком можлива і за збереження розміну паперових грошей на золото. Відтак можна використовувати паперові гроші, проте необхідно вміло керувати їхньою масою.

Ця істина торує собі шлях методом спроб і помилок. Після першої світової війни в Європі розмін банкнот на золото було припинено, лютувала гіперінфляція. Проте тяжіння до золотого гегемону залишалось сильним, і не лише у народній свідомості. Фінансові інституції робили спроби вплинути на інфляцію, збільшуючи свої золоті запаси. Золото скуповували на вільному ринку за щойно віддруковані паперові гроші. Результат виявився, однак, протилежний очікуваному, оскільки в міру зменшення кількості золотих монет в обігу з'являється «лаж» на золото як перша ознака інфляції. Інфляційний тиск надлишку паперових грошей позначався передовсім на ціні золота, навіть коли ціни на інші товари залишалися стабільними. Діло владналося після зміни пріоритетів у грошовій політиці: переходу до розпродажу золота за ринковими цінами, тобто до «викачування» зайвих банкнот з обігу та їх знищення.

Зараз золото справляє лише побічний вплив на грошовий обіг. Продаж державою золота за цінами світового ринку дає змогу закупити то пари і збільшити їх пропозицію в країні, тобто частково зменшити товарний дефіцит. Але в цій операції роль золота принципово не відрізняється від ролі інших товарів, хоч воно і є товаром більш ліквідним.

Відтак можливості використання золотого потоку для оздоров-ляння грошового обігу невеликі, мають паліативний характер і неспроможні вирішити проблем інфляції.

Значні розбіжності в економічній теорії існують і щодо причин інфляції. Нині відомі такі теорії інфляції: надмірного попиту, грошових витрат виробництва та теорія інфляції як багатофакторного явища.

Теорія «інфляції попиту». Започаткував цю теорію Дж. Кейнс. Він розглядав інфляційні процеси як невід'ємну складову елементів макроекономічної системи. У кейнсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляційних процесів є надмірний відносно товарної пропозиції попит. Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав «інфляційним розривом». При цьому чинники інфляції можуть залежати як від пропозиції, так і від попиту. Дж. Кейнс зазначав: «...якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшується, Має місце інфляція». Він доводив, що пропозиція грошей не може безпосередньо впливати на сукупний попит, оскільки зростання грошової пропозиції підвищує ліквідність в економіці, і рівень процентної ставки (ціни за ліквідні кошти) спадає. Сукупний попит збільшуватиметься помірно, оскільки зниження процентної ставки приведе до збільшення інвестиційних витрат.

Теорія «інфляції витрат».Ця теорія виникла внаслідок дальшого розвитку кейнсіанської ідеї «негрошового» механізму інфляційного пронос:. У 60-ті роки в СІНА інфляція розвивалася за відсутності надмірного попиту і за повної зайнятості, тобто всупереч теорії «інфляційного розриву». Це дало підстави стверджувати, що за умов високої монополізації виробництва і важливої ролі профспілок на ринку праці підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки - заробітну плату з власної ініціативи, навіть за незмінного попиту. Така ініціатива стає рушієм інфляційного процесу. Уся відповідальність за інфляцію покладається на підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в міру зростання виробничих витрат особливо заробітної плати, оскільки вона найбільш тісно пов'язана з інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва.

Інфляція як багатофакторний процес.3 середини 60-х років XX ст. у економічній теорії формується новий напрям: інфляція досліджується як багатофакторний процес, що відбувається у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Представники сучасного монетаризму вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів с тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. Відтак незалежно від причини початкових імпульсів,

будь-яке підвищення цін призводить до необхідності збільшення обсягів грошової маси, і навпаки Інакше кажучи, збільшення! гро-шової маси часто буває не причиною зростання цін, а його наслід-ком. Так чи так, а інфляційне зростання цін завжди супроводжуєть-ся збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в актив-ному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи заощаджень, а потім загальна маса грошей в обігу зростає за рахунок надмірної емісії. Канали обігу переповнюються, а грошова одиниця знецінюється, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді.

Антиінфляційні рекомендації представників цієї теорії мають, як правило, комплексний характер і спрямовані на всі сфери економічних відносин.

Усе це підтверджує, що джерел інфляції, особливо в її найвищих формах, треба шукати не тільки в суто грошовій сфері, а й у сфері виробництва, а отже, і заходи для її подолання мусять бути комплексними, охоплювати всі складові економічної системи.

3. Причини інфляції

Економічною теорією доведено, що основними причинами інфляції, як ми вже казали, є перевищення товарного попиту над пропозицією - «інфляція попиту» та зростання грошових витрат виробництва - «інфляція витрат». Ці дві класичні причини спричиняються низкою монетарних та загальноекономічних чинників. До них належать: інфляція, породжена надлишком в обігу грошової маси внаслідок кредитної емісії; фіскальна інфляція, що пов'язана із дефіцитом бюджету: інфляція, спричинена зростан-ням виробничих витрат і доходів, імпортована інфляція тощо.

Інфляція попиту. Інфляція попиту генерується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсуватиметься підвищенням цін і рівень інфляції зростатиме. Інфляція попиту безпосередньо пов'язана з дією монетарних чинників. Ідеться передовсім про надто велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг. У цьому разі безпосереднім чинником інфляції є зростання грошової маси, що порушує закон грошового обігу - Ms = Md.

Процес генерації інфляції можна наочно розкрити за допомогою «рівняння обміну»:

MV = PQ , (1)

де М - номінальна грошова маса (кількість грошей в обігу);

V - швидкість, або норми обороту грошової маси;

Q - реальні доходи, або товарне забезпечення грошей.

Спочатку нагадаємо значення окремих економічних показників. Номінальний дохід (PQ - номінальна сума отриманої зарплати, виплати процентів на заощадження, виплати прибутку, дивідендів, рентних платежів тощо. Реальний дохід (Q - кількість товарів і послуг, що їх можна придбати на суму номінального доходу. Динаміка реального доходу визначається як різниця між номінальним доходом та рівнем цін (інфляцією). Якщо за рік середній показник номінального доходу зріс на 15%, а ціни за той самий час - на 10%, то можна вважати, що реальні доходи населення збільшилися на 5%.

Із формули (1) випливає, що збалансованість між грошовою масою та її товарним забезпеченням досягається зміною рівня цін.

Рівень цін можна визначити, перетворюючи рівняння (1) за формулою:

Р = MV / Q , (2)

Із формули випливає, що рівень цін (норма інфляції) постійно зростає, коли номінальна грошова маса збільшується відносно попиту на реальні залишки. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей та менша пропозиція товарів і послуг. Кількісна теорія грошей стверджує, що коли V і Q величини постійні (const.), або змінюються незначно, тоді з рівняння (2) випливає пряма залежність між показниками М і Р: якщо грошова маса М подвоюється, те саме відбувається з цінами Р.

Розглянемо механізм дії інфляції на конкретному прикладі. Припустімо, в обігу знаходиться грошова маса в сумі 500 млн. дол., яка має відповідне товарне забезпечення. Держава випускає в обіг іще 250 млн. дол., наприклад, для покриття бюджетного дефіциту. При цьому номінальний обсяг виробництва товарів не змінився. Тоді номінальний попит перевищуватиме пропозицію в базових цінах на 250 млн. дол., або в 1,5 рази. Це явище в економічній теорії має назву «інфляційного розриву». Його ліквідують зміною рівня цін. Якщо ціни підвищити в 1,5 рази, то пропозиція товарів знову відповідатиме платоспроможному попиту.

Отже, підвищення попиту за обмеженої пропозиції призводить до підвищення цін. Пояснюється це тим, що еластичність пропозиції стосовно ціни залишається низькою. Це зумовлює дальше Зростання “інфляційного розриву” між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Якщо рівняння обміну розглядати з позиції динаміки цін,; грошей, випуску продукції (ВВП) і швидкості обороту грошей, то рівняння (2) можна переписати в термінах темпів приросту: і

Р = М - Q + V , (3)

або

М / Р = Q - V , (4)

Отже, норма інфляції (Р) дорівнює різниці між темпами; приросту номінальної грошової маси та реального попиту на гроші (3).

Із рівняння (4) випливає, що темп приросту реального попиту (М/Р) на гроші дорівнює темпам приросту реальних доходів (Q) за мінусом приросту швидкості обороту грошей (V). \

Розглядаючи рівняння (3) і (4), ми можемо дійти висновку, що номінальна грошова маса й реальні доходи впливають на рівень цін у протилежних напрямках: зростання номінальної грошової маси сприяє інфляції, тобто зростанню цін, тоді як збільшення реальних доходів, а значить, збільшення реального попиту на гроші в принципі сприяє зниженню рівня цін. Чистий ефект залежить від співвідношення цих двох показників. Інтенсивне зростання номінальної грошової маси, яке не супроводжується збільшенням попиту на реальні залишки, призводить до виникнення різних різновидів уже відомих нам «гарячих грошей», тобто до збільшення інфляції. Навпаки, якщо інтенсивно зростає реальний попит на гроші (реальні доходи), то за будь-якого рівня зростання грошової маси відбувається певне стримування інфляції. Наприклад, якщо швидкість обороту грошей є величиною постійною, а реальні доходи зростають, скажімо, на 3% за рік, то в цьому разі реальний попит на гроші зросте теж на 3%.

Якщо номінальна грошова маса зросте на 10% за рік, то; норма інфляції становитиме 7% (10% - 3%). За зростання грошової маси 15% норма інфляції становитиме 12% (15% - 3%); відтак підвищення темпів приросту реальних доходів (скажімо, до 5% замість 3%) означатиме зниження інфляції (15% - 5% = 10%).

Прискорення швидкості обороту грошей є додатковим стимулятором інфляційного процесу. Цей показник визначається як відношення номінального доходу (ВВП) до номінальної грошової маси:

V = Р х Q / М, (5)

звідси - V = Q / (М / Р). (6)

Це означає, що швидкість обороту грошей дорівнює відношенню реальних доходів до реальних касових залишків. За зростання доходів швидкість обороту грошей теж зростає, а попит на реальні залишки спадає. Цей показник високий на стадії галопуючої, а особливо гіперінфляції, і низький на стадії повзучої інфляції.

Таким чином, на темпи інфляції впливають три агреговані складники: темпи приросту грошової маси, темпи зміни швидкості обороту грошової маси і темпи зміни обсягів виробництва (ВВП). Залежно від конкретної економічної ситуації вплив цих показників на інфляційний процес неоднаковий. Так, в Україні середньомісячна інфляція 1993 р. становила 47% (35,7% - через зростання грошової маси, 8,5% - через зміну швидкості обороту грошей, 2,8% - через спад виробництва).

Фіскальна інфляція. Ланкою, яка з'єднує, з одного боку, приріст грошової маси, а з іншого - зростання рівня цін, стає, як правило, хронічний та надто великий за розміром дефіцит державного бюджету, котрий покрива-ється переважно за рахунок кредитної емісії. Жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться оголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що є в його розпорядженні. Будь-яка держава вдається до емісії грошей у тому разі, коли вона не може розв'язати проблему бюджетного дефіциту відповідною податковою політикою або випуском цінних паперів.

Кредитна емісія означає, що центральний банк як агент уряду покриває державний борг чи фінансує державку програму видатків емісійними кредитами, які не мають реального забезпечення. Пряме кредитування уряду практично виглядає як зростання чистих актиній, джерела яких знаходяться у пасиві балансу центрального банку, внаслідок чого збільшується грошова база та сукупний попит. А це може спричинити надмірне зростання грошового попиту порівняно з реальною пропозицією товарів і як наслідок - черговий виток інфляції. Отже, чим більший дефіцит бюджету, тим більший рівень інфляції. До того ж це явище; є нелінійним і динаміка його має тенденцію до прискорення.

Крім того, фінансування бюджетного дефіциту з допомогою грошової емісії є своєрідною формою оподаткування - «інфляційним податком». Розмір вигоди, яку отримує держава, можна визначити як добуток рівня інфляції і реальних грошових залишків, що втрачають свою вартість. Припустімо, ви маєте на руках 200 доларів за річної норми інфляції 50%. За рік інфляція зменшить вартість ваших реальних грошових залишків на 100 доларів, котрі стають «інфляційним податком». Саме він поглинає заощадження населення, знецінює пенсії, заробітну плату, стає причиною несправедливого перерозподілу багатства. На думку Дж. Кейса, уникнути цього податку майже неможливо, бо навіть найслабкіший уряд може запровадити його, не будучи здатним ні на що інше.

Отже, основна причина фіскальної інфляції - дефіцит бюджету та його покриття за рахунок емісійних кредитів центрального банку. Адже вони - основний каталізатор інфляції. Досвід багатьох країн показує, що лише ті країни, які створили інституційні та економічні умови для відмови від фінансування державного бюджету за рахунок кредитів центрального банку, спромоглися приборкати інфляцію.

Проте повністю позбутися інфляції лише методами обмеження попиту, тобто суто монетарними методами, неможливо. Обмеження грошової маси хоч і гальмує зростання цін, але водночас пригнічує виробництво, не дає змоги розірвати ланцюг боргових зобов'язань.

Страницы: 1, 2, 3, 4


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.