бесплатно рефераты скачать
  RSS    

Меню

Быстрый поиск

бесплатно рефераты скачать

бесплатно рефераты скачатьРеферат: Крошово-кредитна система

Реферат: Крошово-кредитна система

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

по дисципліні « Грошово-кредитна система »

Вариант – № 8

Слухач : ...............................................Сидоркевич Дмитро

Іванович

Спеціальність, група : .........................ЗФ – 02 ( фінанси )

Керівник : ..........................................................

Гордієнко Людмила Анатоліївна

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси

2002 р.

З М І С Т

1. Становлення грошової системи України ......................................-3

2. Комерційні та кооперативні банки ........................................-7

3. Межі кредиту..............................................................-11

Література

.............................................................................................................................................-

19

1. Становлення грошової системи України.

Розпад Радянського Союзу, чому сприяли, зокрема, прийняття Верхов­ною Радою

України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет та

проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою,

відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної банківської сис­теми. 20 березня

1991 року Верховна Рада прийняла перший банківський За­кон України “Про банки

і банківську діяльність”. Згідно з ним на базі Ук­раїнської республіканської

контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших

днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він

проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та

забезпечення стабільності національної грошової одиниці. 2001 року банківська

система України свят­кувала своє десятиліття.

Декларація про державний сувере­нітет України та Закон “Про еко­номічну

самостійність Української РСР”, які законодавче закріпили за на­шою державою

право на самостійне формування власної банківської систе­ми, стали

фундаментом для появи ук­раїнських комерційних банків. Упро­довж 1989—1991

років у Москві було зареєстровано близько шістдесяти ук­раїнських банків.

Формування сучасної банківської си­стеми України відбувалося в кілька етапів.

І етап (1991-1992рр.) процеси перереєстрації та реорганізації:

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комер­ційні

банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період

“мі­ністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних державних

установ, поступово витісняється рин­ковим капіталом спільних та малих

під­приємств, акціонерних товариств. Дер­жавні Промінвестбанк, Агропромбанк,

Укрсоцбанк акціонуються під тиском головних менеджерів та основних клієн­тів.

На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків.

II етап (1992-1993 роки) поява банків “другої хвилі”:

На засадах різних бюджетних та по­забюджетних фондів, диверсифікації пасивів

у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кре­дитів) виникає

ціла низка нових ко­мерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60

банків; 3 банки вилучено з реєстру. За станом на 1 січня 1993 року в Україні

налічувалося вже 134 комерційні банки.

На цьому етапі відповідно до Поста­нови Кабінету Міністрів “Про переда­чу

міністерських пакетів акцій на уп­равління до Міністерства фінансів Ук­раїни”

у комерційних банках дедалі зменшувалася частка “міністерського” капіталу.

Постановою передбачалося, що Мінфін України буде одержувачем дивідендів за

акціями, що належать іншим міністерствам, братиме участь в управлінні банків.

Зрозуміло, це не влаштовувало колишніх власників ак­цій, і вони поспішили

вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. На

цьому ж етапі спостерігалося ма­сове утворення дрібних малопотужних

“кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості

трикімнатної квартири. Ці банки непо­гано зростали на гіперінфляції,

примі­тивно експлуатуючи цей зовнішній, не­залежний від них фактор.

III етап (1994-1996 роки) перші банкрутства:

Активна побудова Національним банком України чіткої системи регулювання

діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням інфля­ційних

процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джерелом безбід­ного

існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого конт­ролю з

боку НБУ, до зміни кон’юнкту­ри фінансового ринку, до управління банківськими

процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них

не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків;

1995 року — 20, серед яких і найбільші (“Інко”, “Відроджен­ня”, Економбанк,

Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у

стані прихованого банкрутства і ще протягом багатьох років виборюватимуть

право на існу­вання. Зрозуміло, це не могло не внести певних додаткових

ускладнень у функ­ціонування всієї банківської системи.

У цей період на структуру вітчизня­ної банківської системи істотно вплива­ли

й інші процеси. Так, на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати

іноземні банки та їхні пред­ставництва — всього їх було зареєстро­вано 14.

З’явилися також ще 5 нових ук­раїнських комерційних банків.

Важливим аспектом діяльності бан­ківської системи на цьому етапі була зміна

складу акціонерів, власників ба­гатьох комерційних банків та окремих філій

шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. Вони

переходять із рук одних акціонерів до інших, мов естафетна паличка.

IV етап (1996-1998рр.) стабілізація банків та впровадження

національної валюти - гривні:

Цей ключовий етап становлення віт­чизняної банківської системи потребує

детальнішого розгляду. Можемо підби­ти певні підсумки роботи банківської

системи. Позаду роки гіперінфляції та повної розбалансованості економіки.

Протягом перших п’яти років існуван­ня незалежної держави в Україні:

· створено основи дворівневої бан­ківської системи, валютного ринку та

первинного ринку цінних паперів (вторинний так і не запрацював);

· пройдено перший етап реформу­вання грошової системи країни, введе­но

проміжну валюту — український кар­бованець;

· створено національну платіжну си­стему, запроваджено нові

прогресивні технології перерахування коштів на ос­нові електронних платежів,

що дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері

міжбанківських роз­рахунків, значно підвищити їхню на­дійність, обмежити

ризик створення фальшивих грошей в обігу та скороти­ти до мінімуму термін

проходження платежів. Систему визнано найшвидкіснішою в Європі;

· введено в дію потужності з друку­вання банкнот та карбування монет;

· розпочато реформування бухгал­терського обліку та звітності у банках;

· НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політи­ки

та банківського нагляду; вдосконале­но інструменти регулювання банківської

системи;

· завдяки зусиллям НБУ, його моне­тарній політиці подолано

гіперінфляцію, керованими стали інфляційні процеси.

Цілями реформування банківської системи України на цьому етапі стали:

1. Забезпечення розбудови банків­ської системи, здатної ефективно та

адекватно діяти в умовах ринкової еко­номіки.

2. Вдосконалення нагляду за діяль­ністю комерційних банків.

3. Встановлення клімату довіри до банківської системи.

4. Створення умов для ефективної грошової реформи з уведенням в обіг

національної валюти — гривні.

5. Посилення мобілізації заощаджень, тобто сприяння розвитку економіки

шляхом інвестицій.

6. Розвиток фінансових інструментів, поліпшення грошово-кредитного

регулювання шляхом впровадження рин­кових відносин, а не за рахунок

дирек­тивного розподілу кредитів.

7. Поліпшення розподілу ресурсів — на користь конкурентоспроможних

підприємств.

8. Передача контролю за фінансо­вим станом підприємств механізмам ринку

(банки мають відігравати актив­ну роль в ініціації реструктуризації

під­приємств, брати участь в оздоровленні їх фінансового стану, а в разі

не­обхідності — в ліквідації неплатоспро­можних підприємств).

9. Розв’язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.

10. Подальше вдосконалення та підви­щення ефективності платіжної системи.

11. Послаблення державного тиску на кредитну діяльність великих банків.

Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона налічує майже

десять років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським банкам за

півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні установи

витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід також враховувати, що

банківська система в нашій країні формувалася, зазнаючи впливу негатив­них

чинників, які не лише не сприяли розвитку, а навпаки — гальмували його.

Йдеться про:

1. Макроекономічні чинники, які зменшують попит на фінансові послуги:

· кількарічну тенденцію до знижен­ня ВВП;

· доларизацію економіки;

· низьку купівельну спроможність фізичних осіб;

· бартеризацію взаєморозрахунків між суб’єктами підприємницької

діяль­ності.

2. Економічні чинники:

· інфляцію, спад виробництва та спричинене ними “звуження” кола клієнтів;

· повільний розвиток приватного сектора в економіці, а отже, й

невели­ку частку приватного капіталу в бан­ках;

· податковий прес, який із часом не тільки не слабшає, а посилюється

вна­слідок розширення бази оподаткування.

3. Законодавчі та нормативні чин­ники:

· законодавчу неврегульованість ба­гатьох напрямів роботи;

· відсутність чітких правил роботи, викликану частими змінами

законодав­чих і нормативних документів та супе­речностями в них;

· не передбачену нормативами про­зорість балансів банків, простір для

пе­регрупувань, маніпуляцій, зловживань, захаращеність банківських “вішалок”

— рахунків обліку дебіторської та кре­диторської заборгованості, — що

при­зводить до появи штучних балансів, які демонструють уявну ліквідність

капіта­лу банку.

4. Внутрибанківські (суб’єктивні) чин­ники, які здебільшого можна

кваліфіку­вати як слабкий, некомпетентний ме­неджмент:

· невиправдані кредитні, інвести­ційні та валютні ризики;

· недооцінку фактора незалежності банківського менеджменту та

перетво­рення банку на “кишеньковий” під впливом акціонерів — “метеликів”;

· гостре прагнення “універсалізації” банку, не супроводжуване

побудовою відповідної його інфраструктури;

· відсутність збалансованої політики управління філіями;

Тепер зупинимося на проблемах, що постануть перед грошовою та банківською

системою України на початку XXI століття.

Насамперед — про збільшення кон­куренції на ринку. Закінчуються часи,

коли банки України були монополіста­ми на вітчизняному фінансовому рин­ку.

Незабаром з’явиться багато фінан­сових посередників, які загострять

кон­куренцію. По-перше, активізуються іно­земні банки, які мають більше

можли­востей та інструментів. По-друге, ве­ликий вплив матимуть небанківські

фінансові установи — кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційні фонди, ті

ж таки кредитно-гарантійні установи, зареєстровані у 1999 році. Виникне ряд

кооперативних банків, які працювати­муть на принципах товариств взаємно­го

кредиту. Всі ці структури почнуть енергійно боротися за клієнтуру.

Жорсткішим стане регулювання банківської системи. Коли банки пе­рейдуть у

режим щоденного контролю, доведеться звикати до постійної при­сутності

державного регулюючого орга­ну. Лояльність, яку Національний банк донині

виявляє щодо комерційних банків, краще було б залишити в мину­лому столітті. А

вони в свою чергу ма­ють усвідомити, що постійна при­сутність НБУ в їхній

діяльності — це не­обхідність.

В Україну дуже швидко приходять нові банківські послуги. Попри крихіт­ний

розмір цього сегмента ринку за якихось рік-два клієнти вже не визна­ватимуть

банків, у арсеналі яких бракує нових технологій. Сьогодні ними займа­ються

10—15 банків. Проблемою номер один є об¢єднання банків. Хочуть вони цього

чи ні, цей абсолютно нормальний, більше того, просто необхідний процес

триватиме. Навіть у здорових американських, європейських, японських банківських

системах відбувається злиття банків. В Ук­раїні ж половина банків “нездужає”. В

результаті вони або будуть приєднані до потужніших структур, або викрес­лені з

Реєстру банків. Близько 50 банків зараз потенційно поставлені перед ви­бором:

приєднання або ліквідація.

Традиційне уявлен­ня про банки як інститути, що залуча­ють кошти у вигляді

депозитів та розміщують їх шляхом кредитування, суттєво змінюється. З появою

нефінан­сових банків чи небанківських інсти­тутів, які займаються банківською

спра­вою, постає проблема виживання тра­диційних банків у нових умовах.

2. Комерціїні та кооперативні банки.

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні

банківські операції для підприємств усіх галузей господарства, головним чином —

за рахунок гро­шових капіталів і заощаджень, залучених у вигляді внесків.

Комерційні банки — головна ланка кредитної системи.

Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кре­дитно-розрахункове та

інше банківське обслуговування юри­дичних осіб і громадян шляхом здійснення

операцій і вчинен­ням інших банківських послуг.

Комерційні банки відрізняються:

— за призначенням статутного фонду та засобу його фор­мування. В цьому

зв'язку вони виступають у формі акціонерних товариств та товариств з

обмеженою відповідальністю, за участю іноземного капіталу, іноземні банки та

ін.;

— за видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні та спеціалізовані;

— за територією діяльності — республіканські, регіональні.

Банки можуть відрізнятися за галузевим призначенням.

Для фінансування республіканських, регіональних та інших програм можуть

створюватись спеціальні комерційні банки.

Комерційні банки створюються на акціонерних або пайо­вих засадах.

Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні, так і фізичні особи,

за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів,

політичних та профспілкових організацій та спеціалізованих громадських

фондів.

Частка будь-якого з засновників, акціонерів не повинна бути більшою, ніж 35 %

статутного фонду комерційного банку.

Комерційні банки незалежні від виконавчих та розпорядних органів де­ржавної

влади та управління під час прийняття ними рішень, зв'язаних з поточною

банківською діяльністю. Працівникам органів державної влади та управління

забороняється участь, в тому числі шляхом поєднання посад, в органах

управління банків.

Комерційні банки можуть створювати союзи та інші об'єднання для

ко­ординування власної діяльності та захисту своїх інтересів. Комерційні

банки здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на здійснення

банківських операцій, отримуваних від Національного банку України.

Одночасно з видачею ліцензій на проведення банківських операцій Національний

банк України реєструє комерційний банк у книзі реєстрації.

В цілях забезпечення фінансові' міцності та захисту інтересів його клієнтів

Комерційні банки повинні дотримуватися еко­номічних нормативів, встановлених

Національним банком, а також створювати страхові і резервні фонди.

Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють

розрахунки за дорученням клієнтів та банків-ко­респондентів і їх касове

обслуговування. Крім того, вони мо­жуть виконувати всі або деякі з таких

операцій:

— ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників

капіталів, що інвестуються;

— випуск платіжних документів і інших цінних паперів (чеків, акредитивів,

векселів, акцій, облігацій тощо);

— купівля, продаж і зберігання державних платіжних до­кументів та інших

цінних паперів;

— видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які

передбачають їх виконання у грошовій формі;

— придбання права вимоги з постачання товарів і надан­ня послуг, прийняття

ризиків, виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторінг);

— купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;

— купівля і продаж в державі і за кордоном дорогоцінних металів, природних

дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

— довірчі операції (залучення і розміщення коштів, уп­равління цінними

паперами, інше) за дорученням клієнтів.

— надання консультаційних послуг, зв'язаних з банківською діяльністю.

Комерційні банки зобов'язані виконувати операції по касовому вико­нанню

бюджету за дорученням Національного банку, їм за­бороняється займатися

діяльністю в сфері матеріального ви­робництва і торгівлі матеріальними

цінностями, а також по всіх видах страхування.

Комерційні банки умовах можуть залучати і розміщувати один у одного кошти у

формі депозитів, кре­дитів і здійснювати інші взаємні операції.

К.б. самостійно встановлюють процентні ставки по своїх кредитах і комісійну

винагороду за послуги.

Стосунки між банками і клієнтами носять договірний характер. Клієнти

самостійно обирають банки для кредитне-розрахункового і касовго

обслуговування, можуть обслуговува­тись по всіх видах банківських операцій в

одному чи кількох банках.

Банкам забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для

досягнення згод, які напрвлені на моно­полізацію ринку банківських операцій в

питаннях встанов­лення процентних ставок та розмірів комісійних винагород, на

обмеження конкуренції у банківській справі.

К.б. публікують річний баланс та рахунок прибутків і збитків після

підтвердження поданих в них відомостей ауди­торською організацією.

Страницы: 1, 2


Новости

Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

  бесплатно рефераты скачать              бесплатно рефераты скачать

Новости

бесплатно рефераты скачать

© 2010.